lenta_ua

А тепер давайте про війну

Усю весну і цю частину літа я відмічала дивний спад цікавості до війни, до фронту, до його потреб.
Так, я розуміла - люди стомились про це говорити. А ми, волонтери - щодня і по кілька разів на дню, капаємо, капаємо. А ось вам фото з війни, а ось окопи і бліндажі, а ось вам обличчя тих, хто там (хто дав згоду на публікацію обличч)
Але більшість фото без обличч. Не тому що бояться. Просто соромляться.
- Я, як виходжу у відпустку, забігаю додому, то першим чином знімаю форму, перевдягаюсь в цивільне і так ходжу.
- Жарко?
- І жарко, і пива хочеться, у формі цього собі не дозволиш. Але у першу чергу із-за поглядів.
- Косяться?
- Косяться, часом плюються, часом - мало б не вбили.
- Усі?
- Та ні, не всі. Є такі, що підходять і тиснуть руку. Є такі, що благословляють, хрестять. Але цих менше. Та й так влаштована людина, що плювок услід вона запам'ятає болісніше, ніж той потиск руки.

Соромляться воїни. Це вам не чотирнадцятий, коли для суспільства всі як один, вони були герої. Зараз можна почути услід:
- Ууууу, аватари.
- Оооо, заробітчани.
- Стріляєте у братський народ! - таке буває теж, попіднімали реваншисти голови.

Соромляться воїни.
Чи соромляться волонтери?

- А, наволонтерили домішко? - сказав хтось, уперше попавши до Ф.О.Н.Д.у
- Орендуємо. За свої та людські. Люди дають спеціально на оренду. - відповіла я сухо і зробила так, щоб ці жартівники вже більше не переступали порогу Ф.О.Н.Д.у

- Не вірте цим волонтерам! Вони там у турції пузіки ніжать, а нам кажуть, що їздять на фронт! - лунає часом в інтернеті.
Я жодного разу не була за кордоном. У мене навіть нема ще закордонного паспорта. Взагалі нема. Жодного - ані старого, ані біометричного. Якось не до того все було.
Я їду на море і відпочиваю там у палатці три дні. У вересні або в жовтні. Коли вже похоплюсь, що літо пройшло.
Минулого жовтня ми орендували собі на березі будиночок. Аж на два дні. От і весь мій відпочинок.
Минулої весни ти осені друзі подарували мені змогу підлікуватись безкоштовно в санаторії. Десять днів.

Та що я буду вам розказувати...
Соромно насправді все те розказувати.

Я пишу про фронт. Я пишу жартівливе і щемлюче. Я пишу драматичне і трагічне. Я пишу веселе і ай-не-не, як називаємо ми ці веселі фронтові пости, де ми і пляшемо перед вами, і співаємо, тільки зверніть увагу на фронт і на нашу роботу там. Така ось циганочка з виходом.
Звертають. Ті, що і звертали раніше. Але дуже мало репостів під постами про фронт. Але про це говорю не лише я - інші волонтери теж отак б'ються у своїх циганочках з виходом, аби привертати увагу до фронту і його потреб.

І ось раптово звершилось!
Останні два дні фейсбук лише й говорить, що про фронт і про нашу війну.

- Ходють тут гей-парадами, а в стране война!
- замість того, щоб витрачати гроші на ці марші, витратили б ці гроші на війну!
- Ці ЛГБТ задрали! Тут страна для фронту працює, а вони парадами ходють!
- А вони хоч щось для фронту зробили? Вони хоч знають, що в країні війна?

І купи коментів під постами, і в кожному коменті опонентів - про війну, про фронт.
Ух, що ж таке раптово сталось? - думаю я.
Ах, що ж відбулось, якщо люди, які раніше постили котиків і ледь-ледь згадували про війну, раптом згадали про неї? - дивуюсь я, нашвидку пробігшись сторінками.
Ох, це ж люди якось раптом стривожились фронтом і його потребами. Треба дати людям можливість допомогти фронту. - тривожусь я.

Даю таку можливість. :)
Ось наші реквізити. Їх завжди розташовано тут
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
Про те, як витрачаються ваші кошти, ми даємо звіти - з чеками, з фотографіями. Наші звіти важко читати - це простирадла тексту. Ми звітуємо за кожен гвіздок, який ми закупили за ваші гроші. Але ми чомусь вважаємо, що так і треба.

Даю ще можливість.
Якщо ви чомусь не хочете допомагати фронту разом з Ф.О.Н.Д.ом - допоможіть будь-кому з волонтерів, яким ви довіряєте. Наприклад, ASAP через його засновника Илья Джонович Лысенко
Ілля, а ми вже сьогодні нарешті вишлемо тобі суму, яку було передано через нас для ASAP.

Вперед, друзі.
Не словом, а ділом доведемо, що ми дійсно не забуваємо про свій фронт. Не може ж бути такого, що люди згадують про війну лише тоді, коли йде прайд.
Адже правда, цього не може бути, правда?
Адже, правда, ми пам'ятаємо про фронт завжди?

Прошу репост. Дякую.

(фото взято з інтернету)