ФОНД Діани Макарової: Коли ми повертаємось з рейсу - ми повертаємось не одразу.

[nazavzhdy]

Коли ми повертаємось з рейсу - ми повертаємось не одразу.
Ось ми вже вдома, ось наче трохи відіспались - але ми ще там, ми ще їдемо...
Ми ще працюємо, у нас ще купа точок, де нас чекають. Який в біса Новий рік? Ніколи нам. Новий рік, зачекай, в нас ще нема ялинки, нас вже давно не радують іграшки.
Дай попрацювати, Новий рік!

Купується в останній час ялинка, красиво загортаються подарунки - о, вже трохи свята є.
Паша, закінчивши допомагати нам, зривається додому.
- Паша, в тебе лопата є? - кричимо ми услід.
Лопата - прокляття року старого. Паша сам викликав на себе це прокляття, одного разу заявивши перед рейсом:
- Нічого, зате у нас є лопата! - і далі відкопував машину більш ніж часто, вже трохи ближче до постійно.

Новий рік у піжамах.
Так вирішили, бо до тридцять першого в нас доповзли лише вуха. От вуха у піжами й вдягнемо.
Але двоє дітей. Двоє онуків додають нам трохи радощів, і ось вже ми посміхаємось, вже трохи іграшки радують.

Я хочу спати. Ще лише дев"ята година, а я вже засинаю. З рейсу потрібно довго відсипатись, одного дня мало - а ми ж ще там, ми ж все ще їдемо по фронту.
Купуємо ялинку - але ще ми на фронті.
Пакуємо подарунки - але ми все ще там, у рейсі.
Ріжемо це нещасне жлобське олів"є (ручки вже не пам"ятають, уперше за чотири роки я готую, олів"є зіпсувати неможливо, але мені це вдалось, бінго!) - але ще їдемо, ще ми там, там, ще незакінчена робота, у нас іще лишились точки, де нас чекають.

АСТАНАВІТЄСЬ!

Та да. Що це ми зовсім?
І я тупо лягаю спати, попросивши розбуркати мене хвилин за двадцять до бам-бам-бам, і так дванадцять разів.
Інші героїчно тримають очі розкритими, всі роблять вигляд, як нам весело. Піжами обрано найкращі. Новий рік все-таки!
Десь їде додому Паша.

Мені телефонують, вітають з новим прийдешнім.
Я мляво відповідаю на вітання.
- А що у вас з голосом? - турбується фронт. - Вам не погано?
Ага, фронт знає, як воно, коли мені погано. Мені вже аж незручно, як часто бачить це фронт.
- Ні-ні, все ок. - відповідаю я.
Мені не погано. Мені найкраще. Я сплю. Я просто сплю.
Але зізнатись в цьому чомусь незручно.

- Вставай! Скоро новий рік! - розбуркують мене інші герої, що не зламались, що лишились чекати.

Спить волонтер.
Всміхається уві сні.
Волонтеру сниться фронт. Рейс. І ми ще їдемо, їдемо...

"Доїхало!" - сигналізує смс від Паші.
Смс приходить об 23:58.
Ми регочемо і бахкаємо Шампанським.
А що іграшки не радують - то що ж. Головне, аби іграшки радували дітей.
Для них живемо.
Для них боремось.
Ось лише трішечки поспимо, і далі знову побіжимо, поїдемо...

... нам би лише трішечки поспати.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1644097772317584

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.