- Люди, думайте про фронт! - кричимо ми цю фразу, що застрягла у зубах всім, а нам у першу чергу.
Думають. Насправді думають, і наші волонтерські рахунки тому запорукою - дякую, люди. Вкотре і втисячне - дякую.
Думають по-різному. Хто йде в госпіталь, хто рветься у фронтовий рейс, хтось плете сітки. Давайте, я розкажу, як думаю про фронт я?
... ми ж волонтери фронтові, бойові, капець які грозні - ми можемо і приціли, і дальноміри, і літаючі якісь там штучки, і навіть те, що не у всякий звіт увійде - втім, чомусь завжди мені найбільше думалось і жахалось про фронтовий побут.
А зараз - так і ще більше. Бо зараз я сама зараз живу в такому фронтовому. Бо, не забуваючи про фронт ані щодня усі ці п'ять плюс років - зараз я згадую його до фронтової гикавки щогодини, щомиті.
... от припустімо. Треба вам, дівчатка, вимити голову. Ваші довгі коси. Стаєте під душ, смикаєте червоного краника, розбавляєте синім, простягаєте руку до полички, знайомої до останнього міліметра, хапаєте шампунь - і далі за протоколами.
Що роблю зараз я, коли мені потрібно вимити волосся?
Я ставлю чайник, чекаю, доки він закипить, далі ллю його в миску, і знову мерщій ставлю новий чайник, і так до чотирьох чайників. Між тими чайниками біжу я за відром, націджую собі водиці, розбавляю ту гарячу, потім ще відро, потім хапаю всю ту миску, в неї ковшик, на плече рушник, в зуби шампунь та кондиціонер - і біжу на вулицю, і там вже, поставивши миску на табурет, починаю поливати я свою буйну голову, і далі за протоколами.
Сьогодні я порахувала - на сорок хвилин довше, аніж я б просто стала до краника і крутнула його.
Як воно буває на фронті? Буває легше, буває ще й гірше. Не завжди матимеш змогу приватизувати собі того чайника. А тут ще шампунь скінчився. Купи собі його, десь в гребенях донецької області.
Далі я лягаю спати і привітно посміхаюсь зорям. О, тут мені трохи гірше. Фронт таки приїздить до бліндажів. Або до старих хат. Ну, а там буває всяко. В старих хатах іноді теж зорям всміхаєшся. І чекаєш, доки волонтери привезуть банери. А забезпечення - бревна для нового бліндажу.
Тепер про туалет.
Ага, все, як ви й подумали - умови на вулиці, і біжи туди з баночкою водички підмитись, ага.
Звичайно, все робиться. За кілька тижнів по виходу на позиції, хлопці й дівчата встигають так облаштуватись, що майже Хілтон, тільки по фронтовому. До речі, пам'ятаєте нашу акцію по забезпеченню жінок фронту біотуалетами? У акції було цікаве продовження. Майже на всіх позиціях, куди ми передали ці біотуалети, чоловіки потім дуже швидко обладнали жінкам туалети в приміщенні. Теплі, з унітазом і зливом. Тобто, змогли? Тобто, їм, виявляється, потрібен був поштовх? Тобто, просто не подумали раніше?
... ви скажете - ой, не треба оце нам втирати. Пів України живе по селах, і половина від цієї половини живе в таких умовах - туалет на вулиці, води натягай.
А я вам відповім - так, але вони живуть так вже роками. І хто хотів, давно сподобився на якийсь водогін та теплий клозет. А хто не хоче чи не може, повторюю - живе так вже давно і всі полегшення свого побуту давно вже сам собі придумав. Не те фронтові, що виїздять кожного разу на нове місце......
... до речі, є ще одне, чого я не осягаю - оці постійні ротації.
Ви уявляєте собі махіну, якою є бригада? І чого варто згорнути її при виході на ППД чи розгорнути її на новому місці?
Та все ви й самі знаєте. В походи ходили, знаєте, скільки часу займає розгортання чи згортання бівуака. То помножимо наші бівуаки на сотні разів, уявивши цей величезний бригадний бівуак, коли вони, наприклад, виїздять з ППД. Потім грузять все це на платформи. Потім розгружають на новому місці. Потім налагоджують такий-сякий побут - а в деяких місцях цього побуту стріляють, та ще й місцями сильно.
Ок, простояли певний час. Починають готуватись до згортання. Згортаються, на вихід, потім на платформи. Потім на ППД вже розгортаються. А там вже недалечко й полігон, те ж саме і вперед.
Та капець, скажу я вам. Життя на вузлах, на ящиках, в приблизних умовах кожного разу по прибуттю та й по вибуттю. От чесно, скільки це бачила - стільки й дивувалась. Неосягненно.
Неосягненні затрати робочих годин, людських сил, матеріальної відповідальності, пального.
І от же - тут би думати про щось високе, патріотичне, прапор над позицією і все таке, про янголів-охоронців та про збереження життів. А я про побут. А я собі дивуюсь та захоплююсь, чого вже там гріха таїти.
Захоплююсь налагодженістю цієї неналагодженої й досі, скажімо чесно, системи. Захоплююсь тим, що якось вона все ж функціонує. Ще захоплююсь людьми, які живуть отак, сьогодні в палатці в чистому полігонному полі, під спекотним сонцем, жодного дерева, завтра в казармах ріднесенького ППД, будь воно неладне, там теж не скрізь налагоджений побут, а там і вихід на місце прибуття, і невідомо, де ти будеш стояти, чи то в розбитому цеху, чи то в старенькій хаті з проваленим дахом і репаними стінами, а чи і просто під землею, в бліндажах, о, знову бревна привезли негодні, о, знову не вистачає скоб. А нам же ще рити нові бліндажі.
Завжди риються нові бліндажі.
Цей пост і не про гроші. І без рахунків. Це просто - про неосягненне те життя, іноді на грані смерті, іноді ще й нічого, але завжди в поході, майже завжди в приблизних умовах.
ілюстрація - збір одного малесенького представника одного підрозділу. Там медикаменти, там побутові речі, там все, що зможе знадобитись на перший час.
А коли чогось не вистачить?
Ну, для цього й існують в нас волонтери. І ви, наші фінансові помічники.
... до речі, натякаю, сорока несе на хвості, що десь на сході йдуть ротації. Туди-сюди повзуть обози.
Неосяжні сили.
Неосяжні затрати.
( Read more... )https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2436878323039521 Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy
