Діана Макарова: ОКЕЙ, ГУГЛ...
Oct. 17th, 2018 08:44 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaОКЕЙ, ГУГЛ...
я зараз будь-яке відоме прізвище - через Гугл, з чітким запитом:
- Імярек про Україну.
І Гугл, добряга, не підводить. Окей, Гугл...
Це важливо.
Не знаю, кому як - для мене це важливо.
Помер Роман Карцев. Я першим чином - до Гугла. А скажи-но мені, добряга Гугл, що переставившийся говорив про Україну, а чи верз раптом невідомо що.
Гугл не підводить. Маразм крєпчал, і Карцев теж маразм свій не підвів.
Про Україну:
"Я считаю, что все началось с Януковича. Он должен был на корню зарубить Майдан. Потом присоединились бандиты, фашисты. Это же нелюди, убийцы. Им все равно, кого добивать. Они раненых добивали в Одессе....."
Про Росію:
".....Я думаю, все понимают, что это делается специально, чтобы как-то народ мобилизовать, чтобы он не расшатывался. Да, мол, есть такой враг, есть НАТО. Это делается политически для объединения нации — я так считаю. По сути, единственный вариант, чтобы сплотить людей в стране."
(Роман карцев)
І все зрозуміло. Тож новопреставившомуся - помер Максим, і далі за текстом.
Вітає френдеса Владислава Крапивіна - учітєль і всьо такоє.
Читаю, згадую Сергія Каховського, хлопчика зі шпагою, героя нашого дитинства, і всаднікі на станції Роса, і нє трогай товаріща маєво.... Ех! Які були книжки. Яка була там чистота та мудрість.
Але все ж не вірю і кличу на допомогу добрягу Гугла.
"Ещё в 1990-е, когда Севастополь отдавали Украине, я говорил, что это чудовищная дурь на грани преступления. Что надо не присоединять к Украине Севастополь и Крым, а наоборот - наглухо перекрыть Крымский перешеек и поставить там наши силы. Чтобы и в голову никому не пришло посягнуть на эту землю.
А когда началось воссоединение, восторжествовали историческая логика и справедливость. Я понял, что мой Севастополь возвращается. Сам в Крым я приехать не мог - уже еле ходил. Но позволил себе открыть бутылку коньяка и позвонил севастопольским друзьям: «Ребята, наконец-то это случилось! Давайте!»"
мда...
Дякую, Гугл, окей, на сьогодні вільний.
На сьогодні з мене досить.
Хочеться мені це робити? Хочеться мені бачити, як куміри минулого зовсім несподівано стають упоротими маразматіками?
Дуже не хочеться. Страшенно жаль, що, кожного разу тепер, згадуючи:
- Скажитє, ето склад?
- Но вчера... А сегодня маленькие. Но по три...
і Серьожу Каховського, Хлопчика зі шпагою...
... я буду кривитись і бачити замість опуклої картинки, Образа - щось картонне, наспіх розмальоване гуашшю.
Але робити це треба. Хоча б ось чому.
Очікується приїзд "Оргії праведників"
Ну, треба розуміти, що для мене була свого часу і сама та Оргія, і Калугін. Тож бігом до Гуглу.
"Но человек, который глотнул синего неба и свободы, он, конечно, уже другой. Поэтому когда в Украине полыхнул Майдан, я понимал тех, кто на него выходит. Наркотик свободы – покруче любого другого."
(Сергей Калугин)
Ух ти. Ну, окей, Гугл. Ну, дав метр. Нехай співає в Києві, ладно, дозволяю.
От чому це робиться. От чому я смикаю щоразу добрягу Гугла. Заради тих одиниць, що не дали замилити свій розум, не зрадили тому, що написали, заспівали, вимислили. І просто - щоб знати.
... є хлопчик, чий голос для мене завжди включають у рейсах на фронтах. Коли я зла, коли тривога, і запах чи то адреналіну, чи то "щас впісяюсь від страху", самі знаєте цей запах очікування, або коли лють заливає очі - Санді завжди мені ставить ці тихі, неякісні записи.
І я замовкаю, мовчки слухаю. Розгладжуються складки, розкриваються мружені у гніві очі. Я вже не сиплю прокльони на голови бідолашних генералів. Не скрегочу зубами на ментів, які "я воював, я танки гриз" Не псіхую від безсилля, познайомившись з черговим поповненням якогось фронтового підрозділу - бо поповненню в середньому арифметичному років так дев'ятнадцять, і дитячі щоки цих маминів бійців ще по-дитячому круглі. А їм завтра у бій, сцуко, чи навіть цієї ночі, мать, мать, мать...
Я просто замовкаю і слухаю хорошого хлопчика, що родом з Луганську.
А потім думаю крамолу. Я думаю - добре, що тебе вже нема. Бо якби ти був, не знаю, ким би був, де був би, на чиїй стороні.
Бо життя бентежне і непередбачуване. Вічна, кажуть, лише музика та, може, слово.
І то не факт.
Слухайте хорошого хлопчика.
Взагалі зараз, мабуть, показано слухати лише мертвих. Бо серед живих в Росії мало лишилось живих.
А це український хлопчик, до речі.
https://www.youtube.com/watch?v=8YavaLZHsOM
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1991017987625559
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
я зараз будь-яке відоме прізвище - через Гугл, з чітким запитом:
- Імярек про Україну.
І Гугл, добряга, не підводить. Окей, Гугл...
Це важливо.
Не знаю, кому як - для мене це важливо.
Помер Роман Карцев. Я першим чином - до Гугла. А скажи-но мені, добряга Гугл, що переставившийся говорив про Україну, а чи верз раптом невідомо що.
Гугл не підводить. Маразм крєпчал, і Карцев теж маразм свій не підвів.
Про Україну:
"Я считаю, что все началось с Януковича. Он должен был на корню зарубить Майдан. Потом присоединились бандиты, фашисты. Это же нелюди, убийцы. Им все равно, кого добивать. Они раненых добивали в Одессе....."
Про Росію:
".....Я думаю, все понимают, что это делается специально, чтобы как-то народ мобилизовать, чтобы он не расшатывался. Да, мол, есть такой враг, есть НАТО. Это делается политически для объединения нации — я так считаю. По сути, единственный вариант, чтобы сплотить людей в стране."
(Роман карцев)
І все зрозуміло. Тож новопреставившомуся - помер Максим, і далі за текстом.
Вітає френдеса Владислава Крапивіна - учітєль і всьо такоє.
Читаю, згадую Сергія Каховського, хлопчика зі шпагою, героя нашого дитинства, і всаднікі на станції Роса, і нє трогай товаріща маєво.... Ех! Які були книжки. Яка була там чистота та мудрість.
Але все ж не вірю і кличу на допомогу добрягу Гугла.
"Ещё в 1990-е, когда Севастополь отдавали Украине, я говорил, что это чудовищная дурь на грани преступления. Что надо не присоединять к Украине Севастополь и Крым, а наоборот - наглухо перекрыть Крымский перешеек и поставить там наши силы. Чтобы и в голову никому не пришло посягнуть на эту землю.
А когда началось воссоединение, восторжествовали историческая логика и справедливость. Я понял, что мой Севастополь возвращается. Сам в Крым я приехать не мог - уже еле ходил. Но позволил себе открыть бутылку коньяка и позвонил севастопольским друзьям: «Ребята, наконец-то это случилось! Давайте!»"
мда...
Дякую, Гугл, окей, на сьогодні вільний.
На сьогодні з мене досить.
Хочеться мені це робити? Хочеться мені бачити, як куміри минулого зовсім несподівано стають упоротими маразматіками?
Дуже не хочеться. Страшенно жаль, що, кожного разу тепер, згадуючи:
- Скажитє, ето склад?
- Но вчера... А сегодня маленькие. Но по три...
і Серьожу Каховського, Хлопчика зі шпагою...
... я буду кривитись і бачити замість опуклої картинки, Образа - щось картонне, наспіх розмальоване гуашшю.
Але робити це треба. Хоча б ось чому.
Очікується приїзд "Оргії праведників"
Ну, треба розуміти, що для мене була свого часу і сама та Оргія, і Калугін. Тож бігом до Гуглу.
"Но человек, который глотнул синего неба и свободы, он, конечно, уже другой. Поэтому когда в Украине полыхнул Майдан, я понимал тех, кто на него выходит. Наркотик свободы – покруче любого другого."
(Сергей Калугин)
Ух ти. Ну, окей, Гугл. Ну, дав метр. Нехай співає в Києві, ладно, дозволяю.
От чому це робиться. От чому я смикаю щоразу добрягу Гугла. Заради тих одиниць, що не дали замилити свій розум, не зрадили тому, що написали, заспівали, вимислили. І просто - щоб знати.
... є хлопчик, чий голос для мене завжди включають у рейсах на фронтах. Коли я зла, коли тривога, і запах чи то адреналіну, чи то "щас впісяюсь від страху", самі знаєте цей запах очікування, або коли лють заливає очі - Санді завжди мені ставить ці тихі, неякісні записи.
І я замовкаю, мовчки слухаю. Розгладжуються складки, розкриваються мружені у гніві очі. Я вже не сиплю прокльони на голови бідолашних генералів. Не скрегочу зубами на ментів, які "я воював, я танки гриз" Не псіхую від безсилля, познайомившись з черговим поповненням якогось фронтового підрозділу - бо поповненню в середньому арифметичному років так дев'ятнадцять, і дитячі щоки цих маминів бійців ще по-дитячому круглі. А їм завтра у бій, сцуко, чи навіть цієї ночі, мать, мать, мать...
Я просто замовкаю і слухаю хорошого хлопчика, що родом з Луганську.
А потім думаю крамолу. Я думаю - добре, що тебе вже нема. Бо якби ти був, не знаю, ким би був, де був би, на чиїй стороні.
Бо життя бентежне і непередбачуване. Вічна, кажуть, лише музика та, може, слово.
І то не факт.
Слухайте хорошого хлопчика.
Взагалі зараз, мабуть, показано слухати лише мертвих. Бо серед живих в Росії мало лишилось живих.
А це український хлопчик, до речі.
https://www.youtube.com/watch?v=8YavaLZHsOM
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1991017987625559
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
no subject
Date: 2018-10-17 06:04 am (UTC)no subject
Date: 2018-10-17 11:45 am (UTC)Непохожая на бред,
Удивительна, как цвет
Первой радуги весны.
Необычная как чушь,
Очевидная как ложь,
Ты по улице идешь,
Отражаясь в грязи луж.
Refren:
И ты идешь по городу,
И за тобой летят бабочки,
И, где ступают твои лодочки -
Там распускаются цветы.
Давай возьмемся за руки,
И полетим по радуге
В страну волшебную,
Где будем вместе - я и ты...
И я не знаю что со мной,
И мои в дуду трузера
На все стороны ура!
И я сегодня холостой.
И я сегодня - хучи-мэн. Хучи-кучи-мэн.
И ты сегодня - Чио-сан.
Ты узнаешь без проблем
Мой в ромашку "Ситроен"
По квадратным колесам.