Діана Макарова: Поговоріть зі мною про етику, дуже прошу.

[nazavzhdy]

Поговоріть зі мною про етику, дуже прошу.

Коли я увійшла у ці старі, порепані двері, на яких висіли таблички - я ж усе розуміла. Тим більше, що таблички до великої та прекрасної зали Волонтерства, висячи на дверях, волали:
"Виходу не буде. Входиш назавжди"
"Навіть якщо знайдеш вихід - вийдеш з тягарем, який потрощить твою душу"
"Святих не буває, всі люди грішні, святість формується лише по смерті"
"Тут про гроші. Гроші чужі. Це або святе й непорушне, або тобі не сюди"
"Багато хто не прочитає попередню табличку, а прочитавши, не візьме до уваги. Люди часто йдуть саме за грошима, пам'ятай про це"
"Візьми до уваги попередню табличку, тому не вір нікому"
"Вір собі, але прочитай попередню табличку. Перевіряй себе щоразу"
"Героїв нема"
"Абсолютних грішників теж нема"
"Усе написане не стосується ворога. Ворогу не прощай. Хіба після перемоги"
"Перемога не скоро. Можеш не дожити. Тому читай попередню табличку і ворогу не прощай."
"Вибудуй етику. Не порушуй її"
"Порушивши хоч пункт з вибудованої тобою етики - зламай усе, будуй нову етику. Бо етика цільна тому й цільна, що непорушна"

От з етикою якраз було й найскладніше. Етика соціуму - це щось таке, що будується протягом певного часу. Часу не було. Волонтерство - діло було нове, фронтове волонтерство у такому обсязі, який вибухнув у країні у 13-14 роках - взагалі було нечуваним ділом. Тому етика будувалась буквально "на колінці", тобто наспіх.
Кожен будував свою етику. Деякі пункти перетинались.

Один з вибудуваних нами пунктів свідчив:
- Ми допомагаємо будь-кому з військових, хто перебуває на фронті

Отут одразу сталась замика. Фронт літа-осені 14-го року - так, там важко було розібратись, там учорашній тиловик міг попасти в таке гаряче поле військових дій - і попадали, і героїчно гинули. Або не гинули, але теж героїчно, являючи такі дива душевних, фізичних резервів сердець та організмів, що у це досі важко повірити. Але ми, волонтери, були тоді поруч, і теж проявляли деякі чудеса мобілізації резервів. Тобто - хочеш вір, хочеш ні, але табличка з написом "Героїв нема" захиталась на дверях і впала під ноги новим і новим людям, які входили до великої і прекрасної зали Волонтерства.
Герої є.
Падлюки теж були і є.
І часом вони ходять поруч. А часом буває навіть так, що герой у бою перетворюється на падлюку по життю. І навпаки.
Але далі стало зрозуміло, що допомагати будь-кому, хто перебуває на фронті, аж ніяк не виходить.

- як допомагати аватарам? А коли увесь підрозділ такий? Були у нас і такі випадки. Отже, цих поганців було закреслено суворою рукою, вони вийшли з реєстру тих, хто може сподіватись на нашу допомогу.
- як допомагати контрабандистам? Отим, хто наче і герої, і були(бувають) у боях, але паралельно рука руку миють, напрацьовують гроші на майбутнє, при цьому волонтерської допомоги хочуть. Викреслюємо.
- як допомагати тим, хто волає про волонтерську допомогу, ми привозимо, а його вже нема, він вже в тилу, у госпіталі з грипом :), чи просто в СЗЧ, тобто, злякався хлопчик, адже там стріляють. Викреслюємо.
- як допомагати тим, хто просить волонтерську допомогу, але жодного разу не написав у своєму фейсбуку про цю допомогу? Хоч маліпусіньку подяку тим, хто вкладається у тебе і твій підрозділ. Не тому що секретний, он вся сторінка у геройських фото. Не тому що не мав часу - а тому, що побоявся. А раптом командири прийдуть і наругають, що звертається до волонтерів? Тобі що, армія не все дала? Ти що, розкачуєш лодку? Ти навіщо оце пишеш, що волонтери тобі щось привезли, а раптом ворог прочитає і зрозуміє, що в нашій армії не все є? А ось тобі мінус премія! От як йому допомагати, такоум бойовому у бою, але дрисливому щодо командирського гніву?

- і нарешті, найголовніше для даної розмови.
Як допомагати тим, хто відкрито виступає ПРОТИ ВОЛОНТЕРІВ взагалі, але тихенько просить волонтерів про допомогу?

Прошу вас розглянути оцей останній пункт разом зі мною. Отже, задачка.
Дано:
Влітку цього року починається атака на волонтерство загалом.
Честь оголосити війну волонтерам поклали на плечі підрозділу СІМІК. Якраз на тих, хто роками працював пліч-о-пліч з волонтерами, хто й сам користувався волонтерською допомогою.
СІМІКи видають Інструкцію, яка зрубує волонтерство під корінь. Генштаб начебто підтримує Інструкцію, а начебто і ні. Наказу про Інструкцію ще нема, але всі офіцери, з якими ми спілкуємось з цього приводу, в один голос кажуть, що волонтерство усе одно буде поставлене у жорсткі рамки. Хоч через Інструкцію, хоч через Постанову, хоч Через Що Інше. Заважає лакованій картинці волонтерство, що неясно?
Йдуть переговори, ламаються копія. Офіційно ця історія поки що не закінчилась нічим, далі буде. Ось вона стисло
https://dt.ua/…/krugle-nosimo-kvadratne-kotimo-abo-navischo…
ось продовження
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1920442128016479
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1939302186130473
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1942955362431822&set=a.191666737560702&type=3&permPage=1

Але раптом хтось (і хто б то міг бути?) в усному порядку просить комбригів деяких бригад дати рішучу відповідь волонтерам. І ось на офіційних сторінках двох бригад з'являються відозви, де дякується волонтерам за всю попередню роботу і заявляється, що певні ці бригади вже не потребують допомоги волонтерства, а якщо потребують, то лише допомоги одного конкретного волонтера (про це говорить 93 бригада),
або взагалі підтримують Інструкцію і просять волонтерів не рипатись (10 бригада)

Закінчилось смішнючим пшиком. На усне прохання відгукнулись лише дві бригади. Сподіваюсь, комбриги інших бригад стиха матюкнулись і прохання про таку кляузу на волонтерів не підтримали.
Дві бригади забігли поперед паровоза. Ну, ок. Так вирішили комбриги і пресслужби бригад. Можливо, в них горять звання, можливо, їх чекає підвищення, чом би й не прогнутись перед начальством і не вдарити тих, хто допомагав воювати усі ці роки, тобто волонтерів.
Честь і хвала тим бригадам, які відмовились виконувати таке прохання.

Але ж як зараз бути волонтерам?
Зрозуміло, коли прохання про допомогу викаже комбриг однієї з цих двох бригад - волонтери мають повне право послати його подалі. Волонтери вміють посилати культурно. Тобто, досить сказати:
- О, ні, ми не можемо вам допомогти, бо ваша бригада, за вашими ж словами, вже не потребує допомоги. Тут казус, а нам розбиратись в казусах ніколи. Зверніться до служби СІМІК, або напряму, до ГШ чи до МО.
Але у стосунках з комбригами кожен волонтер вирішує для себе. Я б культурно послала.

А коли про допомогу просять прості хлопці та дівчата, які несуть службу в окопах, і яким - ми точно знаємо! - ця допомога вкрай потрібна?
Ці військові могли а) знати про гучну заяву бригади б) не знати про цю заяву зовсім
Але вони також могли а) виступити на захист волонтерства б) не виступити зовсім.

Звичайно, про гучну заяву бригад знало багато військових у цих бригадах. Не кажу слова ВСІ, бо такого слова не існує - але десь близько.
Звичайно, на захист волонтерства ніхто не виступив.
Якщо ви знаєте виступ хоч когось з 10 бригади чи 93 бригади на захист та підтримку волонтерства, прошу тихенько поділитись зі мною постами цих відчайдухів.
Чому відчайдухів? Бо премії позбавлять, бо бойові не запишуть, бо будуть смикати перевірками до скону - плавали, знаємо, як в нашій армії розбираються з активними військовими, які ще борються за свої права та за мінімальну справедливість.
Бо коли військові сміються та кажуть:
- А що вони мені зроблять? На передок пошлють? Так я і так тут. - не поспішайте вірити у щирість цього сміху.
Бо зробити неприємності солдату, сержанту чи офіцеру наша армія вміє на рівному місці, навіть без приводу. Військові про це добре знають. А з приводом - аж бігом.

Коли було оголошено війну волонтерам, я якраз збиралась на фронт. У рейсі я мала заїхати мало не до всіх бригад. Скрізь знали про оголошення війни волонтерству як явищу. Скрізь про це говорили.
І скрізь же мені відповіли - на захист волонтерства ніхто не виступить. З перерахованих вище причин.
(один підрозділ виступив і готовий виступати й далі, я цей підрозділ не називаю з перерахованих вище причин)

Чи зменшилась після цього у нас кількість заявок?
Ні. Ті, хто чітко відповів, що не стане висовуватись проти армійської системи ЗА підримку волонтерства, так і висилають нам заявки, як і висилали.
Ми виконуємо ці заявки, як і виконували.
Ми входили у ці двері, знаючи, що легко не буде.
Але лишаються елементарні поняття моралі - тобто, ти промовчиш, коли волонтерство буде офіційно знищене, ти пам'ятаєш, що у 14-му, 15-му вижив лише завдяки волонтерству - але ти знову ж таки будеш мовчати, боячись репресій.

Ну, тут таке - слаб чєловєк і в грєхопадєніі нємощєн...
Воюють добре, справі своїй не зраджують - і слава Богу.
А ми дякуємо хоча б за те, що завуальовано проти волонтерства виступили лише дві бригади з усього нашого фронту і тилу. Ну, і підрозділ СІМІК, на який один наш Ф.О.Н.Д. поклав чимало допомоги за ці чотири роки. Мовчу вже про інших волонтерів.

Тепер повернемось до цих підрозділів.
Я знала, що так буде. Я на цей момент чекала, і я не знала, як реагувати.
Зустрілись у мене дві заявки.
Для уточнення - у жодній заявці не йдеться про питання життя та смерті. Це звичайні побутові заявки з тими необхідними речами, які люди або купують самі, або сподіваються на волонтерів, або і те, і те.
Це будівельні матеріали та інструменти, це запчастини. Суми теж незначні. Ми легко виконуємо подібні заявки, чому б і не розгрузити трішки солдатсько-сержантські зарплатні від оцих обов'язкових вкидань своїх грошей у забезпечення тим, що тобі не видасть армія... Скільки ж може вкинути солдат (сержант, офіцер) своїх грошей? У них же й сім'ї є, і діти хочуть їсти.

Але ось в чому казус, ось в чому анекдот - одна з цих заявок з 10-ї бригади, друга від СІМІК. Тобто, забудемо минуле, пішли далі пліч-о-пліч?
Чесно - я очі вирячила від подиву і вже відкрила рот, аби відповісти...
Стоп.
Повернемось до таблички, яка висіла на дверях "Тут про гроші. Гроші чужі. Це або святе й непорушне, або тобі не сюди"

Я волонтер. Я керую Ф.О.Н.Д.ом допомоги фронту, тобто, направляю ваші гроші туди, де найпотрібніше зараз.
Ви волонтери. Ви вже п'ятий рік висилаєте нам гроші, аби ми направляли їх туди, де найпотрібніше зараз.
Війна, оголошена нам, прикладним польовим волонтерам - це і війна, оголошена вам, тим, хто жодного разу не бував на фронті, але тримає руки свої на його пульсі постійно.
Я не можу вирішити цю складну етичну проблему, не порадившись з вами, не почувши вашого вердикту.

Чи беремо ми девізом "Слаб чєловєк і в грєхопадєніі нємощєн..." і виконуємо заявки про волонтерську допомогу від тих, хто виступив ПРОТИ волонтерської допомоги?
Чи просимо цих людей добре подумати про свою поведінку? Принаймні про мораль. Як називається ситуація, коли людина вголос лає явище, а тихенько намагається цим явищем скористуватись?
Це називається фарисейством.

Ви скажете:
- Так СІМІК не виступили проти волонтерства всі, а лише верхівка. І у бригадах ніхто не питав простих бійців та офіцерів, писати хулу на волонтерів чи не писати.
Я відповім:
- Так. Але ніхто з них не виступив і за волонтерство, прочитавши та почувши ті заяви від своїх командирів. Заяви, які було направлено на знищення волонтерства. Бо легше всього сказати "А я що, я чілавєк малєнький, так начальство рішило", скласти лапки і очікувати на допомогу

Допомогу, ДЛЯ ЯКОЇ ТИ НЕ ЗРОБИВ НІЧОГО.

... поговоріть зі мною про етику, дуже прошу.

бо остання табличка на тих обшарпаних дверях, які вели до великої та прекрасної зали Волонтерства, шепнула нам стиха:

"Тебе розіпнуть, що б ти не зробив..."

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1975470289180329?__xts__[0]=68.ARDP6TuNvqRgbXfK_EJehYMNaDV0BY4-gc0ebyY2U94fmzG20IIubP3zzWe54026VTvpCx4e_N3h8mA2_dCYbuHApxTtcM0X97Wyb66gdnSxDE9XFtqtyLS7DSbUrGyz6wyD17gnNQMnSOTnrp01OXv-CKqS2NxqPxv2yOVirgHz5tAkDcUTGA&__tn__=C-R

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.