lenta_ua

"У Більшовцях перепоховали 59 жертв НКВС"
http://report.if.ua/lyudy/u-bilshivcyah-perepohovaly-59-zhertv-nkvs-video/?fbclid=IwAR0DZGlmYdRBYaVdeIbUHFZ8OLex_fzEXMRQsvkMyrR4QJ63ejvUlNDBpDg

що я бачу у цій новині?
Що люди пам'ятають своїх предків, загиблих наглою й жорстокою смертю (а серед тих вбитих, закатованих були і діти)
Що люди виховують в собі бажання волі й незалежності, що люди пам'ятають і проклинають комуняцький режим..........

....... а також я бачу відкриті гроби з кістками.
Страшні гроби зі страшними кістками - і подробиці у новині, і над гробами теж лунали ті подробиці. Про проломлені дитячі черепи, про люту смерть людей.
І діти.
Стоять над гробами діти, дивляться на ці кістки, і начебто це мусить виховати у дітях все те хороше, що виховується такими заходами.
Іді і сматрі як воно є.

... колись, як я була у першому класі, до нас в клас прийшли лектори і показали фільм про Хіросіму - з усім-усім. Зі скарюженими трупами, зі згорівшими людьми, з усіма тими страшними подробицями. Це мало виховати в нас ненависть до клятої Америки і до гонки озброєнь взагалі.
Усю ту годину я просиділа з заплющеними очима й вухами, мене ледь не стошнило на підлогу - а надто коли дбайливі вчителі почали з силою відривати мої руки від очей та вух. Іді і сматрі як воно є.

... мене доконали вже у восьмому класі. Коли дали завдання - підготувати класну годину про молодогвардійців. І чомусь великий упор я мусіла дати на катування молодогвардійців. Я повинна була детально розказати однокласникам, що саме робили люди з людьми, я повинна була показувати фото приладдя для катування і змучені тіла закатованих. Саме цих подробиць вимагали вчителі. Саме це повинно було виховати в нас ненависть до ворога.
Мене тошнило, мені було погано, але я слухняно виконала завдання. Іді і сматрі як воно є.

... коли мені зараз сняться страшні сни - найстрашнішими бувають сни про ті два уроки. Я розумію, що ті два вприскування жахіть скалічили певним чином дитячу психіку, та не лише мою. Багатьом у класі було погано під час тих уроків, потім вони зізнавались.

Зараз у нас точиться війна. Ми йдемо на похорони, ми іноді беремо з собою нашого Тимофія. Але завжди обережно. Завжди придивляючись, чи не злякається - якщо так, то одразу назад. І гроб мусить бути закритим. Або відкритим був одного разу - але обличчя нашого загиблого товариша було майже цілим, неспотвореним жахливою смертю.
На ряди відкритих гробів з кістками померлих лютою смертю я б дітей ніколи не взяла.

Я тупо дивлюсь на це фото і думаю - люди, чи ви подуріли?
Так, діти біля гроба - це завжди могутній акцент. Це завжди можливість провести лінію між минулим та майбутнім.
Але ніколи свята мета не виправдовувала засобів.