Діана Макарова: ТАК ДЕ Ж ТОНКО?
Jul. 30th, 2018 01:56 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaКоли ображають військового, фронтовика – ми звіріємо. Ми наливаємо люттю очі і кидаємось у бій за праве діло.
Так я кинулась у бій за праве діло на захист Людмила Калинина (Lyudmila Kalinina), яку разом з дітьми викинули з квартири, що належала їм. Кинулись і інші волонтери. Кинулись журналісти.
Написавши пост «Де зараз тонко?» https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1867226686671357 - я і не думала, що в цій історії усе аж настільки тонко…
… коли почався батл Лісічка-Калініна https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=660695210977550&id=100011112318124
я ще не дуже звертала увагу на Лісічкині обвинувачення в сторону Калініної. Я розуміла, що там, де на кону нерухомість – взаємних обвинувачень буде багато. До того ж досі я не чула про Лісічку багато хорошого. Сказати щиро, я взагалі не чула про неї хорошого. Лісічку особисто не знаю, але у батальйоні Донбас, куди наш Ф.О.Н.Д. час од часу приїздив з деякою допомогою, про Лісічку говорять зневажливо й з обуренням.
Лісічка була волонтером батальйону Донбас. А багато треба, аби бійці та командири батальйону, якому ти допомагав, говорили потому про тебе зневажливо та з обуренням. Що ж вона там начудила? Розбиратись в цьому я не збиралась, я не відповідаю за дії інших волонтерів, відповідаю лише за свої. Тому стосунки Донбас-Лісічка лишимо за кадром.
Саме тому ж я ще не зважала на обвинувачення Лісічки, висунуті Калініній.
Але…
У кожному вогню є дим. І дещо в дописі Лісічки насторожувало. Це відео зі спірної квартири.
Там лежали стосами – військова форма, маскувальні халати, білизна, інший військовий обладунок. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=660695210977550&id=100011112318124
Лісічка звинувачувала Калініну у тому, що та прибирала до рук волонтерську допомогу, попросту крала це все у батальйона.
Говорить це відео про те, що Калініна злодійка?
Ні.
Це відео говорить лише про те, що у квартирі Калініної знайшли певну кількість військових речей. Мінусуємо речі самої Калініної, дембеля - дембелі, а особливо дембелі після чотирьох років фронту, повертаються додому з повними шафами екіпіровки, а потім вже вирішують, що залишити собі (на випадок повернення на фронт), що передати волонтерам, а що і продати (буває досить часто, частіше ніж нам би хотілось, ви знаєте вердикт – непідсудно, але некрасиво)
У квартирі Калініної принаймні двоє військових, вона та донька, тому гори військового одягу та обладунку можуть бути досить грандіозними. Це я кажу як людина, яка постійно приймає в себе дембелів з їх горами подарунків («Відвезіть хлопцям, я собі пару комплектів лишив, а ці нехай ще послужать) – тоді у домі Ф.О.Н.Д.у можна знімати точно таке відео :) Але ми волонтери, у нас зазвичай і лежать такі склади речей.
Ці гори військового обладунку говорять також про те, що людина, яка вийшла на дембель, може й хоче надалі допомагати своєму батальйону вже у якості волонтера. І може готуватись до рейсу у свій батальйон.
Ну, і ці гори також можуть означати те, що людина загрібала під себе волонтерську допомогу і вивозила на зберігання до своєї квартири, аби потім продати.
Отже, про що завгодно говорить це відео. Припускай що хочеш – але воно аж ніяк не доводить злодійства та присвоєння волонтерської допомоги. А от підозра у злодійстві та присвоєнні допомоги виникає, так. Ми нічого не можемо зробити зі своєю підсвідомостю, у нашої підсвідомості свої інтуїтивні шляхи. Розбиратись у питання - нащо Калініній ці склади військового спорядження? Я особисто не збираюсь. Це знову стосунки Калініна-батальйон, лишаємо їх за кадром.
Тим більше, що головне питання було не в тому. Питання було у злополучній квартирі. Я перерила сторінку Калініної, але докладної історії про цю квартиру не знайшла. Можливо, погано шукала. Тому я попросила Калініну коментом: «Напишіть окремий пост з поясненнями по цій квартирі, прошу. Чому вони у вас її забирають? На яких підставах?»
На що вона мені відповіла: «Добре. Тільки не сьогодні. Я треті сутки без сна( лише 3.5 години. Голова зовсім не працює»
І я лишилась у очікуванні, час від часу перевіряючи сторінку Калініної. Потрібно було небагато:
- НЕ довге відео схвильованої розповіді (таке слухати й дивитись людям ніколи)
- НЕ прохання повірити, бо я воїн, я був у полоні
- а просто пост з короткою розповідю – звідки квартира, яким чином ця квартира стала власністю Людмили Калініної, і документи. Ми всі очікували гори документів, які б підтвердили, що наше діло праве, що ми вписались за ЗАКОННУ власницю, у якої віджали квартиру НЕЗАКОННО
Такого посту я так і не знайшла.
Натомість я знайшла пост Максима Мерцалова, який веде бій з Людмилою Калініною за цю спірну квартиру
https://www.facebook.com/maxim.mertsalov/posts/788569251212645
Там чітко й досить стисло розповідається оте все, чого я чекала від Людмили. Історія квартири, купи підтверджуючих документів. Історія ця почалась, як виявляється, ще до війни. Пориньте в цю історію, раджу. Це інший погляд на проблему.
На той час я вже зацікавилась власне особистостю Калініної. До всього цього я знала її, як і більшість нас, з фейсбуку. У батальйоні ми, здається, не зустрічались. Та ми й нечасто відвідували батальйон Донбас-Україна. Так, раз на півроку-рік щось довезти, щось вигрузити. І необов’язково це мусів бути візит до штабу.
Я читала спомини Калініної про Іловайськ. Я відмічала, що вона там не випинає свого героїзму (я танки гриз і всьо такоє), натомість подає себе досить спокійно – немолода жінка, якій тяжко, складно, вона готується до можливої смерті.
На фоні інших мемуарів нашої війни, де кожен другий герой і права рука комбата (комбрига), і кулі жменями ловив – ці розповіді справляли враження документального фільму. Це вражало і викликало симпатію до героїні.
І, як би мені не важко було це робити (не люблю я таку роботу) – я все ж наважилась і набрала на телефоні перший номер і запитала про особистість Калініної. Вислухавши розповідь людини, яку я глибоко поважаю, людини, яка з самісінького початку з Донбасом, пройшла Іловайськ і досі воює - я крекнула, подякувала і набрала на телефоні другий номер. Людини, яка служила з самого початку з батальйоном, яку я глибоко поважаю і довіряю його словам. Далі я знову крекнула.
Третя людина сама написала мені до привату, аби застерегти «вписуватись за Калініну»
Четвертий лист до привату прийшов щойно - чи треба говорити, що він був теж від донбасівця?
Повторюю – усі ці люди були з батальйоном з самісінького початку, усі вони вміють мовчати. Мовчати як про хороше, пов’язане з батальйоном Донбас, так і про погане, а таке є в кожному батальйоні нашої війни.
А я не довіряю галасу – натомість довіряю мовчанню.
Та кожне мовчання – мовчання до пори. І з усіх цих чотирьох розмов я не почула про Калініну майже нічого хорошого.
Це буває.
Людина може мати неуживчивий характер. Людина може пити і навіть бути прихованим алкоголіком. Людина може бути в чомусь боягузом.
Усе це прощається. Не прощається лише крадійство у своїх та мародерство.
Далі я зупиняюсь, відбалансувавши на грані невисказаного обвинувачення. Обвинувачення, якщо вони є, висуне батальйон. Або не висуне, якщо обвинувачень таких у батальйона нема.
Додам – усі четверо людей, з якими я говорила, підверджують наступне:
- Людмила служила з самого початку
- Людмила була у Іловайську
- Людмила була вивезена Червоним Хрестом у досить слабкому стані (хоча поранення там наче не було)
- Людмила служила й потім, але у боях участі практично не брала
- Людмила на початку самої війни, пекельного літа 2014-го, виконувала деякі розвідрейди, заходячи досить глибоко у тил ворога, а це заняття не для людей нервових.
Як вона служила потім, як поводила себе у Іловайську, як працювала у батальйоні – повторюю, лишимо це на рівні стосунків батальйон-Калініна. Нам туди не лізти.
Ось чому мені глибоко відразливо чути й читати ту ж саму головну представницю обвинувачення Лісічку, яка аж настільки б’є на сполох, називаючи Калініну мародеркою, шахрайкою тощо – що стає зрозумілим, там щось особисте. Не лізу у батл Лісічка-Калініна, і нікому не раджу. Як не лізе в це батальйон.
Лишається два питання.
1. Чому батальйон так і не вступився за свого бійця Калініну у цьому спірному квартирному питанні?
2. Де обіцяна розповідь Людмили Калініної про історію цієї квартири, де гори документів, які підтверджують, що вона володіє квартирою ЗАКОННО?
Відповідь на перше питання я знаю. Гадаю, батальйон і надалі буде гидливо мовчати, і, здається, це правильне рішення. Моя безмежна любов до цього батальйону базується ще і на тому, як розумно вміють мовчати ці хлопці (та й дівчата) – як про свої подвиги, так і про деякі проколи деяких представників батальйону.
Друге питання лишається відкритим.
Відкинемо усі обвинувачення в шахрайстві, мародерстві тощо (вони недоведені) – повернемось до злополучної квартири, з якої все і почалось
Ось розповідь Мерцалова, другого претендента на квартиру
https://www.facebook.com/maxim.mertsalov/posts/788569251212645
А ось тут повинна бути розповідь Людмили Калініної – письмово викладена, стисла і збагачена горами підтверджуючих документів. Поки що її нема, чекаємо.
… я ж особисто вже не рада, що влізла у цю історію. І вас покликала за собою.
Я перепрошую у вас, що запросила до розборок у питанні, яке не перевірила досконально. А здавалося б, я бита і навчена. Давно вже не вірю людям на слово. А ось знову повірила.
І я була б рада лишити Калініну наодинці з усіма цими розборками – але слово сказано. Я виступила на її захист. Тому тепер мушу розбиратись і далі.
Собі ж лишаю отут пам’ятку:
- ми мусімо поважати солдата чи офіцера, який пішов на фронт і був на фронті, особливо коли цей солдат чи офіцер пішов на фронт у 14-му
- ми мусімо ставати на захист цієї особи
- ми мусімо поважати їх рівно до того моменту, доки не буде доведена їх участь у мародерстві, насиллю, створенні ОПГ на фоні війни тощо
- ми НЕ мусімо за замовчуванням ставати на захист кожного воїна цієї війни (див. попередній пункт)
- ми не маємо права звинувачувати солдата чи офіцера, спираючись на чиїсь свідчення – тут рулять лише докази
- ми, цивільні люди, взагалі маємо мало прав на ці обвинувачення, ці права мають лише спеціально обучені органи або (у першу чергу) товариші по службі, ті, хто був поруч, ті, хто вирішує підрозділом, виносити це сміття нагору чи підрозділ розбереться сам
І останнє.
Не кожен герой нашої війни (будь-якої війни!) є за замовчуванням святим. Тут взагалі не може бути знака «дорівнює». Ми знаємо купу героїв (дійсних героїв), які на повірку життям виявлялись справжніми падлюками. І навпаки. Ми знаємо святих по життю людей, які на повірку війною виявлялись зовсім ніякими. Тобто – війна не списує нічого.
І не кожен, хто пройшов Іловайськ чи іншу м'ясорубку, є за замовчуванням героєм. І не кожен, хто є героєм, є чистою людиною.
У смерті – воно як і в житті. Лінієчки нема.
А ти, Діана Макарова, бита-перебита, вчена-перевчена – зарубай собі на скрижалях. Не поспішай ставати на захист людини, спочатку наведи справки. За потреби ти можеш це зробити протягом години, як виявилось. А взнавши, що до чого – тоді вже вирішуй, ставати на захист чи трохи зачекати.
Тому ще раз перепрошую за свою певну необачність у заклику – наших б’ють! ̶і̶ ̶н̶а̶ ̶с̶т̶а̶р̶у̶х̶у̶ ̶б̶у̶в̶а̶є̶ ̶п̶р̶о̶р̶у̶х̶а̶
Ви знаєте – наших б’ють так часто, що коли ображають військового, фронтовика – ми звіріємо. Ми наливаємо люттю очі і кидаємось у бій за праве діло.
… ми і надалі будемо так робити, скажу вам чесно. Але трохи обачніше.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1883436018383757
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
Так я кинулась у бій за праве діло на захист Людмила Калинина (Lyudmila Kalinina), яку разом з дітьми викинули з квартири, що належала їм. Кинулись і інші волонтери. Кинулись журналісти.
Написавши пост «Де зараз тонко?» https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1867226686671357 - я і не думала, що в цій історії усе аж настільки тонко…
… коли почався батл Лісічка-Калініна https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=660695210977550&id=100011112318124
я ще не дуже звертала увагу на Лісічкині обвинувачення в сторону Калініної. Я розуміла, що там, де на кону нерухомість – взаємних обвинувачень буде багато. До того ж досі я не чула про Лісічку багато хорошого. Сказати щиро, я взагалі не чула про неї хорошого. Лісічку особисто не знаю, але у батальйоні Донбас, куди наш Ф.О.Н.Д. час од часу приїздив з деякою допомогою, про Лісічку говорять зневажливо й з обуренням.
Лісічка була волонтером батальйону Донбас. А багато треба, аби бійці та командири батальйону, якому ти допомагав, говорили потому про тебе зневажливо та з обуренням. Що ж вона там начудила? Розбиратись в цьому я не збиралась, я не відповідаю за дії інших волонтерів, відповідаю лише за свої. Тому стосунки Донбас-Лісічка лишимо за кадром.
Саме тому ж я ще не зважала на обвинувачення Лісічки, висунуті Калініній.
Але…
У кожному вогню є дим. І дещо в дописі Лісічки насторожувало. Це відео зі спірної квартири.
Там лежали стосами – військова форма, маскувальні халати, білизна, інший військовий обладунок. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=660695210977550&id=100011112318124
Лісічка звинувачувала Калініну у тому, що та прибирала до рук волонтерську допомогу, попросту крала це все у батальйона.
Говорить це відео про те, що Калініна злодійка?
Ні.
Це відео говорить лише про те, що у квартирі Калініної знайшли певну кількість військових речей. Мінусуємо речі самої Калініної, дембеля - дембелі, а особливо дембелі після чотирьох років фронту, повертаються додому з повними шафами екіпіровки, а потім вже вирішують, що залишити собі (на випадок повернення на фронт), що передати волонтерам, а що і продати (буває досить часто, частіше ніж нам би хотілось, ви знаєте вердикт – непідсудно, але некрасиво)
У квартирі Калініної принаймні двоє військових, вона та донька, тому гори військового одягу та обладунку можуть бути досить грандіозними. Це я кажу як людина, яка постійно приймає в себе дембелів з їх горами подарунків («Відвезіть хлопцям, я собі пару комплектів лишив, а ці нехай ще послужать) – тоді у домі Ф.О.Н.Д.у можна знімати точно таке відео :) Але ми волонтери, у нас зазвичай і лежать такі склади речей.
Ці гори військового обладунку говорять також про те, що людина, яка вийшла на дембель, може й хоче надалі допомагати своєму батальйону вже у якості волонтера. І може готуватись до рейсу у свій батальйон.
Ну, і ці гори також можуть означати те, що людина загрібала під себе волонтерську допомогу і вивозила на зберігання до своєї квартири, аби потім продати.
Отже, про що завгодно говорить це відео. Припускай що хочеш – але воно аж ніяк не доводить злодійства та присвоєння волонтерської допомоги. А от підозра у злодійстві та присвоєнні допомоги виникає, так. Ми нічого не можемо зробити зі своєю підсвідомостю, у нашої підсвідомості свої інтуїтивні шляхи. Розбиратись у питання - нащо Калініній ці склади військового спорядження? Я особисто не збираюсь. Це знову стосунки Калініна-батальйон, лишаємо їх за кадром.
Тим більше, що головне питання було не в тому. Питання було у злополучній квартирі. Я перерила сторінку Калініної, але докладної історії про цю квартиру не знайшла. Можливо, погано шукала. Тому я попросила Калініну коментом: «Напишіть окремий пост з поясненнями по цій квартирі, прошу. Чому вони у вас її забирають? На яких підставах?»
На що вона мені відповіла: «Добре. Тільки не сьогодні. Я треті сутки без сна( лише 3.5 години. Голова зовсім не працює»
І я лишилась у очікуванні, час від часу перевіряючи сторінку Калініної. Потрібно було небагато:
- НЕ довге відео схвильованої розповіді (таке слухати й дивитись людям ніколи)
- НЕ прохання повірити, бо я воїн, я був у полоні
- а просто пост з короткою розповідю – звідки квартира, яким чином ця квартира стала власністю Людмили Калініної, і документи. Ми всі очікували гори документів, які б підтвердили, що наше діло праве, що ми вписались за ЗАКОННУ власницю, у якої віджали квартиру НЕЗАКОННО
Такого посту я так і не знайшла.
Натомість я знайшла пост Максима Мерцалова, який веде бій з Людмилою Калініною за цю спірну квартиру
https://www.facebook.com/maxim.mertsalov/posts/788569251212645
Там чітко й досить стисло розповідається оте все, чого я чекала від Людмили. Історія квартири, купи підтверджуючих документів. Історія ця почалась, як виявляється, ще до війни. Пориньте в цю історію, раджу. Це інший погляд на проблему.
На той час я вже зацікавилась власне особистостю Калініної. До всього цього я знала її, як і більшість нас, з фейсбуку. У батальйоні ми, здається, не зустрічались. Та ми й нечасто відвідували батальйон Донбас-Україна. Так, раз на півроку-рік щось довезти, щось вигрузити. І необов’язково це мусів бути візит до штабу.
Я читала спомини Калініної про Іловайськ. Я відмічала, що вона там не випинає свого героїзму (я танки гриз і всьо такоє), натомість подає себе досить спокійно – немолода жінка, якій тяжко, складно, вона готується до можливої смерті.
На фоні інших мемуарів нашої війни, де кожен другий герой і права рука комбата (комбрига), і кулі жменями ловив – ці розповіді справляли враження документального фільму. Це вражало і викликало симпатію до героїні.
І, як би мені не важко було це робити (не люблю я таку роботу) – я все ж наважилась і набрала на телефоні перший номер і запитала про особистість Калініної. Вислухавши розповідь людини, яку я глибоко поважаю, людини, яка з самісінького початку з Донбасом, пройшла Іловайськ і досі воює - я крекнула, подякувала і набрала на телефоні другий номер. Людини, яка служила з самого початку з батальйоном, яку я глибоко поважаю і довіряю його словам. Далі я знову крекнула.
Третя людина сама написала мені до привату, аби застерегти «вписуватись за Калініну»
Четвертий лист до привату прийшов щойно - чи треба говорити, що він був теж від донбасівця?
Повторюю – усі ці люди були з батальйоном з самісінького початку, усі вони вміють мовчати. Мовчати як про хороше, пов’язане з батальйоном Донбас, так і про погане, а таке є в кожному батальйоні нашої війни.
А я не довіряю галасу – натомість довіряю мовчанню.
Та кожне мовчання – мовчання до пори. І з усіх цих чотирьох розмов я не почула про Калініну майже нічого хорошого.
Це буває.
Людина може мати неуживчивий характер. Людина може пити і навіть бути прихованим алкоголіком. Людина може бути в чомусь боягузом.
Усе це прощається. Не прощається лише крадійство у своїх та мародерство.
Далі я зупиняюсь, відбалансувавши на грані невисказаного обвинувачення. Обвинувачення, якщо вони є, висуне батальйон. Або не висуне, якщо обвинувачень таких у батальйона нема.
Додам – усі четверо людей, з якими я говорила, підверджують наступне:
- Людмила служила з самого початку
- Людмила була у Іловайську
- Людмила була вивезена Червоним Хрестом у досить слабкому стані (хоча поранення там наче не було)
- Людмила служила й потім, але у боях участі практично не брала
- Людмила на початку самої війни, пекельного літа 2014-го, виконувала деякі розвідрейди, заходячи досить глибоко у тил ворога, а це заняття не для людей нервових.
Як вона служила потім, як поводила себе у Іловайську, як працювала у батальйоні – повторюю, лишимо це на рівні стосунків батальйон-Калініна. Нам туди не лізти.
Ось чому мені глибоко відразливо чути й читати ту ж саму головну представницю обвинувачення Лісічку, яка аж настільки б’є на сполох, називаючи Калініну мародеркою, шахрайкою тощо – що стає зрозумілим, там щось особисте. Не лізу у батл Лісічка-Калініна, і нікому не раджу. Як не лізе в це батальйон.
Лишається два питання.
1. Чому батальйон так і не вступився за свого бійця Калініну у цьому спірному квартирному питанні?
2. Де обіцяна розповідь Людмили Калініної про історію цієї квартири, де гори документів, які підтверджують, що вона володіє квартирою ЗАКОННО?
Відповідь на перше питання я знаю. Гадаю, батальйон і надалі буде гидливо мовчати, і, здається, це правильне рішення. Моя безмежна любов до цього батальйону базується ще і на тому, як розумно вміють мовчати ці хлопці (та й дівчата) – як про свої подвиги, так і про деякі проколи деяких представників батальйону.
Друге питання лишається відкритим.
Відкинемо усі обвинувачення в шахрайстві, мародерстві тощо (вони недоведені) – повернемось до злополучної квартири, з якої все і почалось
Ось розповідь Мерцалова, другого претендента на квартиру
https://www.facebook.com/maxim.mertsalov/posts/788569251212645
А ось тут повинна бути розповідь Людмили Калініної – письмово викладена, стисла і збагачена горами підтверджуючих документів. Поки що її нема, чекаємо.
… я ж особисто вже не рада, що влізла у цю історію. І вас покликала за собою.
Я перепрошую у вас, що запросила до розборок у питанні, яке не перевірила досконально. А здавалося б, я бита і навчена. Давно вже не вірю людям на слово. А ось знову повірила.
І я була б рада лишити Калініну наодинці з усіма цими розборками – але слово сказано. Я виступила на її захист. Тому тепер мушу розбиратись і далі.
Собі ж лишаю отут пам’ятку:
- ми мусімо поважати солдата чи офіцера, який пішов на фронт і був на фронті, особливо коли цей солдат чи офіцер пішов на фронт у 14-му
- ми мусімо ставати на захист цієї особи
- ми мусімо поважати їх рівно до того моменту, доки не буде доведена їх участь у мародерстві, насиллю, створенні ОПГ на фоні війни тощо
- ми НЕ мусімо за замовчуванням ставати на захист кожного воїна цієї війни (див. попередній пункт)
- ми не маємо права звинувачувати солдата чи офіцера, спираючись на чиїсь свідчення – тут рулять лише докази
- ми, цивільні люди, взагалі маємо мало прав на ці обвинувачення, ці права мають лише спеціально обучені органи або (у першу чергу) товариші по службі, ті, хто був поруч, ті, хто вирішує підрозділом, виносити це сміття нагору чи підрозділ розбереться сам
І останнє.
Не кожен герой нашої війни (будь-якої війни!) є за замовчуванням святим. Тут взагалі не може бути знака «дорівнює». Ми знаємо купу героїв (дійсних героїв), які на повірку життям виявлялись справжніми падлюками. І навпаки. Ми знаємо святих по життю людей, які на повірку війною виявлялись зовсім ніякими. Тобто – війна не списує нічого.
І не кожен, хто пройшов Іловайськ чи іншу м'ясорубку, є за замовчуванням героєм. І не кожен, хто є героєм, є чистою людиною.
У смерті – воно як і в житті. Лінієчки нема.
А ти, Діана Макарова, бита-перебита, вчена-перевчена – зарубай собі на скрижалях. Не поспішай ставати на захист людини, спочатку наведи справки. За потреби ти можеш це зробити протягом години, як виявилось. А взнавши, що до чого – тоді вже вирішуй, ставати на захист чи трохи зачекати.
Тому ще раз перепрошую за свою певну необачність у заклику – наших б’ють! ̶і̶ ̶н̶а̶ ̶с̶т̶а̶р̶у̶х̶у̶ ̶б̶у̶в̶а̶є̶ ̶п̶р̶о̶р̶у̶х̶а̶
Ви знаєте – наших б’ють так часто, що коли ображають військового, фронтовика – ми звіріємо. Ми наливаємо люттю очі і кидаємось у бій за праве діло.
… ми і надалі будемо так робити, скажу вам чесно. Але трохи обачніше.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1883436018383757
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
