Ці експозиції вражають. Я бачила, як на них реагують військові. Що вже говорити про цивільних людей.
Це потрібно, щоб наблизити до себе враження від війни. Щоб те, що люди бачать по телевізору, раптово стало поруч, простягни руку, ось воно, близько.
Аби не стало раптом ще ближче, потрібні ці експозиції.

Працівники цього музею - подвижники. Абсолютно самовіддані люди. Знаю, що за деякими елементами виставок та експонатами музей відряджає на фронт експедиції. І збираються ці експонати зовсім не в тилових секторах фронту.

Ми вклали й часточку своїх історій в цю виставку. Тож гадаю, що маю право запросити вас на завтра, на відкриття оновленого музейного залу
Ми будемо.
https://www.facebook.com/events/513691595861482/


https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2536811226379563?notif_id=1569588116246657¬if_t=notify_me&ref=notif

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.

Це важко пояснити, але я завжди говорю про них з посмішкою. І дуже рідко - в минулому часі.
Вони були...
Вони були? Та що ви, вони і зараз є, ми вгадуємо їх прекрасні обличчя в личках дітей. Ми бачимо їх на вулицях наших міст. То ж як не посміхатись, говорячи про них?
Адже вони загинули за те, щоб ми посміхались...

Але того дня я сильно розхвилювалась. Бо є ті, чия посмішка згасла назавжди.
Матері...
Бо ми дійсно мусимо мати один такий день, коли ми можемо прийти до цієї стіни, посміхнутись нашим загиблим - і вклонитись їхнім, назавжди осиротілим, мамам...

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2448244875236199?notif_id=1565337468836717¬if_t=notify_me&ref=notif

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.

НА ПЕРЕХРЕСТІ ТРЬОХ ДОРІГ...

хороший рядок для пісні, чи просто вірша, чи повісті.
На перехресті трьох доріг тоді поставили блокпост, один з кількох, які стояли навколо Слов'янська.
Дві ротації. Перша - там взагалі все було вперше. Перша виставка дитячих малюнків, перші постріли. На кожному з тих блокпостів щось було вперше - п'ятий, шостий. Третій, третій-А, четвертий канальний...
А друга ротація стала останньою для того блоку.

... ми завжди заїздимо сюди. Тут - моє перше почуття провини. Тут біль, один з найсильніших за війну.
Тут Артур, я їду сюди, щоб привітатись з ним. Тут їх четверо, інших я не знала, але теж вітаюсь. Сюди ми завжди кладемо цигарки, одну витягуємо з пачки, підпалюємо, вона тихенько собі тліє.

Тут є вже невеликий меморіал. Але жителі Слов'янська вважають, що цього мало. Тут мусить бути сквер пам'яті, вважають жителі Слов'янська, і невпинно працюють над цим спільним сквером. І це правильно. Сюди - пацанів та дівчат зі шкіл, час від часу, без пафосу, аби їм було тут просто цікаво.
А красиво тут за замовчуванням.
Тут стави - хлопці купались у тих ставах, по черзі - одні пірнали, інші стерегли на березі, пильно вдивляючись стволами на інший берег. Глушили рибу, аякже, без цього ніяк, а раціон влітку чотирнадцятого був дуже скромним.
Але копались бліндажі - під БК, для життя і для погреба.
- Погреб? - реготала я.
- Та ти не уявляєш, скільки усього приносять нам місцеві. - відповідали мені.
О, місцеві люди Слов'янська - це окрема історія. Колись про них напишуть книги, знімуть фільми, про той їх тихий спротив окупації, про допомогу нашим.
На перехресті трьох доріг... - може, такими словами почнеться ця книга.
Тут був блокпост.
Тополі тут і пишні верби - я впевнена, що у їх стовбурах ще можна знайти уламки від вибухів.
Отут стояв автобус, на якому наклеїли тоді дитячі малюнки.
Отут потому знайшли ляльку-мотанку...
Отут вони відходили, коли блокпост чавили й вибивали...
Отут вони відстрілювались...
Отут вони загинули...
Отут лежав Артур, стікши кров'ю...

усе це мені розповідали місцеві люди - люди нашої гордості й честі, люди Слов'янська.
Зараз вони намагаються зберегти пам'ять - поставивши картину з вербами, ставами, хрестами у правильну і строгу рамку.
Допоможіть їм. Там трохи не вистачає - докупити дерев та кущів, розбити доріжки. Вони дуже поспішають, їм конче потрібно відкрити сквер-меморіал до п'ятої річниці того бою.
Бою, коли було розчавлено блокпост.

... реквізити у пості
Дякую вам, люди.
https://www.facebook.com/blokpost1/posts/524237424770036?__tn__=C-R



( Read more... )

Неоголошена війна. Блокпост 1
·
На перехресті трьох доріг на околиці сел. Мирне Слов’янського району був відбитий у ворога блокпост, який став форпостом №1 захисту територіальної цілісності України.
Тут російський агресор був зупинений, тут відбувся перший танковий штурм, тут юнаки добровольці з майдану новостворена Нацгвардія разом з воїнами ЗСУ, пролили кров і поклали свої голови за нашу свободу.
Щоб віддати їм шану і зберегти пам’ять про подвиг воїнів, які боролися і борються за незалежність України групкою місцевих мешканців створюється «Сквер Пам’яті» на протязі чотирьох років крок за кроком.
Виконана більша частина роботи, але для завершення нам не вистачає коштів. Ваша допомога для нас буде дуже важлива.Будемо вдячні за любий внесок.

Номер картки Приватбанк: 5169 3600 0201 1785 (Нечепуренко Д.О.)
або https://www.liqpay.ua/ua/checkout/blokpost1

Відкриття меморіальної частини плануємо до 5-ї річниці дня бою 26.06.2019 року.
Деталі на сторінці: https://www.facebook.com/blokpost1/ Неоголошена війна.
З планом роботи і її ходом, витрачанням коштів буду постійно інформувати.


https://www.facebook.com/blokpost1/posts/524237424770036?__tn__=C-R

Діана Макарова: Днями була розмова на фронті:
- Отут сепари тоді сильно окопались, так? Ти ж тут був тоді в боях, розкажи.
- Так, оцю гірку вони зайняли. Ми все думали, як би їх скинути вниз. І тоді Донбас поліз по схилу. Отам, збоку.
- Вибити не могли?
- Так ми ж внизу. Позиція була невиграшна. Тому хлопці й полізли. Небезпечно було, капець. Схил же міг бути замінований. Але обійшлось. І коли вони вже їх почали бити згори - сепари вниз і сповзли. І ми їх тут зустріли.
- Ясно. Дуже хочеться знати. Бо нам ніколи було тоді чітко відстежувати. Посилки пакували, машини відправляли. А тут яка була бригада?
- А я вже не пам"ятаю. Так все злилось у пам"яті. Тоді ж кожен день був за місяць.
- Значить, треба зараз швиденько надолужувати, читати Вікі та купу архівів. Он скільки про війну написано.
- Там вже не буде правди.
- Чому?
- Тому що все, що понаписувано - то вже про іншу війну. Написана війна не є правдивою. Щось прикрашено, щось упущено. Картина змазана.
- Виходить, ми втратили нашу війну? Ти за боями, ми за волонтерством.
- Виходить, так.

... ми втрачаємо свою війну.
"Лицом к лицу лица не увидать" - це означає, що коли ти в гущі, всередині подій - ти не бачиш загальної картини, і вже не побачиш. Бо написана і описана війна - то вже зовсім інша війна.
Але велика картина війни складається з картин маленьких. З епізодів. У яких вже й зараз багато плутанини.
Я вдячна людям, які вже зараз розплутують такі епізоди.
Я десятки разів (десятки? чи більше?) проскакувала повз цей танк. Я чула про нього масу історій - і всі вони були різними.
Дякую, Дмитро Лиховій, за спробу розплутати трохи заплутану історію. Це надзвичайно важливо.

ЧИТАТИ:
https://novynarnia.com/2017/11/16/hrest-i-kosti-pid-piskami-narodniy-memorial-po-dorozi-na-donetsk-vstanovleniy-pomilkovo/

Я не люблю дивитись, як топчать прапори ворога.
На Майдані продавали коврики для ніг з прапорами ворогів, обличчями ворогів. Їх купували слабаки.
Бо лише слабаки топчуться по символам ворога.
Лише слабаки топчуть ногами трупи ворогів.
Могили ворогів.

Сьогодні уночі було спаплюжено пам"ятники.
https://www.facebook.com/elena.berezutska/posts/842243032600950
Облили фарбою пам"ятник героям АТО у Києві.
Кажуть, понівечено могилу Костянтина Шрамко.

Це зробили слабаки.
Сильний ворог поважає противника. Особливо мертвого.
Смерть на фронті ( Read more... )



https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1524933150900714

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.