Expand Cut Tags

No cut tags
[personal profile] nazavzhdy
… іноді в мене питають, як так сталось, що одного разу на одній з доріг нашого фронту зустрілись чотири валки, чотири різних напрямки, і всі вони мчали в одному напрямку, і всі вони начебто йшли однією дорогою, і кінцевий пункт трьох з них був у одному місці. Кінцевий пункт четвертого напрямку йшов назустріч, і далі повертав назад, до смерті.
Чотири напрямки зустрілись і наче нічого не сталось. Але все, що сталось до і після того, назавжди закарбувалось в історію нашої війни.
Хто був режисером тих напрямків, тих експедицій?
Вікіпедія мовчить про режисерів. Вікіпедія скупо говорить лише про факти. Але ми знаємо, ми, нас було троє – я, вона й він. І група, що приїхала нас вивести з тієї дороги, на яку загинула нас доля і звичайне людське співчуття. Звичайне бажання врятувати усього-навсього 112 знесилених людей.

... іноді в мене питають, чому я так не люблю політика Петра Порошенка? За Іловайськ? За Дебальцево?
все, все так. Але програш у військовій операції - це просто програш у військовій операції, чим би він не був зумовленим. Тупістю. Неготовністю до прийняття рішень. Невмінням планувати, керувати, прогнозувати. Ну, доведіть, що це все було навмисне. Поки не доведено- не винен.
Але бувають операції, в яких людей навмисне посилають на смерть. Оце, братця, найстрашніше. Для тих, хто йде на смерть - аве, Цезарю! Для Цезаря, якому конче треба взяти якусь окрему висотку - аве, лицарі!
Стояти до останньої краплі крові і останньої краплі води захисників 32-го блокпосту посилали заради політичних амбіцій. І це злочинно.
Все просто. Якраз в ті дні йшли вибори. Перемагала партія президента. І кожна позиція, що була б зданою нашими військами в ті дні, кожен відступ - грав би на електоральний мінус. І саме тому захисників блокпоста прирекли на гибель.

Я повторювала і повторюю - тоді і всі минулі роки - шансів вижити у них не було. Вони самі це знали.
Я схиляю голову перед тими, хто проривався до них з водою і гинув. І знову йшли на прорив і гинули. Я схиляю голову перед тими, хто вивіз останки загиблих з оточення і знову повернувся на 32-й блокпост. Саме такими були домовленості - виїхати, вивезти шматки обгорівших і зотлілих трупів, і повернутись. Я й досі не розумію, де вони брали сили для цього - я, та сама, що в наівності своїй тоді, разом з ще однією такою ж, їхали на 32-й блокпост, щоб:
- впевнитись, що все насправді так, як розповідали нам захисники в уривчастих телефонних розмовах
- провезти їм воду
Ну, й де б я взяла для цього сили? Але їхали сам для цього. Слава богу, що не знадобилось. І воду, і цигарки, і батарейки для рацій - а вони просили саме цього, воду й батарейок для зв'язку, і трішки хліба - ми доставили їм іншим способом.

Чи знав політик Петро Порошенко дійсне положення на 32-му блокпості? Так, знав. Але було завдання Юрію Бірюкову вийти в інтернет і брехати, брехати, що вода доставлена, що в захисників є все, аби продовжувати обороняти позицію.
Брехати, щоб заспокоїти людей? Брехати, щоб все ж тихо вивести людей з оточення?
Ні.
Брехати, щоб не збити виборчі показники. Брехати, прирікши на смерть 112 людей.

Це - непростимо.
Розумієте, все просто. Якщо ти прирік людей на смерть заради країни - ну, тут таке. Люди повинні знати, за що вони гинуть, люди повинні йти на це добровільно.
Але якщо ти прирік людей на смерть заради власної вигоди - ти поганий політик. Та й людина ти дєрьмова.

... а увечері вони вийшли. Вийшли з технікою, зі зброєю, отримавши нарешті наказ про вихід.
Що зробило цей наказ? - а ви. Ви всі, хто тоді боровся за людей 32-го блокпосту, тримаючи тему в інтернеті, в ЗМІ, в листах до президента.
І - три валки, три експедиції, які зустрілись одного разу на 32-му блокпості - група журналістів різних видань, група різних волонтерів і група командування сектором. Всі вони й зустріли той моторошний Урал з трупами та напівтрупами. Всі вони й зробили той потрібний наказ своїм обуренням. І захисники 31-го блокпосту, що оточили тоді командування і ледь не вбили. Так, що охорона пузатого генералітету злякано озиралась навкруги, на натовп розлючених чоловіків, які їх оточили - і розуміли, без варіантів.

А хто вмовляв журналістів, хто збирав по дорозі волонтерів (декого теж прийшлось вмовляти), Вікіпедія не знає. А знають троє - дві жінки і один чоловік. І група, що прийшла на виручку. І ті, хто допомагав звідси, з Києва. І ви, що знали й знаєте правду про 32-1 блокпост.

Та і не треба це знати Вікіпедії, правда?
:)

... цей пост пафосний. Я тоді так писала. Ой, лишенько, я ж і зараз так пишу. Читайте його, хто ще не читав. Там є деякі помилки, роки їх поправили, але цей пост я вже не поправляю. Нехай лежить, як і був написаний.
Зі схиленою головою, згадавши загиблих - дякую, Юрий Бутусов за твій пост. https://www.facebook.com/butusov.yuriy/posts/3374298542610418
І за все, що ти тоді зробив.
Привіт, Наталья Воронкова (Nataly Voronkova) - ми тоді це зробили. Ми ще не знали, що тоді лише вчились витягувати людей.
Привіт, Ткаченко Ярослав.
Привіт, Andrew Reva, ти керував з сектора А
Привіт, Доктор Кто, ти допомагав навіть не знаю, звідки.
Привіт, Морозе, як завжди, не вкажу твого імені.
Привіт, Ендрю, ти тоді керував операцією з Києва...

і скільки буде війна - не знати мені спокою, доки наш 32-й блокпост не стане дійсно нашим. І скільки ще мені лишилось жити - не покине мене запах 32-го блокпосту.

Запах злочину, зради, смерті і відпустки, взятої у смерті.
Осінній запах горілих людських тіл...

https://www.facebook.com/fondDM/videos/1522960811296025/

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2603547863039232?notif_id=1572373473403324¬if_t=notify_me
[personal profile] nazavzhdy
ППД

Це - допомога людей.
Це також - коли всім миром, це толока. Також це операція "порятунок замерзаючих фондерів"
Це ваша допомога. Я з радістю показую вам ці фото. І знаєте, вже не так страшно. Вже зрозуміло, що взимку не замерзнемо. А як замерзнемо, то не дуже.
Газоблок для утеплення стін нам подаровано. Вами подаровано все інше - підшивка стелі, проведення опалення. Другу ніч я вже сплю в кімнаті, де є стеля, і це таке щастя, я вам скажу...
Духовка, теж подарована, разом з варочною поверхнею. Це просто порятунок там, де працює чоловік десять кожного дня.
Військові нас теж не покидають. І це мій найбільший біль та щем. Їм би перед виходом на фронт провести час з сім'ями, а вони тут рятують нас.
А оті прутики смородини, абрикосів - теж люди привезли і самі посадили.
А хто мені обіцяв посадочного матеріалу, агов, згадайте, прошу. Будемо вдячними.

І дякую вам усім, хто не покинув і не покидає нас в нашому форсмажорі.


ФОТО ТУТ -
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2574836745910344?notif_id=1571213184306362¬if_t=notify_me&ref=notif

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
Наснився сон.
Рим, Колізей, кінчаються сто днів боїв. Трибуни на трибунах, патріції в ложах, плебеї вольготні по-плебейськи.
На арену виповзають гладіатори. Кульгаючи, притримуючи одне одного. Хтось спирається на гачкувату палицю. Хтось стрибає на одній нозі. В когось вискочило вставне око і покотилось по пісочку арени. Хрррррр... - чується у Колізеї. Патріції здивовано піднімають брови.
То кульгавий гладіатор, контужений на всю голову ударами ста днів, схилився на чиєсь плече й заснув від втоми.
Гладіатори, що притримували кульгавого, одночасно штовхають його в бік, той скидається, гнівно стріпує косматою головою, виструнчується - аж раптом трісь! В когось ламається дерев'яний протез.

- Убий! Read more... ) в тумані.

... десь чухається зранений блохастий лев.

- Це сон... Це просто сон... - шепоче хтось.
- От слава богу, що це лиш сон. - слухняно повторюю я.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/25498875084

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
Бугага!
Воронкова дає чудову пропозицію. Цікаво, хтось відгукнеться?
Я й сама аж втомилась запрошувати деяких диванних діячів та стратегів на фронт. Що ви, ні. Їх для такого то нема то нєту. В когось здоров'я, комусь ніколи, хтось - та я з фронту не вилізаю, ви що, думаєте, я не був на фронті? - але найменший пробіг каверзними питаннями показує, що якщо він і був колись на фронті, то не далі Харківа :)
Вперед, сміливчики. Вдаріть автопробігом по Золотим.

(включає тоталізатор)



https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2548564708537548?notif_id=1570117417323405¬if_t=notify_me&ref=notif
[personal profile] nazavzhdy
"У Більшовцях перепоховали 59 жертв НКВС"
http://report.if.ua/lyudy/u-bilshivcyah-perepohovaly-59-zhertv-nkvs-video/?fbclid=IwAR0DZGlmYdRBYaVdeIbUHFZ8OLex_fzEXMRQsvkMyrR4QJ63ejvUlNDBpDg

що я бачу у цій новині?
Що люди пам'ятають своїх предків, загиблих наглою й жорстокою смертю (а серед тих вбитих, закатованих були і діти)
Що люди виховують в собі бажання волі й незалежності, що люди пам'ятають і проклинають комуняцький режим..........

....... а також я бачу відкриті гроби з кістками.
Страшні гроби зі страшними кісткамиRead more... )



https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2544199578974061?notif_id=1569923530550510¬if_t=notify_me&ref=notif

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
ПРО ДУШІ Й ДОЛІ

Я вам розкажу одну історію, а ви її уважно прочитайте, прошу. Ця історія – про неймовірні переплетення душ і доль під час нашої війни.
Про такі звичні для нас вже переплетення…

… в музею Ф.О.Н.Д.а на полиці лежить один дуже спірний експонат. Ми просимо не торкатись його руками. Ми навіть не знаємо, чи варто виставляти цей експонат у домі, де живуть люди, де бувають діти. Ми називаємо цей експонат просто:
- А це Смерть. – кажемо ми.
Це наколінник. Це просто наколінник з десятків тих, що передавали ми на фронт у чотирнадцятому-п’ятнадцятому роках.

Навесні чотирнадцятого, Read more... ) і просто подумайте про те, що не кожен ворог – ворог. Іноді долі й душі дивовижно переплітаються там, на війні, де все просто:
- ось побратими, ким би вони не були до війни
- ось товариш, з яким ми разом стояли проти головного ворога країни
- ось ми, що виступаємо на захист нашого товариша
і давайте не соромитись і не лінуватись розібратись в одній долі. Хоча б в одній.
Василь Васильович Віконський, позивний Бетон…
(на фото - крайній справа у нижньому ряду)

#япідтримуювіконського

Прошу репоста.



https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2542956532431699?notif_id=1569861868566047¬if_t=notify_me&ref=notif

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
А чому це я дійсно так сяю?
А тому що ця тендітна квітка, що примостилась на лацкані так ясно - везлась для мене здалеку.
І це з біса приємно. Не кажучи вже про красу квітки.

Дякую...



Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
ППД ВАМ ВЕЧІРНЬОГО

затишного
лампового
холоооооодного... брррр...
З подякою до тих, хто вклався у обігрівачі. Собаки вже оцінили, ми ж поки що не включаємо. Сенс гріти вулицю?

[personal profile] nazavzhdy
ППД ДЛЯ Ф.О.Н.Д.у

Холоднооооо
Як би не було і як би не дуло
В моє вікнооооо...

Холодно так, що не передати. Коли надворі сонечко, виходимо грітись надвір. Але навіть надвечір в домі прохолодніше, ніж на вулиці. Бо протяги. Скрізь ще щілини, і ми закладемо їх не скоро.
Половина вікон биті. Двері - теж зі страшними щілинами, двері купувати й доставляти.
Спимо в пухових хустках, шапках.
Собак рятуємо ковдрами, черепахи поки що живі, равликам капець. Більшу частину квітів врятували, але на них чекає непроста зима.

Паралельно працюємо для фронту, і працюємо до здихачки, бо там теж холодно. Засіваємо фронт банерами, ковроліном, плівкою. Повертаючись з фронту, мріємо відігрітись, але вдома мерзнемо ще більше.

Ми знали на що йшли, та в нас і виходу не було.
Нас рятують.
Люди допомагають нам грошима, будівельними матеріалами, віддам-даром-самовивіз або навіть віддам-даром-ми-самі-привеземо.
Військові кожного дня бригадою, поспішають утеплити будинок Ф.О.Н.Д.у. відривають час від сімей перед виходом на фронт. Нам страшенно соромно за це. І вдячність рве наші серця. Бронхи рве кашель.

Ми все одно не встигнемо зробити навіть найголовніше. Але намагатись мусимо. Бо вимерзнемо.
Все вирішують гроші. З грошима туго.
Ми мерзнемо і ще регочемо над собою. Але це вже трохи істеричний регіт. А ось взимку нарегочемось по повній...

Тут є картка, на яку ви нам завжди надавали посильну допомогу. Здається, зараз вона потрібна як ніколи раніше.

Картка для підтримки штанів (ЗБІР НА ДІМ ДЛЯ Ф.О.Н.Д.у):
5168 7422 1608 6656 Макарова Діна Костянтинівна, банк Приват.

ФОТО ТУТ -

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2533478606712825?notif_id=1569435923734940¬if_t=notify_me&ref=notif

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
Втома.
Шалена втома після рейсу. Ну, з чого втома? Не гасати по Пєскам, не льотати Дебальцевим, а як гасали, як літали.
Та ні, звичайний рейс - а пару суток після як хочеш, а відлежуйся.
Відлежуватись теж не виходить. Тут будівництво. Тут нас рятують від холоду військові. Тут свистять дірами вікна і двері, стелі нема як не було. Так що ми з фронту повертаємось на фронт.
Мрію відігрітись.

Втома...
Але ми таки переможемо. Принаймні втому.
Ось вам привіт з фронту.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2531109780283041?notif_id=1569330259261241¬if_t=notify_me&ref=notif
[personal profile] nazavzhdy
ХТО ПІДЕ З ФРОНТУ ОСТАННІМ

Піар, піар...
Про піар я вам багато чого можу розповісти. Нам, волонтерам, він необхідний, бо де нам брати грошей на фронти без цього клятого піару?
Буває самопіар. Теж тєма.
А буває так, щоб зовсім без піару. Без журналістських пєснопєній, без участі у різних зборах амазонок, берегинь та ветеранок, без мемуарів та схвильованих і ріжучих душу постів - а просто безвилазно на фронті рік, два, чотири... Без ПТСРів та реабілітацій, обличчя на білбордах та ростових фото на виставках.
Хто її знає?
Волонтери знають. Медики. І знає фронт
- Люда, ну, як так?
- Та я ж не фейсбучна.

Вона не фейсбучна. Їй аби був порядок з медициною. І аби була машина, щоб об'їжджати опорніки.
Машини поки що нема.
Машина - це дві, дві Read more... ) з припискою "авто для Ромашки"
І ця машина не буде простоювати, ручаюсь.

(на фото - двоє з тих, хто піде з фронту останніми, за спільними роздумами - де взяти автомобіль? І богоматір, теж, мабуть, в роздумах)

https://www.facebook.com/1449029618689145/posts/1615417812050324/
— разом із Ludmila Plaksina.



https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2531667233560629&set=a.902024059858296&type=3&theater

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
РЕЙС

Короткий як давно такого не було. Але наповнений. Інформативний - але тут суто для мене.

Три дні за два - тут ми упіймали секрет. Якщо ти не можеш робити довгі рейси (в понеділок на роботу) - забезпеч рейс двома водіями. Один рулить, другий відпочиває, тим часом рейс тулить собі по точкам.
Ага, два водія. Тут один не завжди може, де брати другого? Так, це проблема. Усі працюють на основних роботах, ось воно, чисте волонтерство без сидіння у фондах на волонтерській зарплатні. І тут вже крутись як хочеш.

Інформативність.
Коли один водій Read more... ) в нашій армії як було, так і лишилось вкрай поганим (продукти, форма, берці є, але цього мало)
- люди потроху забувають про свою армію і свій фронт.

Але лишились ті, що не забувають. З подякою до вас усіх - і певна розвідка приєднується цим фото
і інші приєднуються словами подяки.
І ми вам дякуємо.

Тут треба написати - переможемо. Але це, кажуть, неактуальної. Тому резюмую -

Давайте знову вчитись перемагати.
Ваш Ф.О.Н.Д. і ті позиції Світлодарки, де ми були гостями під час цього короткого, але напрочуд інформативного рейсу.



https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2529258963801456?notif_id=1569241560159852¬if_t=notify_me&ref=notif

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.</
[personal profile] nazavzhdy
З цим мостом в країні знову входить в моду ПТСР.
О Господи, ПТСР! Потім ще - вигорання. Як, ви не знаєте, що таке вигорання? Ви, може, скажете ще, що й ПТСР не знаєте? Та ну вас... Це ж обов'язкові знання - ПТСР та вигорання. Як ви взагалі можете жити, не знаючи вигорання та ПТСР? Ви ще, може, осмілитесь зізнатись, що у вас немає власного психолога?
Та ви шо???

... ми бачили багато.
Ми бачили ПТСРи на підгрунті алкоголю. Коли будь-які сто грамів людина пояснювала ПТСРом.
Ми бачили навіюваний ПТСР - о, це страшенно цікавий ПТСР. Коли людина, у шаленому бажанні бути причетною до великого, яке проходить поруч - починає бачити в себе ПТСР.
О, це заламування рук. О, ці криваві від болю рядки у соцмережах. І всі втішають, втішають, всі радять, і ти такий, на грані самогубства, хоч виїзди на міст і підривай...

Справжній ПТСР - він тихий і страшний. Він різний насправді. Але він не одразу вам розкриється - справжній.
Втім, як і все справжнє.

Але поки що - чу. Ба. Нишкніть, замріть і виструнчіться.
На соцмережі знову напливає ПТСР - уууууууууууууууу.............

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2522341887826497

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
От у мене часто запитують:
- Ну, скажіть, що не так в армії? Їжа є, взуття і форма є, техніка, скажімо чесно, трохи краща, ніж у чотирнадцятому році. Чому? Чому така текучка в армії? Чому йдуть найвмотивованіші.
Ми втомились пояснювати. Військові втомились пояснювати. І вони, і ми кидаємо одне слово у відповідь - СОВОК.
- Ну, в чому саме полягає той совок? - допитуються в нас.
І господи, скільки було пояснювальних постів. І скільки у відповідь кричалось, що то просто нинішні "сонечка" до армії не привчені, що вони заробітчани та аватари. Коротше кажучи - винуватий хто завгодно, і самі солдати, і волонтери, що "та ви ж самі їх і розбалували!" - але не армія нашої країни як суть.
І можна скільки завгодно пояснювати, як поступово вбивали в нашый армії той славний дух чотирнадцятого року, здобутий влітку 14-го року, взимку 14-15-х. Що були погано забезпечені, але йшли вперед і перемагали. Що стояли черги до воєнкоматів...
Де воно зараз все?
Хто це вбив?

Але пояснити Read more... ) от.
Йде з армії. Йде хоч куди, хоч на дембель, а хоч до добровольців-позаштатних підрозділів. Аби не в армії. Доконав його наш виключний армійський совок.
Пояснювати чим доконав вже некорисно. Втомились пояснювати. Хто знав, той і так знає. І тут не в тому річ.
А в тому - це ж що треба було зробити з армією, щоб навіть людину, яка створена для армії, яка хоче воювати, вміє воювати, знає, як це робиться, не боїться воювати - відвернути від нашої рідної, такої совкової, армії?

... і так на кожному кроці. І так у кожному рейсі. І так майже у кожній розмові.
Просто констатую.
Просто боляче.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2516308931763126

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
А бувають і абсолютно забезпечені фронтові підрозділи.
Або, скоріше - скромні фронтові підрозділи
Або нескромні...

- Будемо в гостях за тиждень. Що вам привезти?
- Пачку кави.
- Замьотано. І все?
- В нас поки все є. П.С.: роботурелі, дрони, самостріляючі снайперські гвинтівки, снайпери, штурмові вертольоти потрібні. Як і зеленоокі руді хтиві дівчата.
Але таке ж вже не возять. Чай не 14й год.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2514117898648896?notif_id=1568531326328655¬if_t=notify_me&ref=notif

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
ППД

наспіх, нашвидкруч, але як вже хочеться, аби все було зроблено...
- Дім Ф.О.Н.Д.у там, де ви. - сказав нам хтось колись. - Яким би не був стиль дому, він швидко стане вашим. Бо ви свій Дім носите за собою, як равлик носить свій будиночок.

А правим, мабуть, був, хто це сказав...

ФОТО ТУТ:

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2508736805853672
[personal profile] nazavzhdy
а правда ж, і у вас таке буває - накотить, і хоч кричи, ні з чого, просто на рівном місці. І вже летять на тебе спомини, обличчя, живі, а ось вже на портретах, а ти б усе віддав, аби вони були живі, і друзі, розкидані в світах, в роках, в житті та смерті, посміхаються тобі - а тобі ну хоч кричи, хоч вішайся. І всі, кого зустрів ти на дорогах за роки війни, тобі не допоможуть, і всі, кому ти руку простягнув, в такі хвилини можуть просто не помітити твоєї руки.
А правда ж, таке буває в кожного? І тут нема нічого страшного, це треба просто перетерпіти, це опік пам'яті, це пройде...

А тут дзвінок:
- І де вас тут шукати? Ми вам веземо Read more... ) услід машині. Пройшов опік пам'яті. Пройшов, як не було.
Мабуть, ці опіки лікуються таким же опіком.
Мабуть, що дійсно, ті, кого стрічали ми на своїх дорогах, колись повернуться до нас, просто для того щоб подати руку. Як ми колись їм подали.

... або просто щоб заспівати разом - "ой чи пан, чи пропав, двічі не вмирати..."

https://www.facebook.com/fondDM/videos/1728912977367473/

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2505769702817049?notif_id=1568132760232982¬if_t=notify_me&ref=notif


Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
ТУТ БУДЕ ПОЗИТИВ

Мама казала в усьому шукати позитивні сторони. Тато не казав, а просто сам шукав, і нам показував, як це робити.
- Це дуже полегшує життя, от побачиш. - казали вони разом.
Маму й тата треба слухати, і я усе життя, в усьому-всьому, в будь-якій жопі, куди засуне мене життя, намагаюсь вишукувати позитивну сторону. Нехай одну, хоча б маленьку. І знаєте? Це дійсно полегшує життя...

... учора прочитала у Кочеткова - в Україні точиться громадянська війна. Це війна інформаційна. Вона як розпочалась під вибори, так і не стихає. Одні патріоти України мочать інших патріотів України, і всі разом - вони і є патріоти України.
Ну ой. Десь так і є.
А як же позитивна сторона?

Я чітко бачу позитивну сторону, ви не повірите, але я вам скажу - і ви її побачите.
Люди раптово прикипіли очима до фронту. Будь-який рух на фронті, будь-яке рішення там, будь-яке будь-що, що відбувається на фронті, зараз так само цікавить людей, як і в 14-му році. Ну, майже так само.
І, якщо спочатку Read more... ) Тут головне - завжди пам'ятати про фронт.

Наші реквізити завжди розміщено тут
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
Якщо якісь обставини заважають вам співпрацювати саме з нами - допоможіть іншим волонтерам.
Їх ще трохи лишилось, саме фронтових.

Дякуємо вам. Як завжди дякуємо - і тим, хто завжди був з фронтом, і тим, хто лише зараз пильно вивчає карту.
Це точно позитив.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2505067919553894
[personal profile] nazavzhdy
Отже, розведення буде. І це боляче.
Це невимовно боляче - як невимовно приємно їхати по території, яка ще ось нещодавно була сірою, а тепер вона наша.
Наша.
Хоча вона завжди наша, навіть коли ця земля під окупацією.

Розведення буде. І це буде ЧЕРГОВА спроба розведень військ, які за пару років з'їли сіру територію, відведену нам, аби ми вбивали ворогів (а вони нас) з артилерії, а не з стрілкового чи птурового, як зараз, коли ми знову стали стінка на стінку і зовсім поруч.

Розведення, яке наближається, будується за тими ж законами, що і розведення військ імені порошенківських часів. Тоді, як і зараз, починали відкрито говорити про розведення на Станиці та Широкіно - а робили їх стиха на Золотих.

Розведення - якщо поринути в стратегію, тактику і геополітику - воно, можливо, річ і потрібна. Останнє спірно.
Але коли ми вже відгризли наші землі. Коли ми вже полили ці землі кров'ю наших військових. То віддавати ці землі не можна. От просто категорично не можна, і запхніть собі вашу стратегію та геополітику кудись подалі. Так, як запхали кудись подалі ці розведення вашим попередникам, Муженкам, Порошенкам та прочім заграватєлям з Росією.
Ці попередні собі лоби набили на заграваннях з Росією. Новенькі - не бийте собі ці гулі. Не треба. Бо бити гулі будете аж ніяк не ви, а знову ж таки військові.
Як і було за ваших попередників.

Власне, я пишу все це заради усього двох питань. Поринемо знову разом в історію нашої війни?
Хто може дати відповідь на питання:
- скільки розведень військ було за всі роки війни?
- чим це завжди кінчалось?

АПД
1. Read more... ) требований Минских договоренностей”, – добавили в штабе.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2504005229660163?notif_id=1568048261676333¬if_t=notify_me&ref=notif

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
[personal profile] nazavzhdy
Він шукав брата. Я, як могла, допомагала. Ми збирали чутки про долю брата, чутки переплітались з чутками про інші долі, то було одразу після чергового місива, ми вже точно знали, що його брата було поранено, навіть його телефон змогли відстежити до певної точки.
Я пішла до тих, хто, на мою думку, міг допомогти. У мене був список тих, кого шукаю лише я.
Ті, хто міг допомогти, показали мені свої списки. Вони були в десятки разів довшими.
Але ті, хто міг допомогти, все ж взялись ще й за цей пошук. І навіть натрапили на примарний слід.
Примарних слідів було багато, горіли телефони, сліди перетиналися і зникали, нарешті мені сказали втомлено:
- Нехай шукає когось на обмін.
У ті часи обміни велись прямо на місцях.
- Знайду. - відповів він мені.
Я знала, що він знайде. Він жив тепер однією метою - витягнути брата з полону.
Пройшло пів доби.
- Є. - сказав він.
- Є. - сказала я тим, хто міг допомогти.
- Фігня. - відповіли вони. - Це сепар, нещітово. Потрібен росіянин. І жирний росіянин.
- Знайду. - відповів він.
Він говорив рівним голосом. Вже. За кілька днів до того він кричав у телефон, що кидає все і йде на виручку брату.
- А трибунал? - питала я.
Трибуналу як такого не було, але у перший рік війни ще оперували цим поняттям.
Брати служили - кожен на різних кінцях фронту.

Він подзвонив досить скоро.
- Є. - сказав він. - Руській. Жирний руській.
Брат був офіцером. Тут міг допомогти лише жирний руський.
- Є. - сказала я тим, хто міг допомогти. - Жирний, все як треба.
Вони лише втомлено відмахнулись. Вони вже знали на той час, що брата в живих нема.
- Нема. Нема вже брата. - подзвонив він мені.
Я знала. Я мовчала.

Він би землю підняв і небо прихилив би, аби витягнути брата. Він просто не встиг.
Ми всі не встигли.
Я так розумію це. Бульдозером пройшлась по мені ця історія, і інші, подібні до цієї, історії.
У мене у самої зараз товариш у заручниках. Я би багато що дала б за його волю. Це названий син. А що ж говорити про рідних...

І я не знаю, навіщо я розповіла цей давній спомин. Мабуть, тому що тошно мені читати про доцільність і недоцільність. Тошно бачити, як легко жонглює блогосфера чужими полоненими долями. Тому я просто згадую рівний безцвітний голос в телефоні:
- Нема. Нема вже брата...

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2496747297052623?notif_id=1567704757972896¬if_t=notify_me&ref=notif

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.

Profile

lenta_ua: (Default)
Україна. Пульс блогосфери

February 2020

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829

Most Popular Tags

Page Summary

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Page generated Jun. 12th, 2025 04:05 pm
Powered by Dreamwidth Studios