lenta_ua

Ви повертаєтесь з фронтів.
Комусь дуже зле, хтось не може нагріти місця - хтось ловить друга у алкоголі, кому давай покруче - та що там говорити, загальний ПТСР косить наші ряди.......
Колись це називали "афганським синдромом"
Усе це так. По поверненню тяжко усім без виключення - навіть тим, хто б"є себе п"ятою в груди і гордо каже, що його душа не понесла жодних ушкоджень, і жоден ПТСР незламну душу не уразить.
Та ні, уразить...
Але, але...

Минулі кілька днів у нас гостив боєць. Він повернувся досить недавно. Він не сидів на других лініях, він був у самому пеклі. Ми з тривогою чекали, як його вдарить тил. А тил вміє вдаряти.
ну, що ж. Боєць приїхав до Києва на курси.
- А чом би не отримати ще одну професію? - каже він.
Паралельно він навчається в університеті. Вступив до нього ще коли був на фронті. Там воював і вчився на заочному.

Зараз в нас живе ще один дембель.
Він повернувся нещодавно, і я з тривогою дивилась, як вдарить його тил.
Ні, все нормально. Зараз в нього робота. Його навчають там новій професії.

В нас є товариш. Ми їздили до нього в сектор Л, тоді ще сектор А. То був 29 блокпост, там було Кримське - і всі ті шалені обстріли 14-15 років ми переживали разом з ним.
Він повернувся, підняв свою справу, полишену для фронту - і зараз веде її, зовні спокійно і без зривів.
Дзвоню, кажу:
- Там люди дають путівки до санаторію. Для бійців, аби ті відпочили, підлікуватись від ПТСР.
- Та я не втомлений. - сміється він. - Ні, дякую, не треба.
Він і зараз спокійний - яким був і там, на 29 блокпості.

А ось вітання з новорічними святами.
Ще один наш бойовий товариш вітає Ф.О.Н.Д.
Він повернувся по пораненню. Треба було довго лікуватись - ну, що ж, чого ж марно витрачати час? І боєць тихенько підняв свій бізнес. Невеликий, але працює справа.
- Коли піднімусь на ноги, буду допомагати Ф.О.Н.Д.у - колись сказав він.
Вже другий рік допомагає. Так, як колись ми допомагали йому і його підрозділу.

І я аж ніяк не хочу гребти усих єдиним гребенем. Я не збираюсь ставити когось комусь як приклад. Я знаю - тил вдаряє. Іноді так жорстоко, як навіть фронт не бив.
Але я просто тихо радію за вас, хлопці.
Я шалено поважаю вас. Бо ваша сила, ваша упевненість в чіткому вашому шляху - вона дуже нагадує мені ту ж вашу силу, яка тримала вас на фронті.
І у своїй роботі я опираюсь саму на вашу силу.
Дякую вам.