lenta_ua

Отже, вітаю, тепер ти розвідник.
І одразу запам’ятай деякі обов’язкові мантри.

Розвідників мало. Їх мусить бути небагато, виходячи навіть з логіки. Але якщо тобі здається, що ти серед обраних, і ти вже розправив плечі і дивишся на власну цицьку, гадаючи, де б вибити сову, над соском чи під – осьтавь надєжди, всяк сюда входящій. В тилу, по дембелю чи у відпустці, куди б ти не пішов, в якому б ветеранському кафе не сів з кавою чи пивом – ти опинишся у середовищі розвідників.

… до речі, не поспішай зривати шеврони чи знімати військову форму, коли ти з пивом. Не світи своїми совами на цицьках. Пам’ятай – люди вже й так знають, що ти розвідник, бо лише розвідники п’ють пиво відкрито, не ховаючись. Патруль розвідці не указ)…

Щодо форми - її не так легко й зняти. Бо найперше, що мусить зробити розвідник - це замовити собі "горку". Краще три. Літню, демісезон і зимову з флісовим утепленням. Запам'ятай - без "горки" ти не розвідник. Усі справжні розвідники ходять у "горці". Звичайно, лише з огляду на маскування. Аби ніхто не здогадався, що ось йде розвідник.

Заходячи у гості, де «будуть лише свої, усі військові, атошники і трохи волонтерочок» - пам’ятай, ти входиш в середовище розвідників. Світи совою й "горкою" чи не світи – а кожен перший у середовищі героїв – то розвідник. Змирись.
Ти можеш взнати серед них знайомого старшину, героя Ізюмського котла, можеш здивуватись, побачити на шевроні чергового розвідника інженерну емблему, ти навіть можеш кинутись назустріч Васі-кухару з сусіднього ВОПа, розкривши обійми. Все можна, розвідка. Але не дай Боже тобі засвітити старшину чи кухаря. Не дай Боже.
Запам’ятай – хто де служив на фронті, неважливо. Тут ви всі розвідка. Своїх не здаємо. Крапка.

… виключення складають специ. Специ – це такий особливий підрозділ, про який ніхто нічого толком не знає, утаємничені роблять вигляд, що знають і протягують з повагою та прідиханієм – специииии… Інші з розумінням кивають. Тож в тилу хто не розвідка – той спец. Але оскільки ти вже нататуював собі сов – на цицьки, плечі та за вухом (щоб ніхто одразу не помітив) – спецом не називайся. Ніколи ще Штірліц не буде таким близьким до провалу. Ти розвідка, крапка.

Тепер щодо сови. Сов на фронті ти побачиш небагато. Більше буде кажанів. Кажанів показано татуювати скрізь, на капоті автомобіля особливо густо та якісно. І наліпку кажана на заднє скло. Знову ж, аби ніхто не здогадався. Звичайно, ти можеш обрати собі кажана. На дівок краще діє кажан, перевірено. Але рано чи пізно битва кажанів та сов впаде на ваші бідові голови – і взнай тоді, де хто? Отже, добре думай, що татуювати, розвіднику. Ми рекомендуємо помірний компроміс – зо три сови (в тому числі і за вухом, аби ніхто не здогадався), трохи наліпок кажанів на машину (шоп боялись) і одного малюсінького кажанчика десь під труселя. Для пущей секретності.

Як діяти?
В такому сонмищі розвідників дуже важко спрямувати захоплені дівочі очі саме на себе. Тому запам’ятай, розвіднику, усе вирішує поведінка.
Справжнього розвідника можна вирізнити за такими ознаками:
- розвідник ніколи не називає свого імені. Прізвище під забороною. Взагалі показано, вступаючи до лав розвідки, з’їсти свій паспорт і воєннік. Превентивно. І забути, що ти Петя.
- Розвідник ніколи не називає свого позивного. Во ізбєжаніє – а раптом ворог підслуховує? Прямо сидячи за сусіднім столиком ветеранської кав’ярні. У ворога теж є розвідники, як не дивно.
- Розвідник ніколи не називає свого підрозділу.
- Розвідник ніколи не каже, де воював і які танки гриз. Досить туманного натяку, що воював і гриз. Далі захоплені дівчата домислять, простір безмежний.
- Розвідник завжди засекречує свій номер і ніколи не надсилає смс, а користується виключно гіперзахищенними від прослуховування Вайбером, Телеграмом та Вотсапом.
- Розвідник обов’язково мусить бути у фейсбуці, інстаграмі, вконтактє і прочіх мережах. На кожну мережу розвідник мусить мати по п’ять акаунтів під різними іменами, в інстаграмі вісім. Пароль до кожного акаунту написати на папірці і превентивно з’їсти.
- Розвідник мусить ходити у глибоку розвідку. Дуже глибоку. Буквально кожен розвідник мусить туди ходити. Кілометрів на шістдесят, краще сто, ще краще до Ростова. Якраз про глибоку розвідку роказувати архіпоказано, усе одно ніхто не зможе перевірити.

Якщо ці правила дуже складні – пропоную лайт-варіант.
Заходячи до ветеранського кафе, замри на вході і обережно поведи головою, оглядаючи приміщення.
Тоді обери місце десь під стіною, подалі від входу і сядь, втиснувшись плечима в стіну. (плечі перед цим підкачай, це нескладно, а розвідку взнають саме за накачаністю плечей)
Час від часу поводь очима, оглядай периметр. Очі мусять бути примруженими. Примруженість очей тренуй ще прискіпливіше, аніж накачаність плечей.
На питання відповідай коротко – «так», «ні», «самі панімаєтє». «Так точно» не кажи. Це для піхоти, а ти розвідка, самі панімаєтє.
Оглядаючи периметр, повертайся до аудиторії всіма своїми татуюваннями, особливо тією совою, що за вухом.
Час від часу тривожно-спокійно зиркай у вікно, спрямовуючи погляд саме на той автомобіль, що з кажаном на задньому склі.
Все. Дівочий захват тобі забезпечено – а що ще потрібно розвідці в тилу?

Коли ти, розвідка, повернешся на фронт – там бути розвідкою ще простіше. Ніколи не кажи паролі на блокпостах. Просто пильно дивись в очі нацику і ціди крізь зуби:
- Пароль?... Ти добре подумав, в кого це питаєш?

І все.
Пам’ятай – ти розвідка, і цим все сказано. Крапка.
Ах, да. Останнє. Можеш зашити собі ампулу ціаністого калія в десну – хоча можна й не поспішати. Усе одно в глибоку розвідку ти навряд чи найближчим часом підеш.

… з любов’ю до всіх розвідників, з якими мене звела доля на фронтових дорогах. Будьте мені живими й неушкодженими. Ходіть обережно.
І нємєдлєнно випіл.