Ганна Скоріна: Цю книгу я читала довго, занадто довго. І занадто довго збиралась про неї написати.

[nazavzhdy]

Діана Макарова: Чому я робила мало піар-зустрічей, відмовилась від поїздок країною, з оцими презентаціями у містах?
Чому я припинила розказувати людям про цю книгу?
Чому я її не піарю?

1. АНТИТЕЗА
Було не до того. І зараз не до того. Їздити містами, вкладатись в презентації силами й часом - а хто буде робити волонтерську роботу? Я обрала волонтерську роботу. А книга - що ж, коли вона чогось варта, вона проб'ється у житті й сама :)
2. СИНЕКДОХА
Книга була написана у 14-15 роках. Видана навесні 16-го. Тоді написання книг про фронт ще не було аж таким менстрімом. Але зараз, коли кожен другий з дембелів, не кажучи вже про інших сопричастних вважає за потрібне видати книгу...
3. ЛІТОТА
... куди вже мені далі пертись з самопіаром написаного давно, на початку війни?
4. ОКСЮМОРОН
Та й чи потрібне воно зараз? Оте, написане як жили, як мислили - авторка рецензії правильно відмітила надлишок пафосу у тій моїй першій книзі. Я й тоді бачила і знала цей пафос, але ми так жили, так мислили. І єдине, що я, здається, змогла зробити - знівелювати пафос певною часткою іронії та самоіронії. І вийшов такий злегка самоіронічний пафос.
5. РЕФРЕН
Зараз я вважаю, що не варто писати книги по-гарячому. Коли в душі ще все не переварилось, не стало на полички. Така книга не стане літературною знахідкою.
Але тим часом я вважаю, що варто писати книгу по-гарячому. Коли в душі ще все не переварилось, не стало на полички. Така книга може стати чимось цінним у публіцистиці, у хроніці подій.

Це жарт, не більше. Я навіть не зовсім правильно використала тут літературні оборудки.
Звичайно, книги писати треба. Звичайно, усі ці наші книги стають до наших рядів, беруть собі у руки зброю, і гайда на фронти (і це буде АЛЕГОРІЯ, разом з метафорою та гіперболою))))))))
А оцю книгу я вам раджу. Отак, без скромності, але й без биття себе п'ятою в груди - раджу як одну з сторінок нашої хроніки. Як те, чим ми жили й як мислили на самому початку нашої довгої війни. Бо ж там не лише моє слово. У редактурі цієї книги Юля Оскольська знайшла геніальний момент - вона пересипала новели, написані мною, великими блоками ваших фейсбучних постів та коментів. І, може, ви знайдете там і свої слова. От тому я завжди кажу, що цю книгу я жодним чином не вважаю написаною лише мною.
Там можна читати навіть не все. Я, наприклад, раджу свої улюблені новели:
- "Позвонить маме"
- "Махновцы"
- "Восток - дело тонкое"
- "Я список кораблей"
- "Отпуск у смерти"
- "И пушки Феанора... и Торин Дубощит..."
а особливо я раджу новелу, написану зовсім не мною. Я лише відредагувала її.
"ТРИ ПОПЫТКИ" - це написав Андрей Ганичев, наш Дред
Я тоді казала, і кажу зараз, що не знаю нічого страшнішого з написаного про цю війну, ніж оця новела Дреда.
І вона зовсім не пафосна. Вона така ж сама як війна - проста, страшна, кривава, спокійна, істерична, така, що йде по душах наших та тілах, чавлячи їх, перемелюючи та випльовуючи оте зовсім нове створіння, що колись, можливо, зможе написати дійсно величну книгу про війну. Якщо виживе.
І хто напише ту книгу - зовсім неважливо, принаймні для мене.

А я, якщо й наважусь на другу книгу про цю війну - то спробую написати її так, як зробив те Дред у своїй новелі - коли він просто розповідав і навіть не думав, що ця його розповідь увійде до книги.
І, звичайно, ця друга книга буде вже написана українською мовою.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1786983491362344



Ганна Скоріна:
Цю книгу я читала довго, занадто довго. І занадто довго збиралась про неї написати.
Ну що можу я звичайний читач написати такееее добре і хороше про людину, яка сама майстер слова? І не тільки слова: майстер організації потужного в свій час рольового фестивалю, на який стікалась велика кількість людей, а серед певної творчої субкультури вважалось обов’язковим раз на рік бути присутнім на цьому фестивалі; майстер розмов, майстер написання текстів…І головне майстер волонтерської справи, справжньої волонтерської справи, без бажання отримати визнання і який не боїться сказати те як є, іноді грубо і жорстко, але дуже «отрєзвляющє»…І майстер зібрати навколо себе унікальних та надійних людей.
Ця книга саме про волонтерство, саме про Фонд Діани Макарової, про яку певно дуже мало хто не чув. Про волонтерство, про волонтерство на війні, проте як воно є. Про поїздки на фронт, про людей на фронті, про нюанси волонтерської допомоги, про зустрічи і знайомства, про трагічне і веселе, про героїчне і не дуже… І певно, пояснити всім раз і назавжди що ж таке «дикі волонтери Діани Макарової», чим вони займаються, як вони це роблять, з чим чи ким доводиться мати справу… Про людей.
В деяких моментах пафосно з надривом, але й одночасно без зайвих слів; з певною міро. іронії (і самоіронії) та гумором, але серйозно; емоційно і розсудливо водночас… Ну от такі вони дикі волонтери, що можуть майже все.
Але книга це не тільки про Діану і Фонд, це взагалі про військове волонтерство як воно є. Ми перераховуємо кошти і все ж таки цікаво, ну як в них там, як вони справляються, як вони довозять? Звичайно є звіти з тим, що куди і як, але книга – це як розмова з людиною, де букви в слова, слова в рядки, рядки в сторінки, сторінки в моменти життя, ситуації на фронті, зустрічі з людьми і їх життям…
Одночасно було і цікаво і важко читати… Кожне слово чи опис – це емоція- щира і пафосна. Так, пафосна, ну і що? Це спроба достукатись до усіх саме в такий спосіб.
Якщо уважно придивbтись, то навіть цей пафос і високий слог дуже влучний і, головне, правильний, бо через нього приходить співчуття, співпереживання і розуміння. І ще він майстерно виписаний. Його приємно читати і він надихає, таким пафосом захоплюєшся. Коротше цей пафос- гуд!
Це коли можна б було і не писати цю книгу, але й водночас неможливо не написати, неможливо не видати і неможливо не прочитати. Це просто, коли не можеш мовчати і не хочеш та й не треба. Книга написана від першої особи, яка перемежовується постами з фейсбуку, фонду, фондівців і друзів. Це особисті враження , роздуми та переживання. Це фактування волонтерських поїздок в АТО: небезпечних і неймовірних, і, на мою скромну думку, героїчних. Ну хто ще, як не вони, ці дикі волонтери? Це розмови з військовими і цивільними – особливо запам’ятались про дитячий будинок, про жіночку яка подарувала статуетку кішки та про 51 блокпост… але для себе ви знайдете свою історію, яка точно не залишить вас спокійним.
Загалом це унікально бути людиною, яка одночасно може бути жорсткою і людяною, яка може робити сильні вчинки і іноді казати жорстко і при цьому співчувати і вболівати. Це все ви прочитаєте, лише візьміть цю книгу і прочитайте.
І так, прочитавши книгу і стежачи за сторінкою Діани, думаю вона має право на критику. З нею можна не погоджуватись, проте її думка має рацію, навіть якщо це і неприємно визнавати. Але є така штука – справедливість. Вона ніколи не була й не буде приємною і доброю – це завжди трохи болісно, трохи неприємно, трохи обурює, трохи зачіпає, але й разом з тим мобілізує. Мобілізує по можливості на правильні вчинки і добро. В нашій ситуації з війною добро повинно бути з кулаками, а ці кулаки не завжди для битви, а ще й для допомоги. Бажаю аби ці «кулаки» ніколи не боліли у Діани і ФОНДу. А ще… а ще я вважаю Діану мудрою. Не дивлячись не емоційність та пафос книги- там є мудрість от та справжня життєва мудрість людини, яка бачила війну на власні очі, яка знає ціну життя і не терпить недбалості: сказав – зроби, пообіцяв-довези.
Загалом ця книга свого роду присвята всім справжнім волонтерам і тим хто перераховує гроші волонтерам, всім небайдужим.
Я можу й далі з захопленням співати хвалебних пісень цій книзі, вона чесно того варта, але краще самому її прочитати Ви точно не пошкодуєте про витрачений час: хтось дізнається щось нове, хтось побачить себе, а когось вона взагалі надихне чи змінить думку про…
Не дивлячись на товстенький формат, думаю вона була б ще товстішою- Діані є що розказати. Пані Diana Makarova – напишіть, будь ласка, ще книгу - Ви крута і мудра, до Вас варто дослуховуватись!
І до речі весь авторський гонорар з книги йде на допомогу фронту – це ще один вагомий аргумент купити книгу!
А взагалі я не вмію, гарно писати про книги, тим паче на таку серйозну тему. Тому якщо, ось ця моя писанина «нєвпечатлілі ні разу», почитайте краще кращих (бо я чесно дуже хочу, щоб ви цю книгу прочитали!):

Обозреватель: «Волонтер Діана Макарова – про свою книгу: Людям бракує правди про війну»
https://www.obozrevatel.com/…/80126-volonter-diana-makarova…

Буквоїд: «Про людей»:
http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/05/06/082830.html

Дмитро Вовнянко: «Діана написала казку. Страшну. Добру»
https://site.ua/dmitro.vovnyanko/3537/

Сонячна скарбниця(читацький блог):
http://saulelobis.blogspot.com/2016/09/v.html

Діана Макарова на «Громадському радіо»:
https://hromadskeradio.org/guests/diana-makarova

UKRLIFE.TV: ВОЛОНТЕРЫ Ф.О.Н.ДА ДИАНЫ МАКАРОВОЙ
http://www.ukrlife.tv/…/pafosu-geroizma-bolshe-vsego-predai…

Війна очима волонтерів
https://www.youtube.com/watch?v=YIbSkl7SIrM

Мартин Брест про книгу:
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1695709657320640&id=100006448650648

Діана Макарова про книгу:
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1732256427033128

Де купити:
Проект «Баловство» (там в них крутюща ще футболка з котиком, а в замовлення до книги вам вкладають дуже позитивну листівку)
https://balovstvo.me/kldbsch…
Інтернет-магазин Yakaboo:
https://www.yakaboo.ua/…/sektor-v-zahaljavna-knizhechka-dik…
Сторінка fb книги Сектор V. Захалявна книжечка дикого волонтера:
https://www.facebook.com/zahalyavna/

За посиланням вичерпний інформаційний пост стосовно виданої літератури про сучасну війну в Україні та за тегом #книги_про_війну :
https://www.facebook.com/uruloka/posts/1760543427352349

https://www.facebook.com/uruloka/posts/1957872284286128

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.