![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaМи ж не госпітальні волонтери.
Ми ж не працюємо з важкохворими дітьми.
Ми ж не лікуємо поранених військових.
У нас навіть картка для таких потреб стабільно майже порожня - або зовсім порожня.
Але чому я чую в телефоні:
- Я вам така вдячна! З березня в нього не було жодного нападу. І зараз він вже стоїть на ніжках, і навіть намагається ходити!
(йому чотири роки, він не ходив, не говорив, у нього тяжка родова травма і нелегкий діагноз. І ось він вперше пробує робити кроки)
- Нічого, вже краще. Першу ж хімію він вже пройшов, так тепер йому трохи легше.
(йому шістнадцять, він спортсмен, але найперше він просто ще дитина, у нього онкологія, раптова, наче вибух)
- Той боєць, що ти мені передала його, він вже пройшов курс. Є надія на одужання. - а це вже Іванна Поровська (Ivanna Porovska)
і так час від часу - а ми ж не госпітальні волонтери. Ми не лікарняні. У нас картка для таких потреб стабільно майже порожня (або зовсім порожня)
Волонтери давно розділили спеціалізації. Хтось працює з фронтом, хтось з госпіталями, хтось возить оптику, а хтось ремонтує автомобілі. Але знаю абсолютно точно, що всім спеціалізованим волонтерам час від часу приходиться робити і таке, що йде зверху спеціалізації.
Лікувати дитину військового.
Вкладатись у лікування військового.
Допомагати сім'ї військового.
А потім чути оце вдячне по телефону - з березня не було жодного нападу, і він вже намагається ходити.
Або не чути такого по телефону. Люди не завжди дякують, таке буває теж.
І де ті волонтери беруть гроші на ці задачі зверху спеціалізованих та звичних?
Не знаю. Іноді навіть зі своїх кишень - коли порожня картка. Принаймні у нас так.
Але завжди, після отого, почутого по телефону, ти ходиш щасливий. Чомусь звичайна фронтова робота не дає такого почуття щастя - це вже робота, ми до того звикли. А ти застрибни зверху спеціалізації, а ти зроби те, чого не звик робити. Не напрацював досвіду. Не маєш потрібного розуміння - що може дати держава, а в що вкладатись самим.
Зміг?
Поставив когось на ноги (ніжки), пробігом своїм через фронти?
От молодець, волонтере. І дитині легше. Це головне.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1896908657036493
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
Ми ж не працюємо з важкохворими дітьми.
Ми ж не лікуємо поранених військових.
У нас навіть картка для таких потреб стабільно майже порожня - або зовсім порожня.
Але чому я чую в телефоні:
- Я вам така вдячна! З березня в нього не було жодного нападу. І зараз він вже стоїть на ніжках, і навіть намагається ходити!
(йому чотири роки, він не ходив, не говорив, у нього тяжка родова травма і нелегкий діагноз. І ось він вперше пробує робити кроки)
- Нічого, вже краще. Першу ж хімію він вже пройшов, так тепер йому трохи легше.
(йому шістнадцять, він спортсмен, але найперше він просто ще дитина, у нього онкологія, раптова, наче вибух)
- Той боєць, що ти мені передала його, він вже пройшов курс. Є надія на одужання. - а це вже Іванна Поровська (Ivanna Porovska)
і так час від часу - а ми ж не госпітальні волонтери. Ми не лікарняні. У нас картка для таких потреб стабільно майже порожня (або зовсім порожня)
Волонтери давно розділили спеціалізації. Хтось працює з фронтом, хтось з госпіталями, хтось возить оптику, а хтось ремонтує автомобілі. Але знаю абсолютно точно, що всім спеціалізованим волонтерам час від часу приходиться робити і таке, що йде зверху спеціалізації.
Лікувати дитину військового.
Вкладатись у лікування військового.
Допомагати сім'ї військового.
А потім чути оце вдячне по телефону - з березня не було жодного нападу, і він вже намагається ходити.
Або не чути такого по телефону. Люди не завжди дякують, таке буває теж.
І де ті волонтери беруть гроші на ці задачі зверху спеціалізованих та звичних?
Не знаю. Іноді навіть зі своїх кишень - коли порожня картка. Принаймні у нас так.
Але завжди, після отого, почутого по телефону, ти ходиш щасливий. Чомусь звичайна фронтова робота не дає такого почуття щастя - це вже робота, ми до того звикли. А ти застрибни зверху спеціалізації, а ти зроби те, чого не звик робити. Не напрацював досвіду. Не маєш потрібного розуміння - що може дати держава, а в що вкладатись самим.
Зміг?
Поставив когось на ноги (ніжки), пробігом своїм через фронти?
От молодець, волонтере. І дитині легше. Це головне.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1896908657036493
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
