Діана Макарова: Ідемо далі. Фільтруємо бравурні пости

[nazavzhdy]

Ідемо далі.
Фільтруємо бравурні пости (див. попередній https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1785771078150252 )

"Наші взяли полоненого! Була проведена спецоперація. Незважаючи на переважаючі сили противника, наші пробрались до чужих окопів, взяли одного (та ні, двох! Та слухайте, там одразу трьох взяли!) - усіх інших застрелили! Слава нашим героїчним захисникам!"

Та захисникам слава, це без питань. Але ті, хто знають, як воно було насправді, трохи всміхаються.
- Коротше, те нещастя заблукало. Відбилось від своєї групи, звернуло не туди і заплигнуло прямо до нас в окопи. Одразу зрозуміло, що воно прийшло не туди. Перше, що сказало - Хлопці, не бийте, я все скажу.
- І що?
- І не били. За що його бити? Поговорили, потім здали, куди слід.

Стоп-стоп. Це нецікаво. Під таким постом ніхто ж не поставить свічечку, не дасть фото хрестоматійної україночки, що плаче кривавими сльозами (хто сотворив цей фотошоп? Я кожен раз смикаюсь, як його бачу)
А як же героїзм? А як же - молимось за вас...

Читаємо далі.
"Наші, завдяки героїчним зусиллям, відбили у сепарів село!"
Ага, ага...
Насправді було так - було собі село, ні ваше, ні наше. Позиція там невиграшна. Контролювали ми його давно, ну, таке. Коли приїздили, тоді й контролювали. А потім вирішили все ж зайти. Зайшли, пройшли, поставили ВОПи. Жодного пострілу.

Але ж то нецікаво.
Але ж напиши такий пост - зайшли собі та взяли. Без пострілу. Ну, хто поставить під таким постом свічечку, хто напише "Хлопчики, рідненькі, молимось за вас!"
Ну, так. Буває у будь-якій війні таке - взяти стратегічну висотку. Рік не можемо взяти, хлопці полягли. Але ж на цей раз взяли, ура, висотка наша.
(і то, якщо командування не дасть наказ тут же й віддати, що взяли - буває в нас і таке)
Але тут дійсно були бої, були смерті, поранення. Взяли таки висотку, таки втримали. От молодці. Реально молодці. Ну, дуже вже виграшна висотка.

А бува й так - стоїть собі село на лінії. Ну, врешті-решт зібрались з духом - та Бог з ним, що позиція невиграшна, треба брати, раз віддають. Зайшли без пострілів, взяли тихо.
Нормальні тактичні та навіть стратегичні рішення. Аж ні. У фейсбуці треба написати зовсім інше.
"Завдяки героїчним зусиллям наших військових, звільнено села...." - далі перелік.
І свічечки. І ікони у коментах. Оце я розумію! Оце війна! А не те що оце ваше - ну, взяли. Так його нам просто віддали. Чого б не взяти?

А от ще почалось у фейсбуках:
"ООС рулить! Наші нарешті почали відповідати артилерійським вогнем! Не те що було за АТО!"

серйозно???
Так ото наші сиділи мовчки усі чотири роки за АТО?
Реально???

... і я не знаю, що робити з цими бравурними постами. І чи взагалі треба щось з ними робити. Людям потрібно давати щось бравурне, щось побєдоносне.
Не всім.
Ви не повірите, але існують люди, яким хочеться знати правду. Реальну стратегічну та тактичну правду. Де дійсно був бій, а де просто так обійшлось.
Нащо це цим людям? Невже не солодше їсти солодку кашку бравурних зведень з фронту, де усі, як один, герої й богатирі, де всі, з криком "Урааааа" беруть, штурмують, а не нидять ото в окопах.

Та це просто.
Просто люди поділяються на тих, кого задовольняє солодка пережована кашка. І на тих, хто не боїться жерти правду.
З ножа, ага.
Отаку, як вона є - напівсиру, бо не смажену. Не солену, не підслащену.
Ура вам моє, люди, які полюбляють жувати це жилаве м'ясо.


https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1785862918141068

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.