Expand Cut Tags

No cut tags
[personal profile] nazavzhdy posting in [community profile] lenta_ua
Наснився сон.
Рим, Колізей, кінчаються сто днів боїв. Трибуни на трибунах, патріції в ложах, плебеї вольготні по-плебейськи.
На арену виповзають гладіатори. Кульгаючи, притримуючи одне одного. Хтось спирається на гачкувату палицю. Хтось стрибає на одній нозі. В когось вискочило вставне око і покотилось по пісочку арени. Хрррррр... - чується у Колізеї. Патріції здивовано піднімають брови.
То кульгавий гладіатор, контужений на всю голову ударами ста днів, схилився на чиєсь плече й заснув від втоми.
Гладіатори, що притримували кульгавого, одночасно штовхають його в бік, той скидається, гнівно стріпує косматою головою, виструнчується - аж раптом трісь! В когось ламається дерев'яний протез.

- Убий! Убий!
- Бийся, бийся!
лунає на трибунах. Патріції й плебеї в як є одному пориві скочуть на ноги і скандують:
- Стояти! До останньої краплі крові! Убий, убий! Борись, борись!

на арену випускають лева.
Лев пошарпаний, закусаний блохами, шерсть линяє, місцями злізає разом зі шматками шкіри. У лева тирчать ребра, одне око вибите, грива пошматана.
- Убий, убий! - лунає на трибунах!
- Бийся, бийся! - кричать патриції й плебеї.

- Оооосподи... Коли ж я вже здохну? - питається у гладіаторів лев.
Ті кивають розуміюче. Вони давно знають, що це не останній бій. Патріції й плебеї після усього підуть до своїх римських хаток, пожеруть лежачи, потім підгребуть під бочок якусь гетеру чи навіть власну дружину і смачно захроплять, поринувши у свої давньоримські сни.
Гладіаторам - на солом'яну підстилку, спати ті кілька годин, спати, намагаючись не зважати на біль у старих ранах, намагаючись не зважати на тремтіння старого лева, від якого дзвенить пошарпана клітка. А чули б ви, як хропе той лев, а які натовпи блох сиплються з нього!

- Стояти! До останньої краплі крові! Убий, убий! Борись, борись! - чують гладіатори уві сні.

... - АААААААА! - кричу я прокинувшись.
- Стояти! До останньої краплі крові! Убий, убий! Борись, борись! - репетую я.
- Тихо, тихо. Це лише сон. - шепче мені хтось, чи то мій чоловік, що давно звик до моїх криків ночами, чи то іграшковий ведмедик, без якого не спиться жодному гладіатору.

Мені скоро знову в дорогу. Я повзу по фронту. Скриплять мої суглоби. В животі булькає пухлина, вирізати яку я мрію вже років так з п'ять, але не виріжу і цієї осені, схоже. Бо йде ротація, бригади виходять знову неготовими для фронту. Де я візьму грошей, аби допомогти собі? Я ледве беру гроші на допомогу тим бригадам.

Машина знову застрягає у глибокому багні донбаського глинища. Ми вистрибуємо з машини, виштовхуємо. Я теж підставляю плече, щоб виштовхати машину. Трісь! - ламається моя палиця. Машина повільно виповзає з багна, ми, брудні, сірі від втоми, сідаємо в кабіну. Зараз зігріємось. Якщо знову не зламаєтьс пічка.
О, зламалась. Їдемо, кутаючись в спальники.
- Уф. Вискочили і цього разу. - з полегшенням зітхаю я.
і це останнє, що я кажу. В контужених мізках знову стається коротке замкнення.
- Приступ, в неї приступ! - чую я як в тумані. - Стаємо.
- Та де стаємо, зараз вискочимо з червоної зони, там станемо!

- Стояти! До останньої краплі крові! Убий, убий! Борись, борись! - чую я наче в тумані.

... десь чухається зранений блохастий лев.

- Це сон... Це просто сон... - шепоче хтось.
- От слава богу, що це лиш сон. - слухняно повторюю я.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/25498875084

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
This account has disabled anonymous posting.
If you don't have an account you can create one now.
HTML doesn't work in the subject.
More info about formatting

Profile

lenta_ua: (Default)
Україна. Пульс блогосфери

February 2020

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829

Most Popular Tags

Style Credit

Page generated Jun. 16th, 2025 02:09 am
Powered by Dreamwidth Studios