lenta_ua

Ти ж алкоголiк! Це ж хвороблива залежність, чи як там.
Ти ж хоч приховуй це вiд людей, чи що, як не можеш сама це припинити - але й за здоров'я своє все ж подумай.

Але я не можу... Ну, просто не в силах відмовитись.
Ось дають мені до рук ЇЇ... Таку холодну, таку прозору, як сльоза. І ще там плаває щось, а то й густо наштовхане - але ж рідина як сльоза, як сльоза. Тільки червоняста, як моя пристрасть.
Ось я її вношу в дім. Ставлю десь на стіл чи там у холодильник, і ходжу повз - а шия сама повертає мою бідову голову, повертає.
Потім - ет, була не була! Хапаю я ЇЇ, ставлю на стіл, хижим порухом висмикую з шухляди прилад, впиваюсь тим приладом у кришку і алчно здираю ту зайву кришку як непотріб.
Потім хапаю обома руками, і нахильці припадаю до НЕЇ.
І п'ю, п'ю...
Як джерельну чисту воду у спекотний день. Як мамине молоко у перший час життя. Як... Як...

Та що там казати. Прихильники розсолу, справжнього, душевного, домашнього, зрозуміють мене.
І потім же буде погано, я знаю. Найперше відгукнеться шлунок. Потім миттю підуть набряки. Потім діар... пардон, це вже інтимне.
Але покажіть мені ЇЇ - і я знову припаду до неї, і буду пити, пити...

Банку консервованих томатів.
Або склянку з розсолом від домашніх бочкових огірків.
Або... та що там говорити?
Хлопці на фронті вже знають, і як я прибуваю з командою на позицію - найпершим чином, падлюки, ставлять на стіл ту вождєлєнну банку. І в мене слюна - кап, кап... Як і мої сльози потім. Бо не можна ж, ну, по здоров'ю ж не можна мені розсіл!
І солоні огірки не можна.
І квашені помідори.
А жити можна, я вас питаю???
А як жити без розсолу, я у вас запитую, як???

... пішла, доп'ю. Забудусь сном.
Та не даруйте ж ви мені цю спокусу!
(а тихий голос підсвідомості хижо поправляє - Даруйте, даруйте... - і потирає руки)