ФОНД Діани Макарової: МИСТЕЦТВО ЖОНГЛЮВАННЯ

[nazavzhdy]

Розкладувати гроші у ритмі "Сорока-ворона кашку варила, діток кормила, цьому дала, цьому дала, а ці трохи зачекають, доки грошей підзберемо..." - це є певним мистецтвом.
Бо гроші - вони начебто однакові, але різні. Оці призначено на оптику, і не лізьте сюди з вашими потребами запчастин!
Оці - на запчастини, і нічого оце тягтись до них алчними дланями, намагаючись купити за цю суму мішки, скоби та плівку. І таке інше.
Так в ідеалі.
Але час від часу треба жонглювати. Тобто, брати в одній кишені, перекладаючи у іншу, аби натомість повернути з другої у першу.
Це відбувається, коли горить питання. Коли оптика може зачекати, а автомобіль треба зробити терміново. І навпаки, і так до бескінечності.
Жонглювати нікому не раджу, можна заплутатись, але коли все це йде в одному напрямку, на фронт, і пріоритетом слугує саме терміновість потреби - то плутанина не надто суттєва. Тут головне не плутати з своєю кишенею. Але ми й тут плутаємо у сенсі навпаки - тобто, коли на фронти не вистачає, ми ліземо до власної кишені і додаємо звідти на фронт.
Класика прикладу - коли горів один з нещодавніх рейсів, і не вистачало на закупки, я витягла з нички гроші, відкладені на будівництво ППД для Ф.О.Н.Д.у і щедрою рукою запустила ничку у політ на фронт. Тисяча доларів фью. І не жалко.
А ППД?
А ППД зачекає.

Так робить ще деяка кількість волонтерів, хоча, чого гріха таїти, існують волонтери, які роблять і зовсім навпаки. Ми знаємо про куплені квартири, куплені автомобілі, відкриті та підняті бізнеси - і все це волонтерське, і все з невідомо звідки взятих грошей. Ми це знаємо, але ми знаємо і про інше - про власний бізнес, вщент розпроданий, і пущений на потреби фронту. Про сімейні нички, вигребені до остатку для потреб фронту. Про кредити, набрані волонтерами під своє ім'я, для потреб фронту.
Це теж жонглювання. На грані відчаю. На грані відчайдушності.
Ми мусімо знати про перших. Але не треба забувати і про других. У волонтерстві, як і в усьому у житті, зустрічаються різні люди. Зовсім різні, ба навіть протилежно-різні. І не варто тут узагальнювати, ой, не варто.

А пост про жонглювання. І за цим жонглюванням словами я ледь не забула, про що хотіла написати.
Сьогодні я пожонглювала. Було відкладено трохи грошей (сім тисяч гривень) на деякі запчастини для підрозділу Тих-кого-нема на нашому фронті. А тут підвалює двигун на санітарну машину. І санітарка вже не може чекати, і двигун може виплисти із наших алчних рученяток - а ми на двигуни ну дуже жадібні! - тож, доки йдуть десь поштою запчастини для Тих-кого-нема, ми вирішили забрати ці гроші та сплатити за двигун на санітарку. А Іра Репало докладе тисячі три з тих, що не вистачає.

Але ж де ми візьмемо сім тисяч (уточнюю - принаймні 6500 гривень) за ті запчастини, що вже йдуть до нас? Для Тих-кого-немає запчастини.
Сімейна ничка теж тріснула, і тріснула сильно.
Дожонглювались.

Отже, сушу тепер голову цією, власне, незначною сумою. Незначною на фоні інших фронтових потреб, але такою важливою. Зіяє ця сума у моїй голові, як зуб, витягнутий добрим та лагідним стоматологом.
Тоді ми йдемо до вас, люди.
6500 грн (шість тисяч п'ятсот гривень) - ось ціна наших сьогоднішніх жонглювань. Можете? Допоможіть діру закрити.

автопотреби фронту Приватбанк
Абрамов Павло
5168742222839098

Дякую щиро.
ілюстрація з інтернету, Н.Нестерова, Жонглер.
ідеальна картина про волонтера, ідеальна. Тут хочеться матюкнутись. Але волонтери не матюкаються.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1972740372786654?__xts__[0]=68.ARD6-ZVEXkWaOMfakVXYqg8JRxgma5NYN9UbyvbOwuh-XYZkOypAvm-zT34MHYjR_VvOX-lDI1COOx5IhpDcqEzWGZ0n1wOsrnZEr-Af4KGuJRATqQpMf_dFqb6N5iZjA9IS6yiv7p9PjGtOV8i1nadLhuoa62rxlpW8VaJ0r5Q4AVIkY9rTWQ&__tn__=C-R

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.