Діана Макарова: ЛИШЕ БІЗНЕС...
Mar. 27th, 2018 06:18 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_ua- Значить так. Нам треба зробити рекламний ролик, але щоб він виглядав як соціальний.
- Ну, ти, барін, і задачі ставиш.
- Та це просто. Дивись, маємо сценарій.
… кафе. Барна стойка. Сидить досить милий дембель, нехай це буде власник кафе.
Поруч якийсь гівнюк раптом підбиває руку ветерану і той гепає кружкою об барну стойку. Бризки пива летять ветерану в обличчя. Ветеран, за сумісництвом власник кафе, гнівно зривається.
Одразу ж за його спиною виростають постаті військових. Озброєних, рішучих. Один за лівим плечем, другий за правим, як чорт та янгол. Але не сподівайся, глядаче, вони обидва і є саме ті чорти, які нас спокушають.
- Чувак, він хотів образити тебе. Це неповага до тебе. Бери ствол і …аш його в голову. – шепоче один військовий.
Другий чортяка в оливі піддає жару:
- Чувак, ти контужений. Просто зроби це. Тобі за це нічого не буде! – і подає герою ствол.
Але наш герой не такий. Аццким зусиллям волі він перемагає свою звичку до вбивств і через силу посміхається винуватцю. Та, мовляв, нічого страшного. З ким не буває.
Чортяки у формі розчаровані. Один робить фейспалм.
Герой наш випив своє пиво і йде до туалету. По дорозі його посилає відвідувач. Ага, прямо туди і посилає.
Егегей! Тут же з’являються два чорти у формі, які, мабуть, символізують підсвідомість нашого дембеля – вриваються до кухні. Чутно атоматні черги, йде розстріл персоналу.
Камера дає крупний план. О, ні. наш дембель не такий. Наш дембель, власник кафе, знову ж таки аццким зусиллям перемігши свої позиви до вбивства, йде витирати барну стойку. Вибачаючись по дорозі.
Випадково смикає манекен.
- Ой, вибачте. – говорить дембель і гладить манекен.
Мабуть, аби показати, що так, контужений і контужений таки сильно.
«Піцца-ветерано» - від’їжджає камера, ми бачимо напис на футболці дембеля, власника кафе…
У головній ролі дійсний дембель і власник кафе Леонід Остальцев.
За дві години від публікації ролика – 245 репостів, тисячі переглядів.
Репостять дембеля і дійсні фронтовики. Смішно ж, чом би ні? Прикольний же ролик. І Льоня такий милий.
… десь у п’ятнадцятому році почалось оце – постійні розмови про фронтовиків як про аватарів. Про те, що там, на фронті, далеко не всі такі герої, як малювалось вам, люди, у чотирнадцятому. Та навіть всі не герої.
Я пам’ятаю пост волонтерки Лілі Української (вона його потім знесла), де з милої чарівної дівчини Лілі раптом вилився потік бруду про наш фронт.
- Та що ви знаєте про фронт? Вони там насильники, аватари й мародери! – репетувала наша волонтерочка, яка досі полюбляла фотографуватись перед строєм вояків, у строї вояків, біла сукня і й розпущена коса, і все те на фоні вояків. І раптом аж таке одкровення. І раптом волання про те, як її, бідосю, хотіли згвалтувати, а якусь там дівчину дійсно гвалтували. І далі Ліля описувала мальчіків і дєвочек. У трусіках. Розіп’ятих, ага.
Коли її попросили надати обгрунтовані докази цих подій – Ліля зізналась, що десь колись одна баба їй переповідала, а тій хтось розказував… - власне, як зазвичай і поширюються подібні розіп’яті мальчікі в трусіках. І дєвочкі, ага.
Фронт дав зрозуміти Лілі, що вона не права. Лілю з тих пір на фронті ніхто не бачив. Але, незважаючи на відсутність доказів по наведених Лілею прикладах, пост цей наробив багато шкоди.
- Ах, он вони які… Вони там аватари та насильники. Усі як один. – сказало багато пересічних читачів фейсбуку.
І пересічних читачів можна зрозуміти – бо це ж сказала поважна волонтерка. Бо щось подібне сказала хіба ж лише Ліля?
Зі сторінок фейсбуку десь з п’ятнадцятого року полилась обережна, але настійлива ДЕгероїзація УСІХ фронтовиків. Про всяк випадок – усіх. Подібні пости «вони там усі аватари та мародери» писали деякі ображені волонтери та навіть дембеля.
Деякі фронтовики підтримували ці потоки, оговорюючи при цьому – але ми хороші. То у сусідніх підрозділах таке, а у нас ні. Але ж пересічний читач цих оговорок не чує. Він чує, що УСІ.
УСІ аватари.
УСІ наркомани.
УСІ мародери.
І я, що була проти повальної героїзації фронтовиків, такої модної у чотирнадцятому році – я жахнулась тим грязевим потокам, спрямованим на армію з п’ятнадцятого і аж до сьогодні.
Аж раптом почали ми ловити у фейсбуці, у розмовах:
- Приїхав до Києва. Вийшов з вагону. Був у військовій формі. люди дивляться презирливо.
- Ага, у мене те ж саме. Від мене ще й сахались як від зачумленого.
Ой. І чого б це, га? – хотілось тоді спитати.
Хотілось би послати вопрошавших військових до тих, хто описував ВЕСЬ фронт як фронт аватарів та мародерів, я вже мовчу про насильство.
А це працює, люди. Бо після постів у соцмережах приходять журналісти і дають сюжети «на злобу дня» І понеслась «правда» про війну. І сахається пересічний громадянин від людини у військовій формі. І ставиться знак «дорівнює» між поняттями мародерства. насилля, неадекватності і людиною у військовій формі.
У сімнадцятому пішов нахил у трохи іншу сторону. Крім того, що вони там УСІ аватари – але ж вони повертаються. І ріжуть людей на зупинках, вбивають їх у себе вдома – і тут включилась славнозвісна кампанія 93%
- Ми не такі! Таких серед нас взагалі не буває! – кричали одні.
Тим самим перекреслюючи усі зусилля з хоча б якоїсь реабілітації фронтовиків.
- Вони там усі такі! У кожному сидить потенційний вбивця! – репетували інші.
Якось хвилі уляглись, якось та склалась громадська думка – тобто, хто знав фронт, любив фронт, той і продовжував для нього працювати. Хто сахався, той і продовжував сахатись – ой, чілавєк с ружжом! Він же і вбити може. Вони ж там усі контужені. Їх же аж 93 проценти!
Сьогодні Піца-ветерано дає ролик.
Ви читали сценарій. Ви подивились ролик, сподіваюсь.
Давайте поглянемо на нього очима пересічного глядача, який жодного разу не був на фронті. Не спілкувався з фронтовиками. Що побачить у цьому коротенькому прикольному відео глядач?
А глядач побачить чітко заявлену «тонкую красную линию» - треба боятись людину у військовій формі.
Людина у військовій формі неадекватна.
Людина у військовій формі може запросто вбити тебе лише тому, що в неї поганий настрій.
Людина у військовій формі ХОЧЕ вбити тебе.
Ви скажете – та ну, глядач у нас недурний, не може ж він робити такі висновки з смішного загалом і такого милого ролика.
Так, у основній масі глядач недурний – але коли глядачу отак вбивати до підсвідомості про поганців-військових – щось там лишиться. У підсвідомості тій. А особливо коли це робиться масово, хоч і підспудно, de profundis
А ще гірше, коли це робиться руками народних улюбленців – а Льоня Остальцев безумовно являється улюбленцем фейсбуку.
І ось дивіться, як працює підсвідомість. Приклад.
Я не люблю Піцу-ветерано. Без принципової позиції, без виклику – просто мені там незатишно. Мені подобаються заклади трохи іншого типу. Та й піца мене як їжа мало хвилює. Я там була усього двічі, і кожного разу мені було незатишно – але, можливо, тут ще спрацювало й те, що коли ми уперше прийшли до Ветерано, а була нас досить велика компанія, на третину залу – ми попросили дозволу, аби Леся Рой та Телері поспівали. Поспівали наших, фронтових пісень. А співають вони професійно й класно, ви знаєте.
Льоня нам відповів, що цього не можна. Що НАШІ ФРОНТОВІ пісні не всім можуть сподобатись у закладі. А він мусить поважати кожного свого відвідувача. І що Леся може заявити свій концерт у Ветерано – отоді нехай і співає.
В залі сиділи наші, фронтові. В залі були волонтери. І наче Льоня казав усе правильно й логічно, і ми зрозуміли його – але лишився неприємний осад у наших душах.
- Нічого особистого, лише бізнес? – спитала Санді.
І Льоня кивнув. Так, нічого особистого, лише бізнес.
І я не знаю, чому саме мені так незатишно у Піці-ветерано. Чи тому, що я дійсно байдужа до піци, чи тому, що місце, яке я вважала кафе-клубом фронтовиків – виявилось просто місцем для бізнесу. Де самим фронтовикам не завжди можуть бути й раді.
Я знаю багатьох фронтовиків, які не ходять до Піци-ветерано. Коли я їх питаю, чому – вони кажуть, що там не клуб. Там бізнес на темі фронту. Тому їх це не цікавить.
Ну, то й що? Сталось лихо, що ми туди не ходимо? Збідніла Піца-ветерано тому що ми випили каву й з’їли якісь салати в іншому місці? О, ні. Кожен має право обирати місце, яке йому подобається. Кожен має право вести бізнес, як вважає за доцільне.
Але осад лишився.
Отак працює підсвідомість. Це був лише приклад.
Але постає питання, яке бізнесу вже не стосується. І я не знаю, чому Льоня Остальцев вчинив так з своїми братами, з фронтовиками. В складні роки, коли цікавість тилу до фронту і так поступово виходить на нуль, коли фронтовики, повертаючись з фронту у відпустку чи на дембель, мерщій знімають військову форму, аби не ловити осудливі погляди – замість того, аби підняти фронтове ім’я, фронтовий стиль високо, якомога вище, Остальцев робить ролик, де насмішка над людьми у військовій формі йде відкритим текстом.
Де відкритим текстом йде пропозиція до суспільства – бійтесь людину у військовій формі.
Ви скажете – та це ж лише жарт.
Так, це НАЧЕБТО жарт. Рекламний ролик, замаскований під соціальний – йдіть до нас, у нас правильні ветерани, не такі, як скрізь. То десь там людина у військовій формі прагне вбивати в будь-якому випадку – а у нас хлопці правильні. То там десь ПТСР косить ряди фронтовиків – а в нас затишно й класно. Усі тримають себе в руках. То ж їжте Піцу-ветерано. Не бійтесь людину у військовій формі. Вона на фронті, вона там запросто вбиває, раптом щось не сподобається, а в нас тут таких нема, у нас усі вже побороли свої нахили до вбивств.
Аццким зусиллям волі, але побороли.
Сказано жартома.
Але сказане жартома, мило й симпатично – падає на підсвідомість краще, аніж лозунги. Аніж потуги нашої країни з останніх сил хоч когось заманити до військкоматів.
- Який військкомат? Ти що, здурів? Он війна, дивись, як вона робить з людей вбивць. Ти що, хочеш повернутись і нам тут півсела постріляти? То, може, почнеш з сім’ї? – скажуть потенційним воякам дома. – Он подивись ролик. Бач, які вбивці. Он подивись по телевізору, якими вони повертаються.
Все, у підсвідомості осіло. Фронт робить з людей вбивць. Таких, що хочуть убивати. Таких, що люблять убивати. За що? А ні за що. За розлите пиво, наприклад. Дивись ролик у Льоні Остальцева!
… і я б хотіла все ж запитати прямо у @Леоніда Остальцева, однополчанина нашого Дреда, та й інших наших знайомих, і самого нашого знайомого, людину, яку, безсумнівно, є за що поважати – Льоня, а за що ти так вчинив з братами?
З побратимами?
З фронтовиками?
Бо у Паштета марно про це питати, Паштет не воював - а саме він написав сценарій для ролика.
хотіла б спитати, але марно. Бо за час, поки я писала цей текст, вже 354 репоста та 11 тисяч переглядів. І смайли, смайли…
А що ж, це ж прикольно.
Невже ніхто не зрозумів, якою насмішкою над фронтовими виглядає цей ролик? – та ладно тобі, прикольно ж! І бугагашеньки.
Марно питати про це і у самого Льоні.
- Нічого особистого, лише бізнес. – відповість він.
Не знаю, як ви – а мені не подобається, коли бізнес роблять на братах. На тому святому, що було в нас у чотирнадцятому – людині у військовій формі. В оливі, цифрі, мультіку – озброєній людині, яка захищає Україну.
Шо, скінчилось? Включайте бугагашечки. Топчіть фронтовиків. Шарахайтесь від них.
Доведено рекламним роликом Піци-ветерано.
https://www.facebook.com/Pizza.Veterano/videos/2086234164984616/
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1731513476909346
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
- Ну, ти, барін, і задачі ставиш.
- Та це просто. Дивись, маємо сценарій.
… кафе. Барна стойка. Сидить досить милий дембель, нехай це буде власник кафе.
Поруч якийсь гівнюк раптом підбиває руку ветерану і той гепає кружкою об барну стойку. Бризки пива летять ветерану в обличчя. Ветеран, за сумісництвом власник кафе, гнівно зривається.
Одразу ж за його спиною виростають постаті військових. Озброєних, рішучих. Один за лівим плечем, другий за правим, як чорт та янгол. Але не сподівайся, глядаче, вони обидва і є саме ті чорти, які нас спокушають.
- Чувак, він хотів образити тебе. Це неповага до тебе. Бери ствол і …аш його в голову. – шепоче один військовий.
Другий чортяка в оливі піддає жару:
- Чувак, ти контужений. Просто зроби це. Тобі за це нічого не буде! – і подає герою ствол.
Але наш герой не такий. Аццким зусиллям волі він перемагає свою звичку до вбивств і через силу посміхається винуватцю. Та, мовляв, нічого страшного. З ким не буває.
Чортяки у формі розчаровані. Один робить фейспалм.
Герой наш випив своє пиво і йде до туалету. По дорозі його посилає відвідувач. Ага, прямо туди і посилає.
Егегей! Тут же з’являються два чорти у формі, які, мабуть, символізують підсвідомість нашого дембеля – вриваються до кухні. Чутно атоматні черги, йде розстріл персоналу.
Камера дає крупний план. О, ні. наш дембель не такий. Наш дембель, власник кафе, знову ж таки аццким зусиллям перемігши свої позиви до вбивства, йде витирати барну стойку. Вибачаючись по дорозі.
Випадково смикає манекен.
- Ой, вибачте. – говорить дембель і гладить манекен.
Мабуть, аби показати, що так, контужений і контужений таки сильно.
«Піцца-ветерано» - від’їжджає камера, ми бачимо напис на футболці дембеля, власника кафе…
У головній ролі дійсний дембель і власник кафе Леонід Остальцев.
За дві години від публікації ролика – 245 репостів, тисячі переглядів.
Репостять дембеля і дійсні фронтовики. Смішно ж, чом би ні? Прикольний же ролик. І Льоня такий милий.
… десь у п’ятнадцятому році почалось оце – постійні розмови про фронтовиків як про аватарів. Про те, що там, на фронті, далеко не всі такі герої, як малювалось вам, люди, у чотирнадцятому. Та навіть всі не герої.
Я пам’ятаю пост волонтерки Лілі Української (вона його потім знесла), де з милої чарівної дівчини Лілі раптом вилився потік бруду про наш фронт.
- Та що ви знаєте про фронт? Вони там насильники, аватари й мародери! – репетувала наша волонтерочка, яка досі полюбляла фотографуватись перед строєм вояків, у строї вояків, біла сукня і й розпущена коса, і все те на фоні вояків. І раптом аж таке одкровення. І раптом волання про те, як її, бідосю, хотіли згвалтувати, а якусь там дівчину дійсно гвалтували. І далі Ліля описувала мальчіків і дєвочек. У трусіках. Розіп’ятих, ага.
Коли її попросили надати обгрунтовані докази цих подій – Ліля зізналась, що десь колись одна баба їй переповідала, а тій хтось розказував… - власне, як зазвичай і поширюються подібні розіп’яті мальчікі в трусіках. І дєвочкі, ага.
Фронт дав зрозуміти Лілі, що вона не права. Лілю з тих пір на фронті ніхто не бачив. Але, незважаючи на відсутність доказів по наведених Лілею прикладах, пост цей наробив багато шкоди.
- Ах, он вони які… Вони там аватари та насильники. Усі як один. – сказало багато пересічних читачів фейсбуку.
І пересічних читачів можна зрозуміти – бо це ж сказала поважна волонтерка. Бо щось подібне сказала хіба ж лише Ліля?
Зі сторінок фейсбуку десь з п’ятнадцятого року полилась обережна, але настійлива ДЕгероїзація УСІХ фронтовиків. Про всяк випадок – усіх. Подібні пости «вони там усі аватари та мародери» писали деякі ображені волонтери та навіть дембеля.
Деякі фронтовики підтримували ці потоки, оговорюючи при цьому – але ми хороші. То у сусідніх підрозділах таке, а у нас ні. Але ж пересічний читач цих оговорок не чує. Він чує, що УСІ.
УСІ аватари.
УСІ наркомани.
УСІ мародери.
І я, що була проти повальної героїзації фронтовиків, такої модної у чотирнадцятому році – я жахнулась тим грязевим потокам, спрямованим на армію з п’ятнадцятого і аж до сьогодні.
Аж раптом почали ми ловити у фейсбуці, у розмовах:
- Приїхав до Києва. Вийшов з вагону. Був у військовій формі. люди дивляться презирливо.
- Ага, у мене те ж саме. Від мене ще й сахались як від зачумленого.
Ой. І чого б це, га? – хотілось тоді спитати.
Хотілось би послати вопрошавших військових до тих, хто описував ВЕСЬ фронт як фронт аватарів та мародерів, я вже мовчу про насильство.
А це працює, люди. Бо після постів у соцмережах приходять журналісти і дають сюжети «на злобу дня» І понеслась «правда» про війну. І сахається пересічний громадянин від людини у військовій формі. І ставиться знак «дорівнює» між поняттями мародерства. насилля, неадекватності і людиною у військовій формі.
У сімнадцятому пішов нахил у трохи іншу сторону. Крім того, що вони там УСІ аватари – але ж вони повертаються. І ріжуть людей на зупинках, вбивають їх у себе вдома – і тут включилась славнозвісна кампанія 93%
- Ми не такі! Таких серед нас взагалі не буває! – кричали одні.
Тим самим перекреслюючи усі зусилля з хоча б якоїсь реабілітації фронтовиків.
- Вони там усі такі! У кожному сидить потенційний вбивця! – репетували інші.
Якось хвилі уляглись, якось та склалась громадська думка – тобто, хто знав фронт, любив фронт, той і продовжував для нього працювати. Хто сахався, той і продовжував сахатись – ой, чілавєк с ружжом! Він же і вбити може. Вони ж там усі контужені. Їх же аж 93 проценти!
Сьогодні Піца-ветерано дає ролик.
Ви читали сценарій. Ви подивились ролик, сподіваюсь.
Давайте поглянемо на нього очима пересічного глядача, який жодного разу не був на фронті. Не спілкувався з фронтовиками. Що побачить у цьому коротенькому прикольному відео глядач?
А глядач побачить чітко заявлену «тонкую красную линию» - треба боятись людину у військовій формі.
Людина у військовій формі неадекватна.
Людина у військовій формі може запросто вбити тебе лише тому, що в неї поганий настрій.
Людина у військовій формі ХОЧЕ вбити тебе.
Ви скажете – та ну, глядач у нас недурний, не може ж він робити такі висновки з смішного загалом і такого милого ролика.
Так, у основній масі глядач недурний – але коли глядачу отак вбивати до підсвідомості про поганців-військових – щось там лишиться. У підсвідомості тій. А особливо коли це робиться масово, хоч і підспудно, de profundis
А ще гірше, коли це робиться руками народних улюбленців – а Льоня Остальцев безумовно являється улюбленцем фейсбуку.
І ось дивіться, як працює підсвідомість. Приклад.
Я не люблю Піцу-ветерано. Без принципової позиції, без виклику – просто мені там незатишно. Мені подобаються заклади трохи іншого типу. Та й піца мене як їжа мало хвилює. Я там була усього двічі, і кожного разу мені було незатишно – але, можливо, тут ще спрацювало й те, що коли ми уперше прийшли до Ветерано, а була нас досить велика компанія, на третину залу – ми попросили дозволу, аби Леся Рой та Телері поспівали. Поспівали наших, фронтових пісень. А співають вони професійно й класно, ви знаєте.
Льоня нам відповів, що цього не можна. Що НАШІ ФРОНТОВІ пісні не всім можуть сподобатись у закладі. А він мусить поважати кожного свого відвідувача. І що Леся може заявити свій концерт у Ветерано – отоді нехай і співає.
В залі сиділи наші, фронтові. В залі були волонтери. І наче Льоня казав усе правильно й логічно, і ми зрозуміли його – але лишився неприємний осад у наших душах.
- Нічого особистого, лише бізнес? – спитала Санді.
І Льоня кивнув. Так, нічого особистого, лише бізнес.
І я не знаю, чому саме мені так незатишно у Піці-ветерано. Чи тому, що я дійсно байдужа до піци, чи тому, що місце, яке я вважала кафе-клубом фронтовиків – виявилось просто місцем для бізнесу. Де самим фронтовикам не завжди можуть бути й раді.
Я знаю багатьох фронтовиків, які не ходять до Піци-ветерано. Коли я їх питаю, чому – вони кажуть, що там не клуб. Там бізнес на темі фронту. Тому їх це не цікавить.
Ну, то й що? Сталось лихо, що ми туди не ходимо? Збідніла Піца-ветерано тому що ми випили каву й з’їли якісь салати в іншому місці? О, ні. Кожен має право обирати місце, яке йому подобається. Кожен має право вести бізнес, як вважає за доцільне.
Але осад лишився.
Отак працює підсвідомість. Це був лише приклад.
Але постає питання, яке бізнесу вже не стосується. І я не знаю, чому Льоня Остальцев вчинив так з своїми братами, з фронтовиками. В складні роки, коли цікавість тилу до фронту і так поступово виходить на нуль, коли фронтовики, повертаючись з фронту у відпустку чи на дембель, мерщій знімають військову форму, аби не ловити осудливі погляди – замість того, аби підняти фронтове ім’я, фронтовий стиль високо, якомога вище, Остальцев робить ролик, де насмішка над людьми у військовій формі йде відкритим текстом.
Де відкритим текстом йде пропозиція до суспільства – бійтесь людину у військовій формі.
Ви скажете – та це ж лише жарт.
Так, це НАЧЕБТО жарт. Рекламний ролик, замаскований під соціальний – йдіть до нас, у нас правильні ветерани, не такі, як скрізь. То десь там людина у військовій формі прагне вбивати в будь-якому випадку – а у нас хлопці правильні. То там десь ПТСР косить ряди фронтовиків – а в нас затишно й класно. Усі тримають себе в руках. То ж їжте Піцу-ветерано. Не бійтесь людину у військовій формі. Вона на фронті, вона там запросто вбиває, раптом щось не сподобається, а в нас тут таких нема, у нас усі вже побороли свої нахили до вбивств.
Аццким зусиллям волі, але побороли.
Сказано жартома.
Але сказане жартома, мило й симпатично – падає на підсвідомість краще, аніж лозунги. Аніж потуги нашої країни з останніх сил хоч когось заманити до військкоматів.
- Який військкомат? Ти що, здурів? Он війна, дивись, як вона робить з людей вбивць. Ти що, хочеш повернутись і нам тут півсела постріляти? То, може, почнеш з сім’ї? – скажуть потенційним воякам дома. – Он подивись ролик. Бач, які вбивці. Он подивись по телевізору, якими вони повертаються.
Все, у підсвідомості осіло. Фронт робить з людей вбивць. Таких, що хочуть убивати. Таких, що люблять убивати. За що? А ні за що. За розлите пиво, наприклад. Дивись ролик у Льоні Остальцева!
… і я б хотіла все ж запитати прямо у @Леоніда Остальцева, однополчанина нашого Дреда, та й інших наших знайомих, і самого нашого знайомого, людину, яку, безсумнівно, є за що поважати – Льоня, а за що ти так вчинив з братами?
З побратимами?
З фронтовиками?
Бо у Паштета марно про це питати, Паштет не воював - а саме він написав сценарій для ролика.
хотіла б спитати, але марно. Бо за час, поки я писала цей текст, вже 354 репоста та 11 тисяч переглядів. І смайли, смайли…
А що ж, це ж прикольно.
Невже ніхто не зрозумів, якою насмішкою над фронтовими виглядає цей ролик? – та ладно тобі, прикольно ж! І бугагашеньки.
Марно питати про це і у самого Льоні.
- Нічого особистого, лише бізнес. – відповість він.
Не знаю, як ви – а мені не подобається, коли бізнес роблять на братах. На тому святому, що було в нас у чотирнадцятому – людині у військовій формі. В оливі, цифрі, мультіку – озброєній людині, яка захищає Україну.
Шо, скінчилось? Включайте бугагашечки. Топчіть фронтовиків. Шарахайтесь від них.
Доведено рекламним роликом Піци-ветерано.
https://www.facebook.com/Pizza.Veterano/videos/2086234164984616/
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1731513476909346
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
