lenta_ua

СМЄЖАЯ ВЄКІ, ВІЖУ Я ОСТРЄЙ…
... "багато галасу даремно"
(епіграф, В.Ш.)

Когда твое чело избороздят глубокими следами сорок зим, ти згадаєш сержанта Бенедиктова, позивний Бєня.
Бєня служив в фівлрлфорполврнадцатій бригаді уаждлорлного батальйону і дуже відзначився сміливістю і смєкалкою під час боїв чотирнадцятого року. Улюбленець комбата, підполковника Петра Васильовича Петрова, позивний Принц, Бєня давно вже міг би злетіти щаблями кар’єрної драбини до висот хоча б молодшого лейтенанта, там трохи повчитись, диплом є, туди-сюди і вже дивись, новий офіцер – але Бєня на це чхати хотів і менш за все хотів він розлучатись з батальйоном, батьком-комбатом, та й бойовими, забезпеченими безшабашністю підполковника Принца (Що нам ОБСЄ? Пофіг, танцюємо! Де начсектора? Ї**в я начсектора, я сам тобі і батько, і начсектора, стріляй давай, мать-мать-мать!)– та й з дружбанчиком своїм закадичним, лейтенантом Клавдієнко, позивний Флоренція (мама там працює, а я до мами кожного літа, та що ви знаєте за Італію, Флоренція моя друга батьківщина!), якщо коротко – Фло, просто Фло, Бєня розлучатись не хотів.

Дві фарби, два акценти, два різних темперамента, сержант і лейтенант, якось примудрялись співіснувати нерозлучно – даром що Фло вже був комроти, а Бєня старався в аеророзвідці. І якось двоє цих башибузуків пригриміли на КСП разом, тимчасово покинувши позиції. Бєні світив новий Фантік, а Фло треба було трохи взяти за барки зампотєха – шо, комбат? Я щас покличу комбата сам, і шо? Я тебе просив акум, просив? Шо, мені знову волонтерам сльози лити?
Багато зайвого і навіть неспіввідносного з субординацією дозволялось улюбленцям комбата.
Аж ось і волонтери – і що ти скажеш, тут вже як у Шекспіра. Згадай героя в першій дії – дивись, у другій він одразу і з’явиться.

Волонтерка Катя Леонова взяла собі одразу позивний красивий і багатообіцяючий – Беата. Тобто – та, що приносить щастя. Ну, певне щастя і приносилось, чи то б пак привозилось, вигружалось під штабом, здавалось під акт прийому-передачі – Беата-Катя була баришня, дисциплінована у справах – ми не якісь там дикі волонтери, ми серйозна організація, підпишіть, прошу, два тепловізори, п’ять ПНВ. Далі стрельнути гарненькими очима, кокетливо поправити волосся. На цьому, власне, щастя й закінчувалось, а так щоб щось там далі – ні-ні. Перепрошую, мені ще до медиків – і далі бігла та, що приносить щастя, до подружки своєї, теж у минулому волонтерочки, але зараз діловода батальйону Герасим’юк Олени, позивний Гера.

- По совести скажи: кого ты любишь? Ты знаешь, любят многие тебя. Но так беспечно молодость ты губишь, что ясно всем - живешь ты, не любя. – любив повторювати немолодий начпрод, сумно дивлячись услід стрибаючій від радості Беаті.

Зітхали хлопці, дивлячись, як обіймаються Беата й Гера. Була, була підозра, що дівоньки щось там не теє і таво. Аж доки зампорос Іван Іванович Іванов, прозваний всим батальйоном поза очі – Мальчік Хуан, не проговорився:
- Та вони ж сестри. Правда, двоюрідні.
- Аааааа… - почухав голову командир саперної групи. – Але ж чого тоді нє? Он в нас скільки хлопців. І даже є ще нежонаті.

А хтозна, чого вони нє.
Гера – вона була взагалі-то дуже сором’язлива. Беата реготала і казала, що до армії Гера пішла виключно лише тому, що так порадив їй психолог – мовляв, там ти розкриєшся і куди діне твою сором’зливість нелегкий армійський уклад.
Ну, такоє… Матюкатись Гера, звісно, навчилась класно, але, матюкаючись, все ж продовжувала червоніти. Тому підписала контракт ще на півроку.
А Беата начебто й непроти, начебто стріляла красивими очима у кожного, хто підходив ближче, аніж на п’ять метрів, а то й далі – але ж при цьому так насмішкувато поглядала, а то й словами стригла й брила так, що підрозділ катався від реготу, а червонів вже в свою чергу залицяльник і клявся – ніколи, ні за що, ні за яких обставин не зачіпати більше ту кляту дівку.

Пылающую голову рассвет приподымал уж с ложа своего, коли раптом зустрілись Бєня та Беата на КСП.
- Знайомтесь. Це той самий Бєня, якому ви привезли Фантік. – сказав комбат нашвидку.
Беата зиркнула на густе татуювання біцепсів Бєні, хмикнула на гарненько вимальовану летючу мишку і сказала:
- Боже, який бравий. Він, часом, не з’їдає своїх вбитих ворогів?
- Ну-ну, Бєня дійсно бравий воїн. – ледве стримав посмішку комбат.
- То й добре. Бо бачила я таких розвідників, які найкраще знищують провіант. А коли він не зможе з’їсти всих своїх ворогів, нехай кличе мене, я допоможу.
- Яка смачнюча їжа. – відповів нарешті Бєня. – Але давайте повернемось до безпілотників. Терпіти не можу зайвого тріску.
- Так, Беато, серце Бєні ти втратила назавжди. – сказав посміюючись, комбат.
- О, ні. Я під його серце брала кредит на цей коптер. – сміючись відповіла Беата. – Як запоруку того, що не побачу цей Фантік у продажу на ОЛХ.
- Адаптований Шекспір. – пробурчав Бєня, що аж захлинувся від образи. – Але, як сказано у дев’ятому сонеті… кароч, гуляй, Вася.
- Здається, Беато, ти поклала його на обидві лопатки. – нарешті зареготав комбат.
- Аби не він мене. – спокійно відповіла Беата. – Не вистачало народити повну пелену дурнів.

… Как мне уверить в доблестях твоих тех, до кого дойдет моя страница?

- Нє, Фло, ти чув, що вона верзла? – обурювався Бєня, старанно вкладаючи на заднє сидіння Маверіка дарований волонтерами коптер.
- Не чув. Мене там не було. – замріяно обіймаючи руля, відповів лейтенант.
- Тааааак… - Бєня спинився у своєму гніві і пильно подивився на товариша. – Вася? А шо такоє, Вася? Що в тебе за думи на чолі, Вася? Гляди, голова розпухне, каска не налізе.
- Женюсь. Свідєтєлєм будеш? – Фло не любив багато говорити.
- Куда женишся? – отетерів Бєня.
- Туда женюсь. Ти свідєтєль. – відповів лейтенант Клавдієнко.
- Мама дарагая… - закричав Бєня.
- …ять! …ять! …ять! - звично відгукнулась луна.

Отож бо й воно. Доки Бєня знайомився з Катею-Беатою, доки комбат розбирався з незрозумілими даними прослушки – лейтенант Клавдієнко, давно позиркуючий на Геру, раптом осмілився і одразу взяв Зевеса за роги, чи то б пак Геру за талію. Ставати на коліно не став, діло вирішили й так.
А батальйон почав готуватись до військово-польового весілля.
Вирішили провести все прямо на місці. Були запрошеними – Кіртока і Назаренко. Корчинська сама віддзвонилась і пов’язала всіх по рукам і ногам звісткою, що дарує під весіллячко нову санітарку для батальйону. Генерал-лейтенант Наєв від запрошення чемно відмовився, але обіцяв прислати заступника. Хтось здуру запропонував запросити Олександра Хуга, напоїти і п’яним примусити підписати контракт до української армії. Ідея змусіла замислитись усіх – але зампорос, поза очі Мальчік Хуан, раптом увірвався до КСП і, заточуючись та закочуючи очі, почав кричати, що лише через його труп. Присутні уявили труп Мальчіка Хуана і зовсім розімліли від замріяності, але комбат грюкнув кулаком по столу і сказав:
- ОБСЄ не буде. Я домовився. Готуємо салют.
- Оооооооо… - відгукнулась ініціативна група.
А луна звично відгукнулась:
- …ять! …ять! …ять!
- А де Бєня? – раптом запитав комбат.
І всі замовкли присоромлені. Бєня, головний свідєтєль, старший дружка, не з’явився на жодне засідання ініціативної групи.
- Оплакує внєзапноє сіротство. – гмикнув зампотил.

Как я могу усталость превозмочь, когда лишен я благости покоя? Тревоги дня не облегчает ночь, а ночь, как день, томит меня тоскою - … но все трудней мой следующий день, и все темней грядущей ночи тень.
Так чи приблизно так страждав Бєня, у якого раптом, просто на очах у всього батальйону, забирали кращого товариша, накидували на нього пута і брали у полон. І катівня подружнього життя чекала на дурного лейтенанта Васю – сержант Бенедиктов був цього певен.

- Не діло. – сказав комбат. – Думайте, хлопці. Мені така засмучена аеророзвідка не потрібна.
Хлопці замислились, але нічого такого, що могло б розвеселити аеророзвідку у лиці друже Бєні, не придумали.
- От ето ви всігда вашу гендерну політику. – сказала раптом тьотя Маня, яку запросили до ініціативної групи як повара і взагалі, як тьотю Маню, яка завжди знає як правильно. – А хлопці тут нічого не придумають. З тієї простої причини, що вони хлопці. Тут вам би помогла порада жінки, мудрої, але ще не старої, та хіба ви здогадаєтесь прийти до неї за порадою…
- Маню, не увлікайся. – сказав комбат. – Знаєш вихід з положенія, так кажи.
- Тю. Та що там за вихід. Оженимо обох одразу, та й по всьому.
- Вони ж мальчіки! Мальчікам ніззя жениться! – пискнув зампорос Мальчік Хуан. – Ви міні тут разлагать бросьте!
- А ми мальчіків на дєвочках оженимо. – переможно всміхнулась тьотя Маня. – Наша Катька ще ж не уїхала?
- Ти про Беату? – нахмурився комбат.
- Ну да. Нехай виходить заміж за Бєню.
І усі зареготали так, що суха глина посипалась зі стелі старої хати. А луна злякано прокинулась і звично відгукнулась:
- …ять! …ять! …ять!
- Та вони ж терпіти одне одного не можуть! – гмикнув начмед.
- Тим краще. – загадково сказала тьотя Маня і веліла нишкнути усім.
Зампорос вийшов за двері перевірити, чи не підслуховує хто, повернувся і кивнув тьоті Мані – і після цього та вже почала тихим шепотом оголошувати свій план.

… Когда на суд безмолвных, тайных дум викликала голоса билого Катя Леонова, вийшовши з дощатого туалету і задумано бредучи до вмивальника, підвішеного на дереві – її спинив чийсь гарячковий шепіт.
- ДРГ? – подумала Беата і притулилась до стіни старої хати, прислухаючись і трохи тремтячи, чого вже гріха таїти.
- Та ти шо? – почула вона. – Не спить, не їсть? Бєня? Невже це може бути?
- Я тобі точно кажу. Ота Катька, що Беата, така вже бессердечна дівчина, така вже шалапутка. Крутнула хвостом, звела хлопця з розуму, само собі поїде до свого Києва, а він тут, ще не дай Боже, під кулі полізе! – шепотів голос, в якому Беата-Катя упізнала голос доброї товстенької тьоті Мані, найкращого кухаря ОТУ, як любив повторювати комбат.
- Точно. Я чула, що він казав.
- Що він казав?
- Мені без неї смерть! Він казав. От що. – відповідала їй шалапутна ревнива Валька, що припленталась до армії услід за чоловіком, та й була приставлена до кухні.
- Ой, лишенько. Пропав хлопець. Зовсім пропав. Коли ж ото він встиг у неї так закохатись… - бідкалась тьотя Маня.
- Мда… Краще б це була ДРГ. Що за *ах… – подумала Беата, тихенько обходячи хату з іншого боку.

… Бєня йшов до комбата. Він і сам не знав, чого йде – чи то попроситись у відпустку, чи нехай в учебку, та хоч на Десну, а хоч навіть на Ширлан, мені усе одно.
- Комбат зайнятий. – сказав Бєні связист, вискочивши з дверей і біжучи собі далі.
- Зайнятий, то почекаю. – пробурчав Бєня, сідаючи на лавку біля дверей..
- Та ладно! – почув він за зачиненими дверима. – Беата? Влюбилась в Бєню?
- Ой, це ж про мене. Як невдобно. – подумав Бєня.
Бєня встав з лавки і підійшов до дверей близенько-близенько, і навіть притулив вухо до замкової щілини.
- О, тепер вдобно. А то було зовсім невдобно. – подумав Бєня.
- Та хіба Беата може в когось влюбиться? – громогласно говорив комбат, міряючи кімнату широкими кроками, аж Бєня чув ті кроки.
- Та я й сама думала, що не може. – говорила Гера. – Чи я ж її не знаю? Їй щоб догодити хлопцем, то я навіть не знаю, якого треба. Але от взяла та закохалась у того шалапута. Зовсім змарніла, не їсть, не п’є. Хлопці кликали з РПГ постріляти, вона не схотіла.
- ШО? Даже з РПГ не схотіла? – здивувався комбат. – То зовсім погано.
- Каже, нічого не хочу, доки він не мій. – тараторила Гера. – А я вже так за неї переживаю, так переживаю.
- Тааааак… - сказав сам собі Бєня і тихо, практично навшпиньках, вийшов з хати.
- Чув? – спитав комбат у Гери.
- Чув. Связіст же постукав нам у вікно, що він вже тут. – лукаво усміхнулась Гера.

Призвати до хитрого тьоті-Маніного плану ще й Геру запропонувала сама ж тьотя Маня.
Ну, а далі ви, мабуть, знаєте.
Як припинив Бєня сиротіти, одружуючи кращого друга, а замість того почав думати про Беату, так що одразу й закохався в неї.
Як замислилась Беата і почала зиркати на Бєню, оцінюючи біцепси:
- А цю дурну летючу мишу на плечі ми виведемо. Я знаю майстра. Чи навіть не виводити. Чи й собі зробити татуювання. Ну, нехай вже після весілля. Нашого весілля.

Як нарешті зустрілись вони десь біля бліндажа та освідчились одне одному, перебиваючи одне одного.
Як потім зампорос Мальчік Хуан, таємно закоханий у Геру, обмовив Геру, що вона передає відомості на ту сторону. Як Корчинська не повірила обмові й запропонувала заховати Геру в госпіталі, а всім сказати, що вона загинула під обстрілом.
І як вивели таки на чисту воду зампороса Мальчіка Хуана, коли виявилось, що то він сам передавав відомості про наше розташування на ту сторону. Як викрили його два кулеметники, позивні Кизил та Булава. Як простив зампороса генерал-лейтенант Наєв і забрав його з батальйона на підвищення – і як нарешті молив прощення лейтенант Клавдієнко, стоячи перед Геро на колінах…

… - Ты притупи, о время, когти льва, клыки из пасти леопарда рви, в прах обрати земные существа и феникса сожги в его крови! – промовляв трохи п’яненький начпрод, слухаючи артилерійський салют, який давав батальйон на честь подвійного весілля у розташуванні.
- Пішли зі мною, солоденький. – обіймала його, переможно всміхаючись, тьотя Маня. – Пішли до мене, я тобі бульйончику. Я ж казала тобі, закусюй.

- …ять! …ять! …ять! – з повагою відгукувалась луна.

… - Неужто музе не хватает темы, когда ты можешь столько подарить чудесных дум, которые не все мы достойны на бумаге повторить. – питав у мене сумний дядечко у камзолі з білим воротом. Вранішнє світло відбивалось від його блискучої високої лисини.
- Біллі, отвалі. – бурчала я. – Ну, можеш вважати це проявом ПТСР. Господи, насниться ж таке.
- І не кажи. – кивав старіна Біллі, якось дивно всміхаючись мені.

Клянусь своєю старою чорнильницею і гусячим пером. Клянусь фоліантами на моїх полицях.
Це все мені дійсно наснилось.
І я не могла з вами не поділитись. Бо симпатія до сержанта Бенедиктова тепер назавжди зі мною.
.А що я читала в той вечір на ніч, вгадайте самі...