ФОНД Діани Макарової: ТІСНИЙ ФРОНТ

[nazavzhdy]

- Мама, тут звонив Мішка, до нього одна наша знайома, до неї хлопці з фронту. Просять тепловізор. Ти не могла б допомогти?
- Нуууу... Давай так. Ти подзвони Міші, нехай подзвонить знайомій, а та хлопцям, вони нехай зателефонують мені, і ми вже разом з ними зрозуміємо, як ми їм можемо допомогти.

- Здрастуйте. Мені сказали вам подзвонити.
- Здрастуйте. Мене звати Діана Макарова...
- Я вас пам"ятаю, Діано. Ми були разом з вами в одній поїздці. Там ще був...

я чую ім"я нашого загиблого друга.
Я згадую ту поїздку. Як ми робили рейд по лісах луганщини, як заблукали, шукаючи нашого друга. Терзали планшети і реготали, перелякано поглядуючи на вміст баків.
- Ти? Ти був там? Вас було троє...
- Так. - сміється він в трубці.
- А чому ж ви не подзвонили мені одразу? Для чого таке коло?
- А ми усі втратили ваші телефони. І незручно було якось взнавати.
- Як втратили?
- А нас оточили, то ми усі телефони в купу та знищили.
- Я пам"ятаю тебе...

_________________________________________________

- Діано, чи не могли б ви допомогти моїм друзям? Я тут лікуюсь, а вони там потребують теплої білизни.
- Добре. Підрозділ, імена, телефони, розміри. Де стоїте? Як вас шукати?
- Ми... Ну... Чекайте, а ви знаєте оцих? - називає два імені, кидає фото.
- Гиги... - дурнувато регочу я у месенджері. - Знаю, як не знати. Принаймні один з них мій племінник. Якраз до них і їдемо. А ти чому спитав?
- Гиги... - сміється він у месенджері. - То отам ми й стоїмо. А ваш племінник - то наш друг.
- А чому запитав? Племінник дав номер?
- Та ні. Просто подивився по спільних друзях.
- Ну, ок. Там і зустрінемось.

_________________________________________________

- Ледички, я к вам везу товарища, соберите его, пожалуйста.
Товариш стає перед нами. Обличчя вдавлене, попалене. Від носу лишились лише часточки, одне око майже випалене. Видно, що хірурги над обличчям тим довго працювали.
Говорить - контузії, ми розуміємо. Ми добре знаємо оце затикування, і як зморщується вдавлений лоб, коли людина згадує слова. Якісь прості слова - і як радіє, згадавши хоча б півслова.
- На фронт, нічого відлежуватись.
- Господи, куди тобі на фронт...

Виходить з повним баулом.
Я раптом згадую його. По позивному. По тому обличчю, від якого лишились шмаття.
Я пам"ятаю тебе...
Я пам"ятаю те поранення.
Я знаю, де ти служив.

_________________________________________________

Не можу звикнути.
Не перестаю дивуватись, який маленький цей фронт.
На цій великій, великій війні...


https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1593217090738986

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.