ФОНД Діани Макарової: ОФІЦЕРИ, ОФІЦЕРИ...
May. 8th, 2018 07:27 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaОля Решетилова написала пост, де одна з відповідей на питання - так чому ж люди масово йдуть з армії?
Чому і як так вийшло, що країна, яка ще чотири роки тому здивувала світ нечуваним підйомом патріотизму, зараз не може набрати людей на контрактні лави для фронту?
Люди тікають з армії.
Люди, які йшли на кулі і під артобстріли у перший рік війни, ті, що пережили тугу другого року, біль наступних років, і не зламались - зараз ламаються і повертаються до мирного життя?
А це саме так, братці.
... "У листопаді минулого року командиром героїчної 72 ОМПБр був призначений Руслан Татусь, колишній начальник штабу 128 бригади. За перші кілька місяців його командування з бригади пішло понад 1000 військовослужбовців. Багато з них при цьому публічно заявляли, що не можуть знайти спільної мови з новим командиром і ніколи не зрозуміють його совкових порядків. Героїчна 72 втратила кращих бойових хлопців з досвідом боїв в Авдіївці, на промці, за Волноваху." - пише Решетилова.
І ми підтверджуємо. Ми знаємо, що відбулось у 72-й після виходу її з фронту. Бригада розсипалась.
... "- Да, мы это все знаем и понимаем, - каже генерал. - Но решили Татусю дать возможность зайти с бригадой в АТО. Может, он там себя найдет.
Що, пробачте?! Ми будемо ризикувати сотнями людей для того, щоб один полковник “себя нашел”?!" ...
Провалена й прогнила наскрізь кадрова політика - ось що вважає головною причиною розвалу армії Решетилова.
І це дійсно розвал. Про це знають фронтові волонтери, знають фронтовики. Фронтові журналісти теж в курсі.
Про це не знають ті, хто носить рожеві окуляри і досі аплодує бравурним звітам нашого Верховного Головнокомандуючого щодо нашої "найкращої в світі армії, яка вже давно перебуває на рейках стандартів НАТО"
Провалена кадрова політика в армії? - мабуть, так це називається. Я ж називаю це ще й по-іншому.
Жорстка кастова система.
Рано чи пізно ця кастовість вдарить кожного, хто стикається з українською армією сучасності.
… ми сидимо за столиком кафе заправки Окко.
Ми зупинились тут, під Полтавою, повертаючись з фронту, і я сказала собі й присутнім, що ми нікуди звідси не поїдемо, доки панове офіцери не приймуть рішення.
Панове офіцери – три полковника. Якась волонтерка диктує їм умови?
Але транспорт наш, волонтерський. І командир нашої маленької колони я. Тому панове офіцери скрегочуть зубами, але сидять за столиком і ведуть безкінечну розмову. Більше відмовчуються.
Я вкотре дякую своїй далекоглядності, коли, на пропозицію командуючого відправити зведену офіцерсько-волонтерську комісію до певної бригади, скромно запропонувала:
- Хороша ідея. Транспорт ми виділимо, у нас досить зручні автобуси.
Сухопутка вирішила зекономити паливо – тому сухопутка тепер мусить сидіти у кафе на заправці і вести безкінечну розмову.
Нам усім хочеться додому, до Києва. Ми втомились. Тиждень панове офіцери та виділена частина нашої волонтерської команди літали по Світлодарці, опитуючи солдатів та офіцерів, намагаючись розібратись у поведінці свавільного садиста-капітана. Інша частина волонтерської команди тим часом літала від Світлодарки до Авдіївки. Гаряче було в ту зиму в Авдіївці. Гаряче на Світлодарці.
Ми втомились страшенно. Офіцери покривляються, скриплячи радикулітами, я викашлюю двосторонню пневмонію та плеврит, що перенесла на ногах у цьому рейсі. Але ми нікуди не рушаємо. Бо на ранок панове офіцери мусять винести вердикт – винен капітан у свавіллі, садизмі, рукоприкладстві, залякуванні та побиттю підлеглих, чи ні?
Усе доведено. Капітан винен. Підтверджень потерпілих та свідків досить, аби комісія визнала його винним.
Висока комісія визнає – так, були порушення. Так, капітан скотина. Так, його дії несумісні з високим званням офіцера. Так, не вірити свідченням очевидців та учасників неможливо – були перехресні допити. Усе запротокольовано, записано на диктофони. Купа підписаних рапортів.
Панове офіцери тягнуть. Вони не можуть винести вердикт. У мене уривається терпець, я починаю говорити. Я шмагаю офіцерів словами, я нагадую їм про вісімнадцятирічного сопливого контрактника, побитого капітаном аж до зламаних ребер, відправленого на передок спокутувати вину.
Я нагадую заляканих жінок-військовослужбовців, які клялись у відданості капітану, а тоді телефонували нам і пропонували зустріч на нейтральній території, де страшенно спокійно розказували, що робив з ними капітан.
Я кажу, що оцей пацан, шморгаючий носом на кухні (поберегли на передку хлоп’я, приставили до кухні, в окопи не послали) – оцей безбатченко, безмамкин син, в якого тільки й є рідних, що бабуся - ще їм присниться. Я запевняю, що мати-одиначка, відкликана вночі від малої дитини на муштру до капітана, запам’ятається їм на все життя. А-ну, ви самі батьки, як воно вам, лишати дворічне дитя і бігти на службу, бо капітану раптом захотілось оголосити тривогу для цієї однієї жінки.
- Вирішуйте. – кажу. – Далі тягти нікуди. Вирішуйте тут і зараз. Ми мусімо знати ваше рішення.
Вони служаки. Але вони самі батьки. Та побита пацанва теж лишила слід у їхній душі.
Вони ховають очі.
- Та не можу я! – раптом майже кричить голова комісії. – Ну, як ви не розумієте? Я офіцер. І той капітан офіцер. Я не можу засудити свого, офіцера!
І я раптом все розумію.
- Ясно. – кажу я. – А солдати, виходить, вам не свої…
Підводжусь з диванчика і даю команду «по коням!»
Ми добились. Капітана врешті-решт було звільнено.
Але, побачивши і впевнившись нарешті у тій високій кастовості офіцерів, зрозуміла я, що вона непробивна. Бо корені її глибокі і розгалужені. Тягнуться вони через радянську армію аж до царської армії Росії, сцуко, матушкі.
… «У нас же є чудовий свіжий приклад того, що буває, коли в боях бригадою командує людина, яку не сприймає особовий склад! Військовослужбовці 92 бригади після призначення нового командира Володимира Кокорєва попереджали і писали рапорти про його некомпетентність і схильність до алкоголізму. Жодної реакції від командування на ці заяви не було, врешті - в результаті бою, через помилки комбрига бригада отримала безповоротні втрати особового складу та залишила важливу позицію під Донецьком. З однієї з наймонолітніших бригад масово почали звільнятися рядові та офіцери. Але цього командуванню виявилося замало для висновків.
Уже в ппд у комбрига Кокорєва стається конфлікт з одним із його замів - Дмитром Бизоничем, який потрапив до лікарні в результаті побоїв і ножового поранення. Поліція кваліфікувала цей факт як замах на вбивство, але потім Бизонич нібито забрав заяву. Ненадовго відсторонений від служби командир Кокорєв повернувся на посаду. Здавалось би, що ще повинно статися, що могло б свідчити про невідповідність офіцера своїй посаді?» - пише Решетилова.
https://www.facebook.com/o.reshetylova/posts/1866270206738459
А ми усе це знаємо.
Ми знаємо, що комбриги, які вже аж настільки поплутали береги, прикриваючи підлеглого офіцера-садиста – відправляються згодом на елітні навчання.
Що комбриг, який занурив руки у контрабанду настільки, що вже навіть сепарська сторона реготала – отримує високу посаду, створену спеціально під нього.
Що командирів, у яких розвалюються та розкладаються підрозділи, знімають нарешті і… відправляють на підвищення.
І після всього цього ми ще питаємось, чому з армії йдуть найкращі, перевірені лихом 14-го року?
І після всього цього ми дивуємось, чому так помолодшала смерть на фронтах, чому гинуть двадцятирічні? – та тому, що йдуть старі, досвідчені та обстріляні. Натомість приходять на їх місце необстріляні пацани.
Це називається проваленою кадровою політикою в армії.
Я називаю це ще й кастовостю. Запозиченою у матушкі, сцуко, Росії.
… «З бригади масово йдуть найкращі люди. За підрахунками офіцерів штабу, після виходу бригади в тил понад 70% особового складу збирається звільнятися саме через “скотське” ставлення командира, корупцію, неадекватність.» - це Ольга пише вже про третю бригаду, про 57-му.
70%, вдумайтесь.
Зате офіцери на місці. А хто не на місці – будьте певні, його вже відправлено на підвищення.
Офіцери своїх не кидають.
Жаль, що солдати та сержанти української армії їм не свої.
(при написанні посту жоден нормальний офіцер не постраждав - яка б мінімальна кількість їх не лишилась)
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1772571929470167
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
Чому і як так вийшло, що країна, яка ще чотири роки тому здивувала світ нечуваним підйомом патріотизму, зараз не може набрати людей на контрактні лави для фронту?
Люди тікають з армії.
Люди, які йшли на кулі і під артобстріли у перший рік війни, ті, що пережили тугу другого року, біль наступних років, і не зламались - зараз ламаються і повертаються до мирного життя?
А це саме так, братці.
... "У листопаді минулого року командиром героїчної 72 ОМПБр був призначений Руслан Татусь, колишній начальник штабу 128 бригади. За перші кілька місяців його командування з бригади пішло понад 1000 військовослужбовців. Багато з них при цьому публічно заявляли, що не можуть знайти спільної мови з новим командиром і ніколи не зрозуміють його совкових порядків. Героїчна 72 втратила кращих бойових хлопців з досвідом боїв в Авдіївці, на промці, за Волноваху." - пише Решетилова.
І ми підтверджуємо. Ми знаємо, що відбулось у 72-й після виходу її з фронту. Бригада розсипалась.
... "- Да, мы это все знаем и понимаем, - каже генерал. - Но решили Татусю дать возможность зайти с бригадой в АТО. Может, он там себя найдет.
Що, пробачте?! Ми будемо ризикувати сотнями людей для того, щоб один полковник “себя нашел”?!" ...
Провалена й прогнила наскрізь кадрова політика - ось що вважає головною причиною розвалу армії Решетилова.
І це дійсно розвал. Про це знають фронтові волонтери, знають фронтовики. Фронтові журналісти теж в курсі.
Про це не знають ті, хто носить рожеві окуляри і досі аплодує бравурним звітам нашого Верховного Головнокомандуючого щодо нашої "найкращої в світі армії, яка вже давно перебуває на рейках стандартів НАТО"
Провалена кадрова політика в армії? - мабуть, так це називається. Я ж називаю це ще й по-іншому.
Жорстка кастова система.
Рано чи пізно ця кастовість вдарить кожного, хто стикається з українською армією сучасності.
… ми сидимо за столиком кафе заправки Окко.
Ми зупинились тут, під Полтавою, повертаючись з фронту, і я сказала собі й присутнім, що ми нікуди звідси не поїдемо, доки панове офіцери не приймуть рішення.
Панове офіцери – три полковника. Якась волонтерка диктує їм умови?
Але транспорт наш, волонтерський. І командир нашої маленької колони я. Тому панове офіцери скрегочуть зубами, але сидять за столиком і ведуть безкінечну розмову. Більше відмовчуються.
Я вкотре дякую своїй далекоглядності, коли, на пропозицію командуючого відправити зведену офіцерсько-волонтерську комісію до певної бригади, скромно запропонувала:
- Хороша ідея. Транспорт ми виділимо, у нас досить зручні автобуси.
Сухопутка вирішила зекономити паливо – тому сухопутка тепер мусить сидіти у кафе на заправці і вести безкінечну розмову.
Нам усім хочеться додому, до Києва. Ми втомились. Тиждень панове офіцери та виділена частина нашої волонтерської команди літали по Світлодарці, опитуючи солдатів та офіцерів, намагаючись розібратись у поведінці свавільного садиста-капітана. Інша частина волонтерської команди тим часом літала від Світлодарки до Авдіївки. Гаряче було в ту зиму в Авдіївці. Гаряче на Світлодарці.
Ми втомились страшенно. Офіцери покривляються, скриплячи радикулітами, я викашлюю двосторонню пневмонію та плеврит, що перенесла на ногах у цьому рейсі. Але ми нікуди не рушаємо. Бо на ранок панове офіцери мусять винести вердикт – винен капітан у свавіллі, садизмі, рукоприкладстві, залякуванні та побиттю підлеглих, чи ні?
Усе доведено. Капітан винен. Підтверджень потерпілих та свідків досить, аби комісія визнала його винним.
Висока комісія визнає – так, були порушення. Так, капітан скотина. Так, його дії несумісні з високим званням офіцера. Так, не вірити свідченням очевидців та учасників неможливо – були перехресні допити. Усе запротокольовано, записано на диктофони. Купа підписаних рапортів.
Панове офіцери тягнуть. Вони не можуть винести вердикт. У мене уривається терпець, я починаю говорити. Я шмагаю офіцерів словами, я нагадую їм про вісімнадцятирічного сопливого контрактника, побитого капітаном аж до зламаних ребер, відправленого на передок спокутувати вину.
Я нагадую заляканих жінок-військовослужбовців, які клялись у відданості капітану, а тоді телефонували нам і пропонували зустріч на нейтральній території, де страшенно спокійно розказували, що робив з ними капітан.
Я кажу, що оцей пацан, шморгаючий носом на кухні (поберегли на передку хлоп’я, приставили до кухні, в окопи не послали) – оцей безбатченко, безмамкин син, в якого тільки й є рідних, що бабуся - ще їм присниться. Я запевняю, що мати-одиначка, відкликана вночі від малої дитини на муштру до капітана, запам’ятається їм на все життя. А-ну, ви самі батьки, як воно вам, лишати дворічне дитя і бігти на службу, бо капітану раптом захотілось оголосити тривогу для цієї однієї жінки.
- Вирішуйте. – кажу. – Далі тягти нікуди. Вирішуйте тут і зараз. Ми мусімо знати ваше рішення.
Вони служаки. Але вони самі батьки. Та побита пацанва теж лишила слід у їхній душі.
Вони ховають очі.
- Та не можу я! – раптом майже кричить голова комісії. – Ну, як ви не розумієте? Я офіцер. І той капітан офіцер. Я не можу засудити свого, офіцера!
І я раптом все розумію.
- Ясно. – кажу я. – А солдати, виходить, вам не свої…
Підводжусь з диванчика і даю команду «по коням!»
Ми добились. Капітана врешті-решт було звільнено.
Але, побачивши і впевнившись нарешті у тій високій кастовості офіцерів, зрозуміла я, що вона непробивна. Бо корені її глибокі і розгалужені. Тягнуться вони через радянську армію аж до царської армії Росії, сцуко, матушкі.
… «У нас же є чудовий свіжий приклад того, що буває, коли в боях бригадою командує людина, яку не сприймає особовий склад! Військовослужбовці 92 бригади після призначення нового командира Володимира Кокорєва попереджали і писали рапорти про його некомпетентність і схильність до алкоголізму. Жодної реакції від командування на ці заяви не було, врешті - в результаті бою, через помилки комбрига бригада отримала безповоротні втрати особового складу та залишила важливу позицію під Донецьком. З однієї з наймонолітніших бригад масово почали звільнятися рядові та офіцери. Але цього командуванню виявилося замало для висновків.
Уже в ппд у комбрига Кокорєва стається конфлікт з одним із його замів - Дмитром Бизоничем, який потрапив до лікарні в результаті побоїв і ножового поранення. Поліція кваліфікувала цей факт як замах на вбивство, але потім Бизонич нібито забрав заяву. Ненадовго відсторонений від служби командир Кокорєв повернувся на посаду. Здавалось би, що ще повинно статися, що могло б свідчити про невідповідність офіцера своїй посаді?» - пише Решетилова.
https://www.facebook.com/o.reshetylova/posts/1866270206738459
А ми усе це знаємо.
Ми знаємо, що комбриги, які вже аж настільки поплутали береги, прикриваючи підлеглого офіцера-садиста – відправляються згодом на елітні навчання.
Що комбриг, який занурив руки у контрабанду настільки, що вже навіть сепарська сторона реготала – отримує високу посаду, створену спеціально під нього.
Що командирів, у яких розвалюються та розкладаються підрозділи, знімають нарешті і… відправляють на підвищення.
І після всього цього ми ще питаємось, чому з армії йдуть найкращі, перевірені лихом 14-го року?
І після всього цього ми дивуємось, чому так помолодшала смерть на фронтах, чому гинуть двадцятирічні? – та тому, що йдуть старі, досвідчені та обстріляні. Натомість приходять на їх місце необстріляні пацани.
Це називається проваленою кадровою політикою в армії.
Я називаю це ще й кастовостю. Запозиченою у матушкі, сцуко, Росії.
… «З бригади масово йдуть найкращі люди. За підрахунками офіцерів штабу, після виходу бригади в тил понад 70% особового складу збирається звільнятися саме через “скотське” ставлення командира, корупцію, неадекватність.» - це Ольга пише вже про третю бригаду, про 57-му.
70%, вдумайтесь.
Зате офіцери на місці. А хто не на місці – будьте певні, його вже відправлено на підвищення.
Офіцери своїх не кидають.
Жаль, що солдати та сержанти української армії їм не свої.
(при написанні посту жоден нормальний офіцер не постраждав - яка б мінімальна кількість їх не лишилась)
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1772571929470167
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
