lenta_ua

Така доросла дівчинка...
Я майже не бачусь з тобою. Не говорю. Але слідкую за тим, як ти ростеш. З того дня, коли я вперше тебе побачила - горіли свічки, не було електрики у твоєму селі під донецьким аеропортом. Тобі було п'ять років. Ти розповідала про свою мрію, а ми слухали й кусали губи. Ти хотіла чарівну паличку, яка зупинить війну. Ми теж того хотіли.
Йшов чотирнадцятий рік, перший рік війни.

Другий раз - гриміли вибухи. Ми увірвались до твоєї хати і ти стрибнула нам на руки - ти чекала на нас... Як ми тоді твою ручки віддирали, щоб посадити тебе в машину - ми ще лишались, а ти й твоя сім'я евакуювались першими.
Було, було в машині місце ще - але ми не могли ризикувати твоїм життям, чекаючи, доки збіжаться всі, хто вирішив тікати від тих вибухів. Бо найбільшою нашою дорогоцінністю тоді була ти - остання дитина Водяного.
То був п'ятнадцятий.

... Я дивлюсь, як ти ростеш - і я відмічаю по твоєму зросту час війни. Іноді мені здається, що на моїх терезах лише двоє - війна на одній чаші, на іншій ти. Бо у ті дні ти була для нас уособленням усіх дітей нашої країни. І не було на ті хвилини для нас дитини, дорожчої, ніж ти.

Рости, дитино. А ми зробимо усе, щоб ті вибухи були тобою забуті, як страшний сон. Щоб далі ти зростала вже у мирній країні.
З днем народження, Олю.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=579685009060828&id=100010580020851