![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaХАРКІВ, З РЕАЛЬНОЮ ЛЮБОВ'Ю
З усього волонтерства України – харківський волонтер=активіст моя любов та ніжність . Моя повага і моя гордість, неначе я сама стояла біля колиски харківського волонтерства=активізму. Але ні, я не стояла, куди було стояти, у мене люлькалась своя колиска тут, у Києві.
Харківський волонтер=активіст – він завзятий понад усе інше волонтерство України. Він гарячий і невгамовний. Він буде стояти на своєму доти, доки не виб’є оте своє у влади, у ворогів, у… та в будь-кого, хто раптом необережно стане на дорозі у харківського волонтера=активіста. Чому так? Де бере сили та звитягу харківський волонтер=активіст?
У своєї ж юності душі.
У свого зовсім недавнього вибуху активізму=волонтерства. Бо, як явище, харківський волонтер=активіст з’явився досить нещодавно. Ну, з погляду історії.
О, ні, одиниці та навіть десятки набирались сил давно, ще, скажімо, з помаранчевого Майдану, але так щоб загалом, так щоб масово, все почалось ось-ось, здається, вчора.
Перейми родового процесу масовості явища харківського волонтера=активіста почались у парку Горького – а роди вже вибухнули навесні 2014-го. Біля колиски стояли:
- патріотизм (коли вже все одно, хто там був першою столицею і чого саме, а просто треба вирішувати, ти є Україна чи зрештою хто?)
- обурення (з якої це речі якась немитая Росія буде нам вказувати, де наші кордони та як нам жити?)
- страх (сорок кеме від кордону, ми будемо першими, кого знесуть, а далі танки на вулицях, і ніхрєна собі, нащо нам це здалось і куди бєчь, а може, краще не бєчь, а повоюємо, чи ми ж не господарі своєму місту та навіть області?)
Виявилось, що страх, а тим паче правильний конструктивний страх – мотиватор огого який. Виявилось, що харків’яни таки господарі – а місто непросте, а область складна. Виявилось, що харківський волонтер=активіст може працювати так злагоджено, як не снилось на той час і армії, наприклад. І пішли каравани на фронт, вели каравани харківські волонтери=активісти. І досі йдуть ті каравани, я вам скажу. На шостому році війни, коли давно вже здулось дві третини волонтерства України – харківське буяє як і раніш.
Ось погляньте, як дружно скинулись харківські волонтери=активісти на заклик «Не втрать країну!», як полум’яно вони захищали здобутки нашого колишнього президента, як роздавали вони листівки, як йшли в народ агітувати проти за По проти Зе. Чесно – такого дружнього спалаху одностайності давно не бачила.
Чому тут знак дорівнює, між словами волонтер та активіст? – бо харківський волонтер=активіст ще не настільки постарів, обважнів, часом запишався, щоб розбивати цю потужну змичку. Це київський вальяжний може відповісти у телефон:
- Ні, я вже давно не волонтер. Ми тут по інших справах. Так, перепрошую, у мене скоро мітинг…
Так, київський старіший. Київський спокійніший. Київський вже не рве сорочку на грудях, стрибаючи на барикади, а спокійно виходить на площу, діловито креслить щось носком берця на бруківці і каже задумливо:
- Значитця так. Палатки привезуть від От-етого, я вже домовився. Піддони дасть Епіцентр, сцену встановить мерія, нехай лиш спробує не встановити, отут барикада, зараз спонсори підвезуть мішки, то-сьо…
І київського можна зрозуміти.
Для київського, старшого, обважнілого і трохи сібарітствующого, чого гріха таїти – навіть помаранчева не є першим спомином.
- Дідусю, а де ви починали свій звитяжний шлях? На Євромайдані? – запитають онуки київського волонтера.
Дідусь гмикне, поправить вуса, а бабуся полізе до новісінького планшету, аби розкрити там дбайливо збережені старісінькі фото і скаже:
- Любі мої. На Євромайдані ми вже спокійно виконували звичну роботу. Як і на Мовному Майдані. На Помаранчевому ми були ще більш-менш завзяті, бо молоді. Але наша юність почалась задовго до того, ось гляньте, які ми з дідом славні й милі під час Революції на граніті. Тіко трішки голодні. А ось Україна-без-Кучми. Ось Злука. А ось похорон патріарха. Саме тоді вашому діду носа і перебили, ага…
Вічний революцьйонер, корочє, цей київський – часом активіст, часом волонтер, часом воїн, а найчастіше просто статист у масовці, а все ж вирішує масовка, згадаймо заповнений людьми Майдан.
Як воно відбувається на прикладі? Нема питань, зараз вам буде приклад.
Харків.
Гепа, зайчик харківський незмінний, головна рушійна сила як головний ворог харківського волонтера=активіста, погрожує знести волонтерську палатку. Шо такоє? – обурено реве харківський волонтер, і ось вже другий тиждень поспіль гуде мережа, милуємось ми закохано, як передають ланцюжком харківські волонтери=активісти задачі, як по одному заклику збираються вони до палатки, а які прекрасні пости пишуть харківські волонтери=активісти прямо з місця подій, і ми усі на низькому старті, чи не потрібна допомога, а ось вони нарешті співають гімн у суді, і радіють, що це уперше таке сталось в Харкові, коли суд відмовив Гепі – самому Гепі, вєлікому і ужасному, і сам суд співає гімн України разом з харківськими волонтерами=активістами.
І слухаємо ми зачудовано, як лунає над безмежною площею Харкова:
- Та вони за Зе, женіть їх!
- Та ні, ми зараз усі разом, і ті, що за По, і ті, що за Зе!
(тут братерські обійми)
Київ.
Ті самі дні. Музей революції розпочинає роботи по заміні бруківки на Інститутській. Бо тут буде новий меморіал у пам’ять Небесної сотні, бачте. І пофіг, що ще не закінчего слідство.
Дається кілька постів у мережі.
Над усім цим - загалом спокійний і благодушний настрій.
На алею Небесної сотні якось раптово виходять п’ять десятків невідомих людей (???) і спокійно та досить благодушно зносять нахрєн паркан, зведений для спорудження спірного меморіалу. Волонтери, активісти та й просто активні і дуже непересічні громадяни, вдягнувшись як на свято, взявши за руки дітей, спокійно й благодушно спостерігають за цим дійством і з превеликим задоволенням кидають до мережі фотографії.
Неначе каже при цьому київський активіст:
- Так, я не поняв. Щось ви оце тут перемудрили, га? Ось ваш паркан, а ось вже його нема. Всім все зрозуміло?
І все ж зрозуміло. Одразу і усім.
І київському, вальяжному та благодушному, щиро пофіг, за кого там оті, що ламали паркан, за кого ті, що воюють проти порушення алеї Небесної сотні. За кого ти там, чи за що там – та хоч за Тимошенко, ось на тобі секцію, впирайся плечем і вали, пойняв?
Це досвід.
Це благодушна зріла революційність. Яка так відрізняється від харківської, юної, полум’яної. А я – що ж я, я тут, як завжди, вічний революцьйонер, закохана і в те, і в інше. І мені навіть важко сказати, що мені ближче – та мабуть що це, харківське, юне й гаряче.
Але.
Але не варто вам питатись у харківського волонтера=активіста:
- Слухай, ми оце не пойняли. Ви воюєте проти Гепи, честь вам і хвала. А чо вашого Гепу досі не посадили?
А було ж за що, згадаймо заклики до ХНР. За п’ять років це питання таки можна було вирішити. Так і не вирішили. Виходить, Гепа чимось був корисний нашому владному кабінету і особисто Президенту?
Не варто вам питатись у харківського гарячого волонтера=активіста:
- А правда, що ваш Гепа, майстер перевзуватись на льоту, підтримував Порошенко і забезпечував тому певну електоральність під час виборів?
Бо так і є, бо ось він, когнітивний дисонанс сучасності – коли напівбандит і повний сепаратист лишається на своїй посаді і при усіх милостях нашої, здобутої революцією, влади.
І зовсім не варто нам питатись у харківського волонтера:
- То ти що, все своє революційне життя борешся проти Гепи, то чи не варто почати боротись проти тих, хто його підтримує? На найвищому рівні, га?
І тим більш не варто вигукнути у збентеженні свому:
- То де ж логіка?
Бо харківський волонтер=активіст вас просто не почує.
А почує – не зрозуміє.
А зрозуміє – не відповість.
Бо логіка і юність – речі несумісні.
Але – повторювала й повторюю – нема прекраснішого явища в нашій країні, ніж явище харківського волонтера=активіста. Писано з реальною любов’ю до вас, харківські друзі й колеги – якщо після цього посту у мене лишаться друзі та колеги з Харкова.
смайл…
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2305231746204180?notif_id=1558191823632399¬if_t=notify_me&ref=notif
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
З усього волонтерства України – харківський волонтер=активіст моя любов та ніжність . Моя повага і моя гордість, неначе я сама стояла біля колиски харківського волонтерства=активізму. Але ні, я не стояла, куди було стояти, у мене люлькалась своя колиска тут, у Києві.
Харківський волонтер=активіст – він завзятий понад усе інше волонтерство України. Він гарячий і невгамовний. Він буде стояти на своєму доти, доки не виб’є оте своє у влади, у ворогів, у… та в будь-кого, хто раптом необережно стане на дорозі у харківського волонтера=активіста. Чому так? Де бере сили та звитягу харківський волонтер=активіст?
У своєї ж юності душі.
У свого зовсім недавнього вибуху активізму=волонтерства. Бо, як явище, харківський волонтер=активіст з’явився досить нещодавно. Ну, з погляду історії.
О, ні, одиниці та навіть десятки набирались сил давно, ще, скажімо, з помаранчевого Майдану, але так щоб загалом, так щоб масово, все почалось ось-ось, здається, вчора.
Перейми родового процесу масовості явища харківського волонтера=активіста почались у парку Горького – а роди вже вибухнули навесні 2014-го. Біля колиски стояли:
- патріотизм (коли вже все одно, хто там був першою столицею і чого саме, а просто треба вирішувати, ти є Україна чи зрештою хто?)
- обурення (з якої це речі якась немитая Росія буде нам вказувати, де наші кордони та як нам жити?)
- страх (сорок кеме від кордону, ми будемо першими, кого знесуть, а далі танки на вулицях, і ніхрєна собі, нащо нам це здалось і куди бєчь, а може, краще не бєчь, а повоюємо, чи ми ж не господарі своєму місту та навіть області?)
Виявилось, що страх, а тим паче правильний конструктивний страх – мотиватор огого який. Виявилось, що харків’яни таки господарі – а місто непросте, а область складна. Виявилось, що харківський волонтер=активіст може працювати так злагоджено, як не снилось на той час і армії, наприклад. І пішли каравани на фронт, вели каравани харківські волонтери=активісти. І досі йдуть ті каравани, я вам скажу. На шостому році війни, коли давно вже здулось дві третини волонтерства України – харківське буяє як і раніш.
Ось погляньте, як дружно скинулись харківські волонтери=активісти на заклик «Не втрать країну!», як полум’яно вони захищали здобутки нашого колишнього президента, як роздавали вони листівки, як йшли в народ агітувати проти за По проти Зе. Чесно – такого дружнього спалаху одностайності давно не бачила.
Чому тут знак дорівнює, між словами волонтер та активіст? – бо харківський волонтер=активіст ще не настільки постарів, обважнів, часом запишався, щоб розбивати цю потужну змичку. Це київський вальяжний може відповісти у телефон:
- Ні, я вже давно не волонтер. Ми тут по інших справах. Так, перепрошую, у мене скоро мітинг…
Так, київський старіший. Київський спокійніший. Київський вже не рве сорочку на грудях, стрибаючи на барикади, а спокійно виходить на площу, діловито креслить щось носком берця на бруківці і каже задумливо:
- Значитця так. Палатки привезуть від От-етого, я вже домовився. Піддони дасть Епіцентр, сцену встановить мерія, нехай лиш спробує не встановити, отут барикада, зараз спонсори підвезуть мішки, то-сьо…
І київського можна зрозуміти.
Для київського, старшого, обважнілого і трохи сібарітствующого, чого гріха таїти – навіть помаранчева не є першим спомином.
- Дідусю, а де ви починали свій звитяжний шлях? На Євромайдані? – запитають онуки київського волонтера.
Дідусь гмикне, поправить вуса, а бабуся полізе до новісінького планшету, аби розкрити там дбайливо збережені старісінькі фото і скаже:
- Любі мої. На Євромайдані ми вже спокійно виконували звичну роботу. Як і на Мовному Майдані. На Помаранчевому ми були ще більш-менш завзяті, бо молоді. Але наша юність почалась задовго до того, ось гляньте, які ми з дідом славні й милі під час Революції на граніті. Тіко трішки голодні. А ось Україна-без-Кучми. Ось Злука. А ось похорон патріарха. Саме тоді вашому діду носа і перебили, ага…
Вічний революцьйонер, корочє, цей київський – часом активіст, часом волонтер, часом воїн, а найчастіше просто статист у масовці, а все ж вирішує масовка, згадаймо заповнений людьми Майдан.
Як воно відбувається на прикладі? Нема питань, зараз вам буде приклад.
Харків.
Гепа, зайчик харківський незмінний, головна рушійна сила як головний ворог харківського волонтера=активіста, погрожує знести волонтерську палатку. Шо такоє? – обурено реве харківський волонтер, і ось вже другий тиждень поспіль гуде мережа, милуємось ми закохано, як передають ланцюжком харківські волонтери=активісти задачі, як по одному заклику збираються вони до палатки, а які прекрасні пости пишуть харківські волонтери=активісти прямо з місця подій, і ми усі на низькому старті, чи не потрібна допомога, а ось вони нарешті співають гімн у суді, і радіють, що це уперше таке сталось в Харкові, коли суд відмовив Гепі – самому Гепі, вєлікому і ужасному, і сам суд співає гімн України разом з харківськими волонтерами=активістами.
І слухаємо ми зачудовано, як лунає над безмежною площею Харкова:
- Та вони за Зе, женіть їх!
- Та ні, ми зараз усі разом, і ті, що за По, і ті, що за Зе!
(тут братерські обійми)
Київ.
Ті самі дні. Музей революції розпочинає роботи по заміні бруківки на Інститутській. Бо тут буде новий меморіал у пам’ять Небесної сотні, бачте. І пофіг, що ще не закінчего слідство.
Дається кілька постів у мережі.
Над усім цим - загалом спокійний і благодушний настрій.
На алею Небесної сотні якось раптово виходять п’ять десятків невідомих людей (???) і спокійно та досить благодушно зносять нахрєн паркан, зведений для спорудження спірного меморіалу. Волонтери, активісти та й просто активні і дуже непересічні громадяни, вдягнувшись як на свято, взявши за руки дітей, спокійно й благодушно спостерігають за цим дійством і з превеликим задоволенням кидають до мережі фотографії.
Неначе каже при цьому київський активіст:
- Так, я не поняв. Щось ви оце тут перемудрили, га? Ось ваш паркан, а ось вже його нема. Всім все зрозуміло?
І все ж зрозуміло. Одразу і усім.
І київському, вальяжному та благодушному, щиро пофіг, за кого там оті, що ламали паркан, за кого ті, що воюють проти порушення алеї Небесної сотні. За кого ти там, чи за що там – та хоч за Тимошенко, ось на тобі секцію, впирайся плечем і вали, пойняв?
Це досвід.
Це благодушна зріла революційність. Яка так відрізняється від харківської, юної, полум’яної. А я – що ж я, я тут, як завжди, вічний революцьйонер, закохана і в те, і в інше. І мені навіть важко сказати, що мені ближче – та мабуть що це, харківське, юне й гаряче.
Але.
Але не варто вам питатись у харківського волонтера=активіста:
- Слухай, ми оце не пойняли. Ви воюєте проти Гепи, честь вам і хвала. А чо вашого Гепу досі не посадили?
А було ж за що, згадаймо заклики до ХНР. За п’ять років це питання таки можна було вирішити. Так і не вирішили. Виходить, Гепа чимось був корисний нашому владному кабінету і особисто Президенту?
Не варто вам питатись у харківського гарячого волонтера=активіста:
- А правда, що ваш Гепа, майстер перевзуватись на льоту, підтримував Порошенко і забезпечував тому певну електоральність під час виборів?
Бо так і є, бо ось він, когнітивний дисонанс сучасності – коли напівбандит і повний сепаратист лишається на своїй посаді і при усіх милостях нашої, здобутої революцією, влади.
І зовсім не варто нам питатись у харківського волонтера:
- То ти що, все своє революційне життя борешся проти Гепи, то чи не варто почати боротись проти тих, хто його підтримує? На найвищому рівні, га?
І тим більш не варто вигукнути у збентеженні свому:
- То де ж логіка?
Бо харківський волонтер=активіст вас просто не почує.
А почує – не зрозуміє.
А зрозуміє – не відповість.
Бо логіка і юність – речі несумісні.
Але – повторювала й повторюю – нема прекраснішого явища в нашій країні, ніж явище харківського волонтера=активіста. Писано з реальною любов’ю до вас, харківські друзі й колеги – якщо після цього посту у мене лишаться друзі та колеги з Харкова.
смайл…
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2305231746204180?notif_id=1558191823632399¬if_t=notify_me&ref=notif
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
