![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png)
Учора один товариш розфрендив мене бурхливо і з образами "а я думав, що ви така, а ви не така..."
Товариш вважає, що Україна часів Порошенка була єдина як моноліт, власне ось цитата "Ще півроку тому Україна була міцна, як ніколи. А зараз злита по всіх фронтах."
Звідки ж тоді взявся такий низенний рейтинг, людина не пояснює. Де та монолітність - можливо, лише у фантазіях людини.
Щоб було зовсім зрозуміло - ця людина колись сказала мені:
- Все у вас добре, Діано, крім оцієї тупої віри в народ. Ви ніяк не можете зрозуміти, що народ це бидло!
Отак взяв і сказав. Отака в мене тупа віра, уявляєте?
Отак він і вважає - є чисті, а є нечисті. Є розумні, а є отара, яку ведуть вперед оці розумні. Як вам?
... Я ніколи не повірю в те, що народ - є бидло. От така тупа віра, якщо хочете.
- Ви не вмієте робити вибір! - кричить мені дамочка.
Дамочка волонтер. Щось вона робила, і робила немало. Як ми не шукали, не змогли знайти в неї пости, де б вона обурювалась Мінськими угодами, формулою Штайнмайєра, коли та вперше прозвучала, розведенням військ колишніх років. Хм... А здається, дамочка вміє обирати. Вона, здається, обирає провладний кабінет, який їй зручний.
- Я вмію обирати. - втомлено кажу я їй. - Серед усіх претендентів на престол я чомусь обираю завжди український народ. Чомусь я завжди в нього вірю.
Дамочка мовчить. Що вона скаже? Вона не вірить в народ. Вона вірить в того політика, якого обрала для своєї віри.
В мене є купа знайомих і друзів (поки ще друзів). Вони люблять розказувати про свої вищі освіти (іноді навіть дві). В когось є кандидатські. Це люди Майдану, люди війни. Ну, як Майдану та війни? Вони приходили на Майдан під сцену. Війні вони допомагали, але жодного разу там не були.
Коли заходить мова про народ - мої любі друзі одразу кривляться. Дехто з них цідить про бидло. Дехто ще стримується.
Є чисті, є нечисті, я правильно рлзумію? Є отара, а є попереду отари розумні, що ведуть ту отару. Пасіонарії називаються.
... я згадую майданівські палатки.
Я згадую все, що там бачила і чула. Майдан, бачте, складався з трьох Майданів - сцена, люди під сценою, тобто, масовка і сотні Самооборони.
Усі три інстанції були потрібні. Але саме сотні Самооборони в останні дні Майдану витримали той перший наступ. Хтось каже - та лаааадно, що ті ваші сотні Самооборони? Вони розбіглись, а на Майдані перемогли кияни та ті львів'яни, що встигли прибути.
Ні. На Майдані перемогли всі. Просто ті сотні Самооборони витримали перший дванадцятигодинний бій. А потім вже підсунулись всі інші.
Я згадую прості обличчя тих пацанів, що приїздили до нас. Саме тих. Яка там вища освіта? Школа та ПТУ. Я згадую, як вони приїздили до нас помитись і кидались подивитись інтернет. Там був вКонтактік, через одного! Вони писали статуси, вони слухали попсову музику.
Дорогі мої...
Їх вже нема, кого я згадую. Вони загинули у перший рік війни.
Я згадую безліч смс від фронту потім. Боже, які там йшли граматичні помилки, в тих смс! Ми всміхались і намагались хоча б взнати, як правильно пишеться прізвище, аби відправити посилку саме до адресата. І знаєте? Ці смс для мене зараз як меморіал. Бо багатьох з їх авторів вже нема, вони загинули в роках війни. І кожна та граматична помилочка цінна для мене до обливання кров'ю мого серця.
Та ладно, насправді різні люди стояли на Майдані, різні люди стоять на фронті. Є й такі, що мають по три вищих освіти.
Але!
Але нікому там не спадало на думку і не спаде ніколи хвалитись своєю вищою освітою і називати інших бидлом. Але там, і лише там багато хто з нас зрозумів нарешті, що є народ. Там - де цінується не лише освіта, освіта теж, інакше чому фронт так жадібно кинувся вчитись?
Але під час боїв там цінується зовсім інше.
Вміння воювати.
Вміння слідкувати за чистотою своєю та приміщення
Вміння жити поруч з великою кількістю людей - і жити так, аби не заважати одне одному, а часом й допомагати
І знову й знову - вміння воювати.
І ти можеш закінчити хоч п'ять вишів - але якийсь хлопчина з села, вихований бабусею, заткне тебе за пояс у цих вміннях. Так теж буває, да.
І я ніколи не повірю, що народ - є бидло.
Тим більше великий український народ НЕ Є бидлом.
І я ніколи не повірю у чисті наміри і в чисту любов до України тих, хто називає народ України бидлом.
Виходь ти хоч на десять Майданів, пересилай ти хоч мільйони грошей для фронту - але доки для тебе український народ є бидлом - ти...
... корочє, сам ти бидло. Пшол вон.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2555990914461594?notif_id=1570440610293093¬if_t=notify_me&ref=notif
Товариш вважає, що Україна часів Порошенка була єдина як моноліт, власне ось цитата "Ще півроку тому Україна була міцна, як ніколи. А зараз злита по всіх фронтах."
Звідки ж тоді взявся такий низенний рейтинг, людина не пояснює. Де та монолітність - можливо, лише у фантазіях людини.
Щоб було зовсім зрозуміло - ця людина колись сказала мені:
- Все у вас добре, Діано, крім оцієї тупої віри в народ. Ви ніяк не можете зрозуміти, що народ це бидло!
Отак взяв і сказав. Отака в мене тупа віра, уявляєте?
Отак він і вважає - є чисті, а є нечисті. Є розумні, а є отара, яку ведуть вперед оці розумні. Як вам?
... Я ніколи не повірю в те, що народ - є бидло. От така тупа віра, якщо хочете.
- Ви не вмієте робити вибір! - кричить мені дамочка.
Дамочка волонтер. Щось вона робила, і робила немало. Як ми не шукали, не змогли знайти в неї пости, де б вона обурювалась Мінськими угодами, формулою Штайнмайєра, коли та вперше прозвучала, розведенням військ колишніх років. Хм... А здається, дамочка вміє обирати. Вона, здається, обирає провладний кабінет, який їй зручний.
- Я вмію обирати. - втомлено кажу я їй. - Серед усіх претендентів на престол я чомусь обираю завжди український народ. Чомусь я завжди в нього вірю.
Дамочка мовчить. Що вона скаже? Вона не вірить в народ. Вона вірить в того політика, якого обрала для своєї віри.
В мене є купа знайомих і друзів (поки ще друзів). Вони люблять розказувати про свої вищі освіти (іноді навіть дві). В когось є кандидатські. Це люди Майдану, люди війни. Ну, як Майдану та війни? Вони приходили на Майдан під сцену. Війні вони допомагали, але жодного разу там не були.
Коли заходить мова про народ - мої любі друзі одразу кривляться. Дехто з них цідить про бидло. Дехто ще стримується.
Є чисті, є нечисті, я правильно рлзумію? Є отара, а є попереду отари розумні, що ведуть ту отару. Пасіонарії називаються.
... я згадую майданівські палатки.
Я згадую все, що там бачила і чула. Майдан, бачте, складався з трьох Майданів - сцена, люди під сценою, тобто, масовка і сотні Самооборони.
Усі три інстанції були потрібні. Але саме сотні Самооборони в останні дні Майдану витримали той перший наступ. Хтось каже - та лаааадно, що ті ваші сотні Самооборони? Вони розбіглись, а на Майдані перемогли кияни та ті львів'яни, що встигли прибути.
Ні. На Майдані перемогли всі. Просто ті сотні Самооборони витримали перший дванадцятигодинний бій. А потім вже підсунулись всі інші.
Я згадую прості обличчя тих пацанів, що приїздили до нас. Саме тих. Яка там вища освіта? Школа та ПТУ. Я згадую, як вони приїздили до нас помитись і кидались подивитись інтернет. Там був вКонтактік, через одного! Вони писали статуси, вони слухали попсову музику.
Дорогі мої...
Їх вже нема, кого я згадую. Вони загинули у перший рік війни.
Я згадую безліч смс від фронту потім. Боже, які там йшли граматичні помилки, в тих смс! Ми всміхались і намагались хоча б взнати, як правильно пишеться прізвище, аби відправити посилку саме до адресата. І знаєте? Ці смс для мене зараз як меморіал. Бо багатьох з їх авторів вже нема, вони загинули в роках війни. І кожна та граматична помилочка цінна для мене до обливання кров'ю мого серця.
Та ладно, насправді різні люди стояли на Майдані, різні люди стоять на фронті. Є й такі, що мають по три вищих освіти.
Але!
Але нікому там не спадало на думку і не спаде ніколи хвалитись своєю вищою освітою і називати інших бидлом. Але там, і лише там багато хто з нас зрозумів нарешті, що є народ. Там - де цінується не лише освіта, освіта теж, інакше чому фронт так жадібно кинувся вчитись?
Але під час боїв там цінується зовсім інше.
Вміння воювати.
Вміння слідкувати за чистотою своєю та приміщення
Вміння жити поруч з великою кількістю людей - і жити так, аби не заважати одне одному, а часом й допомагати
І знову й знову - вміння воювати.
І ти можеш закінчити хоч п'ять вишів - але якийсь хлопчина з села, вихований бабусею, заткне тебе за пояс у цих вміннях. Так теж буває, да.
І я ніколи не повірю, що народ - є бидло.
Тим більше великий український народ НЕ Є бидлом.
І я ніколи не повірю у чисті наміри і в чисту любов до України тих, хто називає народ України бидлом.
Виходь ти хоч на десять Майданів, пересилай ти хоч мільйони грошей для фронту - але доки для тебе український народ є бидлом - ти...
... корочє, сам ти бидло. Пшол вон.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2555990914461594?notif_id=1570440610293093¬if_t=notify_me&ref=notif