Діана Макарова: ДЕ ПАФОС??? (діючому волонтерству присвячується)

[nazavzhdy]

ДЕ ПАФОС??? (діючому волонтерству присвячується)

Пафос, пафос, пафос захлестує стрічку. Кожен другий вважає обов'язковим сповістити населення про свій власний зібраний рюкзак! Кожен третій мусить запостити десятий за день пост "Атставіть паніку!"

... десь у фронтовій зоні Юра Москалєнко сотоваріщі монтує камери. Поруч тріскає стрілкове, трохи далі бУхає важке.
Юра пригинається і продовжує роботу. У Юри мінімум лайків і репостів. Що там репостити, це ж так безпафосно...

Пафос, пафос, пафос захлестує. Кожен перший вважає обов'язковим сповістити спільноту, що він буде банити всіх, хто напише своє бачення ВС, що кожен, хто щось гримне в сторону Президента - ворог нам і йому, хороброму банителю.

... десь тихо лунає голос волонтерки, яка вже два тижні не може зібрати грошей на кабель для фронту. Кабель - це ж так рутинно...

Пафос, пафос, пафос. Хтось збирається просвіщати панікуюче населення, хтось терміново оголошує збір на курси такмеда.

... ми повернулись з фронту, у нас купа заявок. Лише генераторів нам треба купити п'ять штук. П'ЯТЬ - капслоком, Карл.
Нам треба закупити бензопили та плівку - Боже, нам потрібні гори плівки. Потрібен утеплювач для бліндажів та монтажна піна. Нам потрібні активні навушники, аж кричимо - активні рятують голови наших вояків від контузій, рятують вуха від тріску барабанних перетинок. Але це все так нецікаво. Але це все так рутинно.

Де мені взяти пафосу? Мені, найпафоснішій колись з волонтерів, якщо не рахувати короля пафосу Бірюкова та учня його, Доніка?
Мій пафос з'їдено війною. Мій голос вже давно слабкий, прокурений, зкашляний холодом фронту.
Мені б зараз, рвонувши рубаху на цицьках, стати з пістолем на барикади і кричати, кричати - Урррррррррррааааааааа...
- ааааааа... - позіхаю я.
Бо спиться мені погано. Бо сняться мені генератори, бензопили та плівка, гори плівки. Сню я оптику та планшети, а сни про автоінструменти - мої найсолодші сни. Учора пробігав сон про інструмент шанцевий, теж непогано.

Мені б закричати про зібраний рюкзак. І він був у мене у перший рік війни, рюкзак з усім там необхідним у разі чого - але мій рюкзак давно розібрано, а все, що було в ньому, відправлено на фронти. Нема у мене зібраного рюкзака, бо збирати мені його марно - усе одно розкурочу і на фронт. Там потрібніше.
У мене навіть з домашнім інструментом не дуже добре. Бо увесь інструмент в нас прийнято підчищати на кожен виїзд на фронт. Інструмент там завжди потрібен. То ж крадькома вкладую я у машину перед виїздом черговий набір сімейних лопат, сокир, молотків...

До мене телефонують, питають про пораду, і я раджу. Я раджу не зважати на жарти щодо солі, сірників та мила. Це неактуально. Ці закупки з воєн минулого століття. Тоді це рятувало людей, зараз це всетрохи мимо.
Зараз я згадую Дебальцево. Там люди теж робили запаси сірників, мила та солі, круп та борошна, згадуючи розповіді мам та бабусь. Але все це лишалось у розбитих будинках та квартирах. А в бомбосховище ти все це не понесеш.
В Дебальцево виживали ті, в кого були засоби зв'язку, в кого були енергоносії. У кого були медикаменти.
Батарейки, пауербанки, генератори, сонячні батареї, медикаменти, медикаменти...
Оце все я раджу підкупити, раптом що, їсти воно не просить - а сама тим часом не купую нічого для себе, бо сенс? Я усе одно відправлю все оте на фронт.

Для фронту купую.
Генератори й бензопили, батарейки й цвяхи, скоби та плівку, біноклі та труби розвідника, активні навушники та планшети, монітори та прінтери, монтажну піну та утеплючав, приспособи для стрільби з Отої штуки і приспособи з Отатої штуки, не варто писати навіть, що воно за штуки, медикаменти, медикаменти...
Коли є гроші, то купуємо. Але погано зараз у колег з грошима, погано і у нас. Пафосу нема в нас, а населення зараз потребує пафосу.

Те ж саме роблять мої колеги - ті, що зараз у фронтовому рейсі, і ті, хто лише готується, ті, хто працює з фронтом через Нову пошту, і ті, хто допомагають цивільному населенню. Купують, коли гроші є. А коли нема...
І мінімум лайків під їх постами, бо що?
Правильно. Бо пафосу нема. Нема пафосу - нема фінансів.

- Колеги-волонтери! Де нам взяти пафосу? - пафосно кричу я.
- Мать-мать-мать... - відгукуються колеги. - Чо репетуєш? Який на біса пафос? Тут не знаєш, коли угору глянути.

лайфхак, до речі - коли прочитаєте пост волонтера, який пафосно галасує про зібраний рюкзак і готовність вдаряти по всіх фронтах, і броня крєпка, і танкі наши бистри - знайте напевно, що цей волонтер давно вже неробоча одиниця. Відпочивший від активного волонтерства, набрав сил для пафосу, зараз ностальгічно волає, як у чотирнадцятому, коли ми волали всі. Ну, поволай, теж потрібно, чо.

Волонтерство діюче говорить тихо, голоси діючого волонтерства надтріснуті, прокурені, прокашляні. Сили їх втомлені, де взяти сил волонтерству діючому, фронтовому?
І лайків, а також репостів під їх постами вкрай мало. Бо чим може здивувати публіку діюче волонтерство? Роботою? Рутиною? Тим, про що ми так нудно пишемо вже п'ятий рік?
Тю.
А пафос де? Де пафос, волонтери, я вас питаю! Що за діла? Ану, зібрались, показали рюкзак, заволали про броня крєпка і танкі наши бистри!

- Мать-мать-мать... - звично відгукуються волонтери. - Злізь з барикади, Макарова. Заткнись і працюй.

Злізаю з барикади.
Поправляю рвану рубаху на цицьках.
Зізнаюсь у своїй любові до діючого волонтерства.
Затикаюсь.
Працюю.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2050040968389927?__xts__[0]=68.ARDGaX8TIPAOKWc3dzvewaXS0nmSq84gDxWwj64gLmEzHYY2aDumTVhHaN39sSgMolVAxHXp5sAfajt4hXvgrpCGIJuAPbOej-9UiwDaRgzAq9hduEFHFv4AKQ-eU-tiVAMqO9UnYyRL1vz3L6_CUmkw9kAiR23fpwrCwZ-0N5qOUWrpjE04-YR0_ro_Rb0uPNWBdm3S_bwuzGo3oY1Ozl1TkNPCXtAsv_BXPBw7mskTATZAQXA3zwLtSvBrRZk23KcTzX92Hn4hBolCcYu8gV0henJfsk8kls7_xoIEP_4Vg7c_QfWncLfaofhQAt_gjerX2uDBAV2K-vjtDPwYm2SNuk-_&__tn__=C-R


Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.