ФОНД Діани Макарової: РЕНІКСА
May. 10th, 2018 08:19 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaРЕНІКСА
(при написанні посту жоден Антон Чехов не постраждав)
Чому я не драматург?
Я завжди мріяла писати п’єси.
Прозаїків на цій планеті багато, поетів багато аж занадто – але справжніх драматургів мізерна кількість. Бо це дуже непросто – написати п’єсу.
Ось, припустімо, є в мене сюжет. Припустімо, він мені наснився. І я вже навіть прописала деякі діалоги. Я бачу своїх героїв, швидше героїнь. Я чую їх голоси.
Я б написала п’єсу про війну.
Там не було б пострілів чи вибухів. І всі події - лише в тилу. Та й взагалі у цій п’єсі нічого особливого не відбувалося б. Так, просто розмови головних героїв, а найбільше – героїнь.
Нехай би то були волонтери (що чую, в чому варюся – те й співаю)
Жінки, які працюють разом у одній волонтерській організації. І праця їх така тісна і повсякденна, що вони практично живуть у одному волонтерському офісі, власне домі.
Звати їх Льоля, Маруся і Ірочка.
Льоля найстарша, Маруся мовчазна, а Ірочку усі люблять, бо вона молоденька, гарна і все, що відбувається, сприймає оголеною душою тієї юності, яка готова до останку боротися з несправедливістю життя. Ірочка виголошує пафосні, але дуже милі промови, її всі слухають і розчулено всміхаються. А кожну свою промову Ірочка закінчує так:
- І до перемоги! До кордонів! А потім йдемо аж туди, де гніздиться ця нечисть. На Москву!
Красиві та ніжні ці жінки, і зрозуміло, що в їхньому домі буває досить багато військових. Власне, крім цих цивільних жінок, усі інші герої – тільки військові.
Найближчим до цих жінок є м’який та добрий чоловік, звати його, наприклад, Андрій. Андрій одружується з жінкою, яка пиляє його щодня, дозволяє кричати на нього у присутності інших людей – ця шалена дружина вимагає, аби Андрій ішов на дембель. А Андрій саме від неї рятується на війні. Та ще у цьому домі.
Він би давно розвівся з цією жінкою, але ж двоє діточок, Софійка та Бориско. І на ротаціях тікає з дому наш Андрій, втікає до цих волонтерок, які давно стали йому сестрами.
Ремарка - дружина Андрія повинна вдягатись дуже кричуще. Смак - то не про неї.
Там буде також військовий психолог, немолодий чоловік, який кинув практику та пішов на війну такмедом. Працював у АСАП, наприклад. Або у "Вєтєрок"
Потім втомився та пішов у реабілітацію демобілізованих.
Психолог-такмед буде щиро любити усіх цих волонтерок, а найбільше Ірочку.
Ремарка - сам він повинен виглядати милим російськомовним диваком.
- А вы знаете, что у Эрдогана под носом шишка? – раптом буде питатись такмед.
- Чехартма не лук, а жаркое из баранины. – раптово вискажеться він і додасть – Он и ахнуть не успел, как на него медведь насел.
І увесь час буде набридливо наспівувати щось із Океана Ельзи, наприклад:
- Тарара-бумбія, сиджу на тумбі я…
Там буде епізодом герой, власне теж волонтер, він буде робити апгрейд зброї, наприклад, кулеметам. Стане вриватись у розмірені дні волонтерок, вибуховим своїм характером збурювати звичну течію роботи та життя. Увесь фронт буде називати цього волонтера просто дядею Ванею.
Чотири дії будуть у цій п’єсі – весна чотирнадцятого, зима п'ятнадцятого, шістнадцятий та вісімнадцятий роки.
Нічого не буде відбуватись у цій п’єсі. Нічого героїчного та пафосного.
Маруся закохається у комбрига. Спробує відбити його у дружини. Чоловік Марусі буде терпляче очікувати, чим закінчиться бурхливий роман – приходитиме у волонтерську організацію шукати Марусю, потім сам втягнеться, візьметься за плетіння сіток.
Льоля буде тягти на собі лев’ячу частку роботи, час від часу жаліючись подругам, як вона постаріла, як усі сили випиває з неї війна.
Найболючіші метаморфози очікують на Ірочку. З кожною дією п’єси буде тьмяніти юна душа. І спинятимуться гіркі погляди глядача та героїв на похилених плечах цієї дитини, але втомлено та уперто повторюватиме Ірочка:
- До перемоги! До кордонів! А потім далі, на Москву!
І черпатимуть інші герої від ірочкиної ненависті до ворога, і буде вона їм підтримкою.
Нема кохання на війні. І комбриг, отримавши підвищення по поверненню з фронту, стане готуватись до довгих навчань підрозділу за кордоном. Маруся нарешті розірве пагубну свою пристрасть і попрощається з комбригом назавжди.
А Ірочка несподівано для всіх стане збиратись заміж. Герой-офіцер, давно й безмежно закоханий у Ірочку, нарешті вирве згоду на подружнє життя у Ірочки. Дурненька не любитиме героя-офіцера, бо надто він вже некрасивий. Але, з поваги та відданості фронтовику, згодиться Ірочка на це заміжжя і навіть відчує себе на часинку щасливою.
Обов’язково треба вставити десь фразу, яку говорить закоханий своїй нареченій: «Якщо тобі колись знадобиться моє життя – прийди і візьми його»
Нема кохання на війні.
Напередодні весілля загине офіцер-герой, наскочивши на засідку ворожої групи ДРГ. Застрелить його колишній однокласник Ірочки, теж давно й безмежно закоханий у Ірочку – цей однокласник свого часу поїхав до ДНР та став до лав російської армії.
Страшенним горем відгукнеться смерть нареченого у серці Ірочки. Але пересохлими губами буде вона повторювати й далі:
- До перемоги. І далі – на Москву! На Москву!
- Тарара-бумбія, сиджу на тумбі я… - шепотітиме набридливий приспів психолог-такмед, ховаючи сльози.
П’єсу назвемо якось просто. Наприклад «Небо в алмазах»
Або «Три чайки»
Або «Садок вишневий…» чи зовсім просто «Ренікса»
Коротше, щось придумаємо.
… жаль, що я не драматург. Такий свіжий та незалозаний сюжет пропадає!
:)
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1774444309282929
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
(при написанні посту жоден Антон Чехов не постраждав)
Чому я не драматург?
Я завжди мріяла писати п’єси.
Прозаїків на цій планеті багато, поетів багато аж занадто – але справжніх драматургів мізерна кількість. Бо це дуже непросто – написати п’єсу.
Ось, припустімо, є в мене сюжет. Припустімо, він мені наснився. І я вже навіть прописала деякі діалоги. Я бачу своїх героїв, швидше героїнь. Я чую їх голоси.
Я б написала п’єсу про війну.
Там не було б пострілів чи вибухів. І всі події - лише в тилу. Та й взагалі у цій п’єсі нічого особливого не відбувалося б. Так, просто розмови головних героїв, а найбільше – героїнь.
Нехай би то були волонтери (що чую, в чому варюся – те й співаю)
Жінки, які працюють разом у одній волонтерській організації. І праця їх така тісна і повсякденна, що вони практично живуть у одному волонтерському офісі, власне домі.
Звати їх Льоля, Маруся і Ірочка.
Льоля найстарша, Маруся мовчазна, а Ірочку усі люблять, бо вона молоденька, гарна і все, що відбувається, сприймає оголеною душою тієї юності, яка готова до останку боротися з несправедливістю життя. Ірочка виголошує пафосні, але дуже милі промови, її всі слухають і розчулено всміхаються. А кожну свою промову Ірочка закінчує так:
- І до перемоги! До кордонів! А потім йдемо аж туди, де гніздиться ця нечисть. На Москву!
Красиві та ніжні ці жінки, і зрозуміло, що в їхньому домі буває досить багато військових. Власне, крім цих цивільних жінок, усі інші герої – тільки військові.
Найближчим до цих жінок є м’який та добрий чоловік, звати його, наприклад, Андрій. Андрій одружується з жінкою, яка пиляє його щодня, дозволяє кричати на нього у присутності інших людей – ця шалена дружина вимагає, аби Андрій ішов на дембель. А Андрій саме від неї рятується на війні. Та ще у цьому домі.
Він би давно розвівся з цією жінкою, але ж двоє діточок, Софійка та Бориско. І на ротаціях тікає з дому наш Андрій, втікає до цих волонтерок, які давно стали йому сестрами.
Ремарка - дружина Андрія повинна вдягатись дуже кричуще. Смак - то не про неї.
Там буде також військовий психолог, немолодий чоловік, який кинув практику та пішов на війну такмедом. Працював у АСАП, наприклад. Або у "Вєтєрок"
Потім втомився та пішов у реабілітацію демобілізованих.
Психолог-такмед буде щиро любити усіх цих волонтерок, а найбільше Ірочку.
Ремарка - сам він повинен виглядати милим російськомовним диваком.
- А вы знаете, что у Эрдогана под носом шишка? – раптом буде питатись такмед.
- Чехартма не лук, а жаркое из баранины. – раптово вискажеться він і додасть – Он и ахнуть не успел, как на него медведь насел.
І увесь час буде набридливо наспівувати щось із Океана Ельзи, наприклад:
- Тарара-бумбія, сиджу на тумбі я…
Там буде епізодом герой, власне теж волонтер, він буде робити апгрейд зброї, наприклад, кулеметам. Стане вриватись у розмірені дні волонтерок, вибуховим своїм характером збурювати звичну течію роботи та життя. Увесь фронт буде називати цього волонтера просто дядею Ванею.
Чотири дії будуть у цій п’єсі – весна чотирнадцятого, зима п'ятнадцятого, шістнадцятий та вісімнадцятий роки.
Нічого не буде відбуватись у цій п’єсі. Нічого героїчного та пафосного.
Маруся закохається у комбрига. Спробує відбити його у дружини. Чоловік Марусі буде терпляче очікувати, чим закінчиться бурхливий роман – приходитиме у волонтерську організацію шукати Марусю, потім сам втягнеться, візьметься за плетіння сіток.
Льоля буде тягти на собі лев’ячу частку роботи, час від часу жаліючись подругам, як вона постаріла, як усі сили випиває з неї війна.
Найболючіші метаморфози очікують на Ірочку. З кожною дією п’єси буде тьмяніти юна душа. І спинятимуться гіркі погляди глядача та героїв на похилених плечах цієї дитини, але втомлено та уперто повторюватиме Ірочка:
- До перемоги! До кордонів! А потім далі, на Москву!
І черпатимуть інші герої від ірочкиної ненависті до ворога, і буде вона їм підтримкою.
Нема кохання на війні. І комбриг, отримавши підвищення по поверненню з фронту, стане готуватись до довгих навчань підрозділу за кордоном. Маруся нарешті розірве пагубну свою пристрасть і попрощається з комбригом назавжди.
А Ірочка несподівано для всіх стане збиратись заміж. Герой-офіцер, давно й безмежно закоханий у Ірочку, нарешті вирве згоду на подружнє життя у Ірочки. Дурненька не любитиме героя-офіцера, бо надто він вже некрасивий. Але, з поваги та відданості фронтовику, згодиться Ірочка на це заміжжя і навіть відчує себе на часинку щасливою.
Обов’язково треба вставити десь фразу, яку говорить закоханий своїй нареченій: «Якщо тобі колись знадобиться моє життя – прийди і візьми його»
Нема кохання на війні.
Напередодні весілля загине офіцер-герой, наскочивши на засідку ворожої групи ДРГ. Застрелить його колишній однокласник Ірочки, теж давно й безмежно закоханий у Ірочку – цей однокласник свого часу поїхав до ДНР та став до лав російської армії.
Страшенним горем відгукнеться смерть нареченого у серці Ірочки. Але пересохлими губами буде вона повторювати й далі:
- До перемоги. І далі – на Москву! На Москву!
- Тарара-бумбія, сиджу на тумбі я… - шепотітиме набридливий приспів психолог-такмед, ховаючи сльози.
П’єсу назвемо якось просто. Наприклад «Небо в алмазах»
Або «Три чайки»
Або «Садок вишневий…» чи зовсім просто «Ренікса»
Коротше, щось придумаємо.
… жаль, що я не драматург. Такий свіжий та незалозаний сюжет пропадає!
:)
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1774444309282929
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
