… іноді в мене питають, як так сталось, що одного разу на одній з доріг нашого фронту зустрілись чотири валки, чотири різних напрямки, і всі вони мчали в одному напрямку, і всі вони начебто йшли однією дорогою, і кінцевий пункт трьох з них був у одному місці. Кінцевий пункт четвертого напрямку йшов назустріч, і далі повертав назад, до смерті.
Чотири напрямки зустрілись і наче нічого не сталось. Але все, що сталось до і після того, назавжди закарбувалось в історію нашої війни.
Хто був режисером тих напрямків, тих експедицій?
Вікіпедія мовчить про режисерів. Вікіпедія скупо говорить лише про факти. Але ми знаємо, ми, нас було троє – я, вона й він. І група, що приїхала нас вивести з тієї дороги, на яку загинула нас доля і звичайне людське співчуття. Звичайне бажання врятувати усього-навсього 112 знесилених людей.
... іноді в мене питають, чому я так не люблю політика Петра Порошенка? За Іловайськ? За Дебальцево?
все, все так. Але програш у військовій операції - це просто програш у військовій операції, чим би він не був зумовленим. Тупістю. Неготовністю до прийняття рішень. Невмінням планувати, керувати, прогнозувати. Ну, доведіть, що це все було навмисне. Поки не доведено- не винен.
Але бувають операції, в яких людей навмисне посилають на смерть. Оце, братця, найстрашніше. Для тих, хто йде на смерть - аве, Цезарю! Для Цезаря, якому конче треба взяти якусь окрему висотку - аве, лицарі!
Стояти до останньої краплі крові і останньої краплі води захисників 32-го блокпосту посилали заради політичних амбіцій. І це злочинно.
Все просто. Якраз в ті дні йшли вибори. Перемагала партія президента. І кожна позиція, що була б зданою нашими військами в ті дні, кожен відступ - грав би на електоральний мінус. І саме тому захисників блокпоста прирекли на гибель.
Я повторювала і повторюю - тоді і всі минулі роки - шансів вижити у них не було. Вони самі це знали.
Я схиляю голову перед тими, хто проривався до них з водою і гинув. І знову йшли на прорив і гинули. Я схиляю голову перед тими, хто вивіз останки загиблих з оточення і знову повернувся на 32-й блокпост. Саме такими були домовленості - виїхати, вивезти шматки обгорівших і зотлілих трупів, і повернутись. Я й досі не розумію, де вони брали сили для цього - я, та сама, що в наівності своїй тоді, разом з ще однією такою ж, їхали на 32-й блокпост, щоб:
- впевнитись, що все насправді так, як розповідали нам захисники в уривчастих телефонних розмовах
- провезти їм воду
Ну, й де б я взяла для цього сили? Але їхали сам для цього. Слава богу, що не знадобилось. І воду, і цигарки, і батарейки для рацій - а вони просили саме цього, воду й батарейок для зв'язку, і трішки хліба - ми доставили їм іншим способом.
Чи знав політик Петро Порошенко дійсне положення на 32-му блокпості? Так, знав. Але було завдання Юрію Бірюкову вийти в інтернет і брехати, брехати, що вода доставлена, що в захисників є все, аби продовжувати обороняти позицію.
Брехати, щоб заспокоїти людей? Брехати, щоб все ж тихо вивести людей з оточення?
Ні.
Брехати, щоб не збити виборчі показники. Брехати, прирікши на смерть 112 людей.
Це - непростимо.
Розумієте, все просто. Якщо ти прирік людей на смерть заради країни - ну, тут таке. Люди повинні знати, за що вони гинуть, люди повинні йти на це добровільно.
Але якщо ти прирік людей на смерть заради власної вигоди - ти поганий політик. Та й людина ти дєрьмова.
... а увечері вони вийшли. Вийшли з технікою, зі зброєю, отримавши нарешті наказ про вихід.
Що зробило цей наказ? - а ви. Ви всі, хто тоді боровся за людей 32-го блокпосту, тримаючи тему в інтернеті, в ЗМІ, в листах до президента.
І - три валки, три експедиції, які зустрілись одного разу на 32-му блокпості - група журналістів різних видань, група різних волонтерів і група командування сектором. Всі вони й зустріли той моторошний Урал з трупами та напівтрупами. Всі вони й зробили той потрібний наказ своїм обуренням. І захисники 31-го блокпосту, що оточили тоді командування і ледь не вбили. Так, що охорона пузатого генералітету злякано озиралась навкруги, на натовп розлючених чоловіків, які їх оточили - і розуміли, без варіантів.
А хто вмовляв журналістів, хто збирав по дорозі волонтерів (декого теж прийшлось вмовляти), Вікіпедія не знає. А знають троє - дві жінки і один чоловік. І група, що прийшла на виручку. І ті, хто допомагав звідси, з Києва. І ви, що знали й знаєте правду про 32-1 блокпост.
Та і не треба це знати Вікіпедії, правда?
:)
... цей пост пафосний. Я тоді так писала. Ой, лишенько, я ж і зараз так пишу. Читайте його, хто ще не читав. Там є деякі помилки, роки їх поправили, але цей пост я вже не поправляю. Нехай лежить, як і був написаний.
Зі схиленою головою, згадавши загиблих - дякую, Юрий Бутусов за твій пост.
https://www.facebook.com/butusov.yuriy/posts/3374298542610418І за все, що ти тоді зробив.
Привіт, Наталья Воронкова (Nataly Voronkova) - ми тоді це зробили. Ми ще не знали, що тоді лише вчились витягувати людей.
Привіт, Ткаченко Ярослав.
Привіт, Andrew Reva, ти керував з сектора А
Привіт, Доктор Кто, ти допомагав навіть не знаю, звідки.
Привіт, Морозе, як завжди, не вкажу твого імені.
Привіт, Ендрю, ти тоді керував операцією з Києва...
і скільки буде війна - не знати мені спокою, доки наш 32-й блокпост не стане дійсно нашим. І скільки ще мені лишилось жити - не покине мене запах 32-го блокпосту.
Запах злочину, зради, смерті і відпустки, взятої у смерті.
Осінній запах горілих людських тіл...
https://www.facebook.com/fondDM/videos/1522960811296025/https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2603547863039232?notif_id=1572373473403324¬if_t=notify_me![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy
