lenta_ua

Діана Макарова: Один дзвінок учора зранку - і я зрозуміла, що уся запланована робота Ф.О.Н.Д.у на цей день летить шкереберть.
- Боєць АТО, дитина серйозно хвора, привезли до Києва, потрібна допомога.
Дитина виявилась не просто серйозно хворою. Онкологія - це надто серйозно. Тим більше онкологія, яка розвинулась миттєво. І ми вдарили шпорами коней.

День скачки. Бідні наші коні. Але дорогою до нас приєднувались інші волонтери, з інших організацій. Втім, як приєднувались? Ми розбивали списки на розділи, і кожен гасав зі своїм розділом.
Коні наші хекали, дорогою ми зв'язувались з штабом порятунку, що розвернувся десь у далекому містечку Дніпропетровщини. Ми чули, як підключаються до проблеми одні за одним - депутати, волонтери, фронтовики.

А місце зустрічі було у вестибюлі, куди вискакувала ошелешена мати і приймала пакунки з усім необхідним - про необхідне колись буде окремо. Виявилось, що ліки - це лише частка роботи. Аби лягти до лікарні, треба закупити кілька відділів Епіцентру, трішечки Ашану, ну, і взяти штурмом аптеки.

... додому уночі.
День був шкереберть, бо ми ж займались зовсім не своєю справою - наше діло фронт і аж ніяк не медицина. Але якраз отут зіграла роль картка для допомоги мирним жителям. Та сама картка, яку ми майже не піаримо, бо про таку роботу майже не розказуємо. Що там у нас тієї роботи? Всього нічого. Основне наше діло фронт.
Але я страшенно дякую тим людям, які поповнювали цю картку. Якраз на цей форсмажор ми і були озброєні потрібними фінансами.
Я дякую Макуха Сергій Олександрович, діло якого теж начебто лише фронт. Але він навіть бровою не повів, коли я розказала про дитину фронтовика - і пішов разом з нами відбирати усе потрібне та допомагати нам зі знижками. Давно скінчивя його робочий день, а наш робочий день взагалі ненормований - а він гасав з нами залами і відбирав, складав, допомагав знаходити що краще і не надто дорого.

Я дякую своїм колегам, які учора відставили усі свої справи і літали заради лише однієї дитини. Це дуже класне відчуття, коли взнаєш, що людей у групі допомоги стає дедалі більше.
Ну, і нехай хвороба помилує того хлопчиська, який зараз лежить під крапельницями і навіть не знає, скільки людей бажають йому здоров'я.