![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaЯ постінфарктна кардіопаціентка. В народі кажуть - сердечниця. У мене ішемія, аритмія, і ще усякі там сердечні назви.
Я не знаю, як це - біль у серці. У мене ніколи не боліло серце, я погано розумію, де воно розташоване, на відміну від інших кардіопаціентів, які точно знають, де і в якому місці хапатись за груди.
У мене ніколи не боліло серце.
Коли у мене стався інфаркт - я його не помітила. Я просто почала погано дихати і трохи віднімало руку. Так і ходила кілька днів, доки мене друзі не відтарабанили до лікаря, а вже лікар викликала Швидку.
Я знаю, де болить душа. Душа болить скрізь.
Я йду війною. І я тамую біль. Є таке українське слово - тамувати. Це означає - запхати той біль якнайдалі, заштовхувати його та архівірувати, складаючи на майбутнє, коли вже можна буде виплеснути, або коли його вже стане так багато, що він і сам виплеснеться.
Я знаю інших, які теж добре навчились тамувати біль. Архівувати його, спресовуючи і складаючи на денці своїх бездонних душ.
Біль виплесне назовні раптом. І покаже, що ти не господар і не власник свого болю, як ти його не архівуй. І коли біль виплескується у волонтерів, він вже фонтанує, спинити неможливо, і скоро ви бачите у френдстрічці фото з крапельницями та венами. Оці часом набридливі волонтерські фото. Які називаються "Дивіться, люди, я захворів!"
- Дивіться, люди, я захворів! - це все від здивування.
Ну, як же це так? Ось я ще біг, ось тамував свій біль і навіть його не помічав, так добре навчився архівації своєї душі - і ось уже лежу. Чому так, що це, люди?
А це прийшла остання крапля. І все.
Це можуть бути два обличчя - дівчинки двадцяти трьох років і хлопчика років дев'ятнадцяти. Такі ніжні, зовсім дитячі, усміхнені обличчя.
Ти глянеш на ці обличчя і скажеш собі - дивись, це воїни. Були. Тепер їх вже нема.
Душа здивується. твоя душа багато бачила і чула, але це ж зовсім діти. Ви з твоєю душою бачили на фронті багато таких - юних, усміхнених, з круглими від дитинства, що ще не відійшло, щоками. Ви усміхались їм разом - ти і твоя душа. І намагались найперше щось видавати таким дітям. Воїнам.
Аж ось оці два фото. І душа тобі каже - ти чуєш, вони мертві. І я далі не можу. Каже тобі душа.
А ти відповідаєш - цить, давай собі архівуй далі, напарнику. Нічого тут...
... слухайте, ви не знаєте, що так болить - зліва, в лопатці, ближче до середини грудини? Наче кілок встромили і він тирчить, вийшовши наскрізь? Тупий такий кілок, але дірка широка. І не виймається, стирчить і стирчить. Іноді кілок прокручують. Віддає в ліву руку.
Що це за біль?
Яку таблетку випити, щоб його затамувати?
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1701716796555681
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
Я не знаю, як це - біль у серці. У мене ніколи не боліло серце, я погано розумію, де воно розташоване, на відміну від інших кардіопаціентів, які точно знають, де і в якому місці хапатись за груди.
У мене ніколи не боліло серце.
Коли у мене стався інфаркт - я його не помітила. Я просто почала погано дихати і трохи віднімало руку. Так і ходила кілька днів, доки мене друзі не відтарабанили до лікаря, а вже лікар викликала Швидку.
Я знаю, де болить душа. Душа болить скрізь.
Я йду війною. І я тамую біль. Є таке українське слово - тамувати. Це означає - запхати той біль якнайдалі, заштовхувати його та архівірувати, складаючи на майбутнє, коли вже можна буде виплеснути, або коли його вже стане так багато, що він і сам виплеснеться.
Я знаю інших, які теж добре навчились тамувати біль. Архівувати його, спресовуючи і складаючи на денці своїх бездонних душ.
Біль виплесне назовні раптом. І покаже, що ти не господар і не власник свого болю, як ти його не архівуй. І коли біль виплескується у волонтерів, він вже фонтанує, спинити неможливо, і скоро ви бачите у френдстрічці фото з крапельницями та венами. Оці часом набридливі волонтерські фото. Які називаються "Дивіться, люди, я захворів!"
- Дивіться, люди, я захворів! - це все від здивування.
Ну, як же це так? Ось я ще біг, ось тамував свій біль і навіть його не помічав, так добре навчився архівації своєї душі - і ось уже лежу. Чому так, що це, люди?
А це прийшла остання крапля. І все.
Це можуть бути два обличчя - дівчинки двадцяти трьох років і хлопчика років дев'ятнадцяти. Такі ніжні, зовсім дитячі, усміхнені обличчя.
Ти глянеш на ці обличчя і скажеш собі - дивись, це воїни. Були. Тепер їх вже нема.
Душа здивується. твоя душа багато бачила і чула, але це ж зовсім діти. Ви з твоєю душою бачили на фронті багато таких - юних, усміхнених, з круглими від дитинства, що ще не відійшло, щоками. Ви усміхались їм разом - ти і твоя душа. І намагались найперше щось видавати таким дітям. Воїнам.
Аж ось оці два фото. І душа тобі каже - ти чуєш, вони мертві. І я далі не можу. Каже тобі душа.
А ти відповідаєш - цить, давай собі архівуй далі, напарнику. Нічого тут...
... слухайте, ви не знаєте, що так болить - зліва, в лопатці, ближче до середини грудини? Наче кілок встромили і він тирчить, вийшовши наскрізь? Тупий такий кілок, але дірка широка. І не виймається, стирчить і стирчить. Іноді кілок прокручують. Віддає в ліву руку.
Що це за біль?
Яку таблетку випити, щоб його затамувати?
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1701716796555681
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
