Діана Макарова: ЯК Я ПРОВІВ ВИХІДНІ
Jul. 9th, 2018 08:06 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_ua... - Саркома?
- Ні, не саркома.
- Ні, точно саркома.
... - Ой, це знову ви? А ми працюємо останні п'ять хвилин. Ми не встигнемо зробити вам цю послугу.
- Ясно. Грошей не буде.
- Для фронту буде, для нас нема. Жерти хочеться.
- З'їжте помідор.
... - Який берег! Які сосни! Як добре, що ми сюди поїхали.
- І покупались у болоті.
- Зате який берег! Які сосни! Як вам тут дихається, правда, легше?
- Легше. Жерти хочу.
- З'їжте помідор.
... вмирати від задухи - це страшно.
Це капець як страшно.
Це просто, блін, капець-капець, як страшно. Це тягнеться хіба хвилину - але ж як страшно.
Реанімаційні міри. Здається, тріснуло ребро. Ребро варте життя?
Пф. Звичайно. Навіть два ребра варті життя. Бо вмирати від задухи - це капець як страшно.
- Треба провести у Ф.О.Н.Д.і навчання з домедичної допомоги.
- Треба провести це навчання на тій заправці. Бо всі стояли й з цікавістю дивились, як ти мене реанімував. Корочє, щось мені після смерті хочеться їсти.
- З'їжте помідор.
... - Ні, не саркома.
- А що тоді?
- А прочая друга хрєнь. Здається, тут ортопедія.
- А два лікарі сказали, що це або саркома, або запалення.
- І шо?
- І прописали лікування.
- І ви лікували?
- Ага.
- А лапа тим часом атрофірувалась.
... - Ну, то як воно? Раніше не дзвонила, мені казали, ви не в тому стані.
- Та я вже була у такому стані... Корочє, сходила я на той світ, подивилась і шось мені там не понравилось.
"Невгамовна душа ця стара тітка. Вона усе життя тільки те й робить, що ходить на той світ і повертається. Щось їй там не нравиться."
- Погано там, значить, да?
- Та ну його вже, цей той світ. Лежу ж оце я, а наді мною мерці танцюють. Ну, куди таке годиться?
"Ха, тьотю, я ж вас усе життя знаю. Не скромнічайте. Оце б ви лежали та спокійно дивились, як мерці над вами танцюють. Ви, мабуть, так їх вкрили, що вас швиденько викинули назад."
- Так шо, Діна, мабуть, я ще поживу.
- То й слава Богу.
"Тьотя - особистість грандіозна. Свого часу за Союзу вона розвалила цілий мафіозний клан. Так що як помре, не дай Боже, ми одразу відчуємо. Вона там такого шороху наведе, що ні чорти, ні янголи не ризикнуть спершу людські душі приймати. Так і будемо всі жити невмирущими, поки тьотя буде порядки на тім світі наводити."
... - Струнко!
"А мені як? Теж струнко? А руку до кепи прикладати? Я ж теж у кепі. Правда, я цивільна. Але ж у кепі. Ділема."
- Ці змагання... проводимо...
"А от же, яке життя бентежне, і, само собою, непередбачуване. Учора ти вмираєш, сьогодні стоїш на сцені. До речі, що я тут роблю? Зніміть мене звідси! Годину на сонці я не витримаю. Лікар казали, від сонця ховатись щонайперше. На сонці я плавлюсь"
- Оголошую відкритими. А тепер концерт!
"Концерт. Оце я попала. Їм класно, вони тут всі або військові, або спортсмени. Їм годину на сонці за тьфу. А я додихающа немолода особа. Вимираючий вид. Після вчорашніх реанімаційних мір. Можливо, навіть з тріснутим ребром. Мені б на фронт... Правда, там теж сонце. Боже, як хочеться їсти..."
... - Слухай, я вистояла! Годину на сонці вистояла, я герой, дай мені орден. Щоправда, ледь не впала раз.
- Погано було?
- Та капець як погано. Контральто кіксанула на перших тактах, що ж хорошого?
- Я не розчув.
- Бо ти не сноб. А я сноб. Щоб це я не розчула, як мені на вухо контральто кіксануло? ... Чи правда, з'їсти помідор?
... - Як добре, що ми зустрілись! А пам'ятаєте, як ми тоді на фронті... А ви вже у Міноборони? Всіх волонтерів забрали до Міноборони, кажуть.
- Не всих, не вір...
- Так ви нє?
- Ми нє.
- А де ви?
- А як завжди, на фронті.
- А я вже дємбель.
- От і зря.
- От і не зря. Достало мене, як вони на всьому гроші заробляють. А от же ж жалко, що ви не в Міністерстві оборони.
- От же тобі жалко, а мені зовсім не жалко.
- А заробляти ж як? Кажуть, уже всі волонтери на волонтерстві заробляють.
- Не всі, не вір.
- Все одно зря ви оце на волонтерстві не заробляєте. Всі ж заробляють.
... от же ж будинок. Хто не зайде:
- Ой, як у вас цікаво. Прямо музей. Тут і фронт, і всі оці прикольні речі...
і ходять, розглядають.
А так подивишся - у разі чого і продати нічого.
Кажуть, ті волонтери, що на волонтерстві не заробляють, рано чи пізно починають продавати свої речі. Нам не світить. Ці речі прикольні лише у комплексі. З нами на додачу. А хто ж нас купить, цю комуну з семи чоловік плюс хто приїде ще, плюс собаки?
... Піду я, мабуть, з'їм той помідор. Скільки його можна за собою возити?
https://www.youtube.com/watch?v=frpPvhMrShU
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1849436445117048
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
- Ні, не саркома.
- Ні, точно саркома.
... - Ой, це знову ви? А ми працюємо останні п'ять хвилин. Ми не встигнемо зробити вам цю послугу.
- Ясно. Грошей не буде.
- Для фронту буде, для нас нема. Жерти хочеться.
- З'їжте помідор.
... - Який берег! Які сосни! Як добре, що ми сюди поїхали.
- І покупались у болоті.
- Зате який берег! Які сосни! Як вам тут дихається, правда, легше?
- Легше. Жерти хочу.
- З'їжте помідор.
... вмирати від задухи - це страшно.
Це капець як страшно.
Це просто, блін, капець-капець, як страшно. Це тягнеться хіба хвилину - але ж як страшно.
Реанімаційні міри. Здається, тріснуло ребро. Ребро варте життя?
Пф. Звичайно. Навіть два ребра варті життя. Бо вмирати від задухи - це капець як страшно.
- Треба провести у Ф.О.Н.Д.і навчання з домедичної допомоги.
- Треба провести це навчання на тій заправці. Бо всі стояли й з цікавістю дивились, як ти мене реанімував. Корочє, щось мені після смерті хочеться їсти.
- З'їжте помідор.
... - Ні, не саркома.
- А що тоді?
- А прочая друга хрєнь. Здається, тут ортопедія.
- А два лікарі сказали, що це або саркома, або запалення.
- І шо?
- І прописали лікування.
- І ви лікували?
- Ага.
- А лапа тим часом атрофірувалась.
... - Ну, то як воно? Раніше не дзвонила, мені казали, ви не в тому стані.
- Та я вже була у такому стані... Корочє, сходила я на той світ, подивилась і шось мені там не понравилось.
"Невгамовна душа ця стара тітка. Вона усе життя тільки те й робить, що ходить на той світ і повертається. Щось їй там не нравиться."
- Погано там, значить, да?
- Та ну його вже, цей той світ. Лежу ж оце я, а наді мною мерці танцюють. Ну, куди таке годиться?
"Ха, тьотю, я ж вас усе життя знаю. Не скромнічайте. Оце б ви лежали та спокійно дивились, як мерці над вами танцюють. Ви, мабуть, так їх вкрили, що вас швиденько викинули назад."
- Так шо, Діна, мабуть, я ще поживу.
- То й слава Богу.
"Тьотя - особистість грандіозна. Свого часу за Союзу вона розвалила цілий мафіозний клан. Так що як помре, не дай Боже, ми одразу відчуємо. Вона там такого шороху наведе, що ні чорти, ні янголи не ризикнуть спершу людські душі приймати. Так і будемо всі жити невмирущими, поки тьотя буде порядки на тім світі наводити."
... - Струнко!
"А мені як? Теж струнко? А руку до кепи прикладати? Я ж теж у кепі. Правда, я цивільна. Але ж у кепі. Ділема."
- Ці змагання... проводимо...
"А от же, яке життя бентежне, і, само собою, непередбачуване. Учора ти вмираєш, сьогодні стоїш на сцені. До речі, що я тут роблю? Зніміть мене звідси! Годину на сонці я не витримаю. Лікар казали, від сонця ховатись щонайперше. На сонці я плавлюсь"
- Оголошую відкритими. А тепер концерт!
"Концерт. Оце я попала. Їм класно, вони тут всі або військові, або спортсмени. Їм годину на сонці за тьфу. А я додихающа немолода особа. Вимираючий вид. Після вчорашніх реанімаційних мір. Можливо, навіть з тріснутим ребром. Мені б на фронт... Правда, там теж сонце. Боже, як хочеться їсти..."
... - Слухай, я вистояла! Годину на сонці вистояла, я герой, дай мені орден. Щоправда, ледь не впала раз.
- Погано було?
- Та капець як погано. Контральто кіксанула на перших тактах, що ж хорошого?
- Я не розчув.
- Бо ти не сноб. А я сноб. Щоб це я не розчула, як мені на вухо контральто кіксануло? ... Чи правда, з'їсти помідор?
... - Як добре, що ми зустрілись! А пам'ятаєте, як ми тоді на фронті... А ви вже у Міноборони? Всіх волонтерів забрали до Міноборони, кажуть.
- Не всих, не вір...
- Так ви нє?
- Ми нє.
- А де ви?
- А як завжди, на фронті.
- А я вже дємбель.
- От і зря.
- От і не зря. Достало мене, як вони на всьому гроші заробляють. А от же ж жалко, що ви не в Міністерстві оборони.
- От же тобі жалко, а мені зовсім не жалко.
- А заробляти ж як? Кажуть, уже всі волонтери на волонтерстві заробляють.
- Не всі, не вір.
- Все одно зря ви оце на волонтерстві не заробляєте. Всі ж заробляють.
... от же ж будинок. Хто не зайде:
- Ой, як у вас цікаво. Прямо музей. Тут і фронт, і всі оці прикольні речі...
і ходять, розглядають.
А так подивишся - у разі чого і продати нічого.
Кажуть, ті волонтери, що на волонтерстві не заробляють, рано чи пізно починають продавати свої речі. Нам не світить. Ці речі прикольні лише у комплексі. З нами на додачу. А хто ж нас купить, цю комуну з семи чоловік плюс хто приїде ще, плюс собаки?
... Піду я, мабуть, з'їм той помідор. Скільки його можна за собою возити?
https://www.youtube.com/watch?v=frpPvhMrShU
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1849436445117048
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
