lenta_ua

Добре, добре.
Про фронт зараз нікому не цікаво. Це зрозуміло - аякже, тут ледь фронт не розпочався прямо під носом, отут, у столиці, батюшкі, що ж це робиться...
Не знаю навіть, що сказати. Бачте, серед моїх численних недоліків є один, який мені дуже заважає жити - це віра в людський розум. І коли я раптом бачу людський ідіотизм там, де мав бути хоча б сякий-такий розум - мій світогляд дає збій.
Чому Рубан, Савченко та Березень домовляються про все, знаючи про камеру? Там Рубан обмовився, що ж ти, мовляв, під запис такі речі кажеш. І Савченко оглядається на камеру час від часу.
Чому дорослі начебто люди начебто всерйоз говорять всю цю хрєнь?
Поясніть мені це, недолугій - бо буває, буває, щоб разом зібралось четверо ідіотів. Але ж таке буває найчастіше у психоневрологічних палатах і коли розмовляють одночасно чотири прапорщика - ой, Боже, я жодного разу не мала на думці образити шановних прапорщиків, то я не про наших, то я про російських, а наші прапорщики усім прапорщикам розумаки!

... а ще серед моїх численних недоліків є один, який мені дуже допомагає жити.
Я ніким не зачаровуюсь. Я не вірю в абсолюті нікому.
ні, ви не зрозуміли - нікому.

Я посміювалась над людським захопленням команданте Ярошем. Мені здавалось, що чутки про його організаційну роль у справі Правого сектора дуже перебільшені.
Повз мене пройшло зачарування чілавєком-в-балаклаві, Семеном Семенченком.
Про роль Парасюка на Майдані я знала точно, і знала, що вона аж ніяка, та роль. Тому захоплені вигуки - о, Парасюк, він прогнав Януковича! - смішили мене до сліз.
Міша Гаврилюк - я лише плечима знизала, коли ви обрали його народним депутатом.
Я взагалі тоді дуже реготала, під час тих виборів, коли на кисільні береги Верховної ради виносило піну "Комбат, батяня, батяня, комбат, волонтер, батяня, комбат, волонтер..."
Я жодного разу не зарепетувала "Фрі Савченко!" - бо на той час вже знала, як спльовує через губу Айдар, коли чує про неї.

Тож за моєю спиною чисто. принаймні в цьому плані.
То й шо, синку, допомогло тобі це?
Ні, аж ніяк не допомогло. Мені зараз так же пакостно на душі, як вам - тим, хто захоплювався Ярошем, підносив до небес генія військової татики Семенченка, обирав Парасюка і кричав: - Савченко наш президент!

А тільки пакостно мені на душі з іншої причини. Боляче...
Дуже боляче дивитись, як поступово, але невпинно уся країна перетворюється на філіал палати номер шість.
Що з нами стало?
Чому отака шиза, яку ми спостерігаємо вже майже щодня - стала нашою дійсністю?
Ви не знаєте?
А я знаю.
Бо так і буде, якщо ми й далі будемо молитись на розпіарені фігури. Та й просто - молитись на фігури.
Будь-які.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1726463727414321