lenta_ua

НАУКА ГРОШІ СТОЄ

казали в нас в селі. І я б собі це і не запам'ятала, якби не та наука. Бо наука буває різною. Бува така, що в одне вухо приліт, у друге виліт, і все, і порожньо. А бува така, що міцно запам'ятовується.
Бо грошей стоє. Тобто коштує.

Ми ж як в це діло влетіли? Ми що, йшли до цього спеціально, готували якийсь волонтерський проект, подавали його на гранти, прописували статути - ага, ага, ну да, конєшно...
Особисто у мене діло було так. Я бігала собі Майданом, потім присіла у палатці другої сотні, а хлопці майстрюють, готуються - бо вже маячила на горизонті Груша, тобто, було незрозуміло, де воно вистрілить, але що вистрілить, ніхто вже сумніву не мав. І Колобок, відірвавшись від продукту страстної любові між петардою китайського виробництва і саморобною ракетницею з села Верен, сказав мені якось тоскно:
- Ви б написали в інтернеті? Вас же багато людей читає. А нам хоча б парочку броніків, хоч для тих, хто першими підуть.
Я дуже не хотіла того - збирати людські гроші, відповідати за них, Боже, за що мені цей головний біль, це ж звітуватись за кожну копійчину - але коли Колобок оте сказав, мене вколов такий гостренний сором...
Ну, і написала, да - люди, нам би хоч скількись броніків, ось реквізити. І понєслось.

От вам і гранти, і бізнес-плани, печатки і протоколи засідань. Так і увірвались до цього волонтерства. А потім - що ж потім... Коли затих Майдан, сам зляканий ціною своєї великої перемоги - ми вже не присідали. Госпіталі, броніки, броніки, госпіталі.
Кому броніки, якщо вже переміг Майдан?
А Криму. Відправляли величезні посилки на Самооборону.
А Харкову
А Запоріжжю
А Донецьку???

А потім війна. І вбігли ми у неї, навіть не спиняючись. Так і біжімо досі, біг не стишено, просто трохи менше про це пишемо, аби не набриднути вам у першу чергу. Бо це ж можна здуріти, читаючи одне й те саме п'ять років поспіль.

У всіх було по-різному. Хтось з колег одразу почав гратись "у великих" - протоколи засідань, печатки, банківські рахунки, гранти.
Ми собі далі бігли з вашою допомогою, махаючи на все оте рукою. Чому? Що заважало? - а брак часу. Брак сил. Брак вільних рук і вільних мізків.
Та й непотрібно було все те. Ось є особисті рахунки, ось люди допомагають, отже, є інструменти для роботи - а фронт горить, та коли нам все те заводити, коли ті організації реєструвати?
У нас Нацгвардія горить, у нас горить вісімдесятка, у нас дев'яносто третя і перша танкова, у нас десантники, у нас тесе, а ось вже запалало Дебальцеве...

І тут прийшов до нас бізнес. Хмикнули, покрутили головами, сказали, що так не можна, підключили юриста, економіста, взяли мене за шкірку, вкинули в автомобіль, повозили кабінетами - і ми не встигли озирнутись, як офіційно узгодили свої стосунки з державою. Мене поставили перед фактом, що я оце не просто вам інтернет-юзер, а вже президент волонтерської організації (ага, ні більше, ні менше), отже працюйте як дорослі.
Ось ваш статут, ось його вже затвердили збори, ось ми обрали правління, а ось печатка - а офіційний банківський рахунок ви вже самі зробите, впораєтесь. Там ділов-то на півгодини роботи з банком.

Та да. А у нас двадцять п'ята горить, у нас горять біженці, горить дев'яносто п'ята, сімнадцята танкова теж так собі палає потребами, а ось вже і артилеристи підтяглись. Ось аеророзвідка.
І біжімо ми собі далі.
Особисті рахунки є? - є.
Люди допомагають? - так.
Бізнес приходить? - так, з готівкою.
По закону нам можна жити без того ліцевого рахунку? - можна...

Так і бігли. Постійно захлинаючись від браку часу, браку вільних рук, вільних мізків.
І тут до нас знову прийшов серйозний бізнес:
- Ми можемо вам допомогти фінансами. - сказали нам. - Але нам потрібен перелік документів і ваш банківський рахунок.
- Упс. - подумала собі я. - Ось документи, слава богу, вже є. А де ж я візьму той рахунок? У мене тридцята горить, ДУК горить, медики палають, двадцять восьма неохвачена, а заявки ж лежать, стидобушко, чотирнадцята аж кричить, десятці допомога потрібна.
- Я розумію. - сказав бізнес. - Але ми працюємо лише по-білому. Ми не можемо вам допомогти інакше.

І тут мені стало соромно - майже отак, як тоді, коли Колобок ткнув мене носом у моє ж небажання возитись з грошима для Майдану, у мій страх перед відповідальностю - отією постійною відповідальностю, яка примушує нас кидати час від часу усі фронтові справи і сідати за звіти. А постійні читачі нашої сторінки знають наші фірмові звіти простирадлом тексту, цифр, фото чеків - цікаво, хтось прочитав хоч один звіт до кінця?
(ну, певні служби, звичайно, їх читають)))

І тут мені стало так соромно, що я відклала усі справи, заплигнула до сідла коня свого і помчала, висмикуючи на ходу бухгалтера, метучись разом до банку, потім до нотаріусу.

- Ну, ви зробили рахунки? - спитав у мене бізнес.
- Робимо. - відповіла я.
Червоною від сорому була я на той момент.
- Я зачекаю. - відповів він мені. - Бажання допомагати ще не зникло.
І мені стало ще більш соромно.

Ми зібрали усі документи.
Ми подали їх до банку.
Ми чекаємо на дзвінок, нам скажуть, коли нам випишуть вже той рахунок, і ми нарешті зовсім вже офіційно узгодимо стосунки з державою.
І увесь цей час мені соромно.
Бо ти можеш не встигати, ти можеш попару не знаходити усі ці роки, ти плигнеш вище голови, сам здивуєшся своєму стрибку, а потім ти будеш плигати вже звично, роблячи неймовірні речі - але оця фраза

МИ ПРАЦЮЄМО ПО-БІЛОМУ

вона повинна бути провідною.
Ми теж працюємо по-білому. Тобто, ми:
- НЕ беремо з фронтових грошей на особисті потреби
- НЕ беремо з фронтових грошей на оренду, для цього в нас існує спеціальна картка "для підтримки штанів Ф.О.Н.Д.у"
- НЕ відкладаємо з фронтових грошей собі в кубишечку на чорний день, навпаки, дістаємо з сімейної кубишки і вкладаємо у фронт
Але ми мусімо мати безготівковий рахунок. Якщо ми хочемо спілкуватись з бізнесом. З правильним бізнесом. Бо і за це ми в тому числі стояли на Майдані.

Безготівковий рахунок - це головний біль. Це - знайти, де можна купити щось для фронту саме безготівковою оплатою. Це - здати під акт прийому-передачі, з постановою на баланс. Це зайва робота бухгалтеру.
Але коли ми хочемо отримувати допомогу від бізнесу - так мусить бути. Бо і за це ми в тому числі воюємо, врешті-решт.

Я не знаю, чи дочекається бізнес, доки ми таки отримаємо той банківський рахунок. Якщо не дочекається - що ж, ми самі винні. Бо наука грошей стоє.
Але це сильна наука, і я вже вдячна бізнесу за неї.

... ви прослухали коротку доповідь про еволюцію майданівського волонтера, який почав роботу з біди, не рвався до неї, ховався від неї, але все ж робив, бо мусів.
І буде робити, бо мусить.
Працюють особисті рахунки, як і раніше.
Очікується офіційний банківський рахунок.

Дякую, люди. Біжімо далі.