lenta_ua

З радістю.
З радістю й задоволенням. Бо я завжди радію, коли люди не вдовольняються сюжетами по ТВ та фото у фейсбуці. Але цінують власний погляд.
Бути там, дивитись, вдихати повітря фронту, торкатись руками (а це не можна, кинь каку, я ж казала, не торкатись!)
Ось вона, війна.
Ось будинки, розвалені в 14-му
танк з 16-го
бліндажі сьогодення
нулі...

- А як довго вони живуть у тих бліндажах на отих нулях?
- По року, а то й більше.
- ПО РОКУ???
- більше, більше...
- Так, може, є казарми, куди вони час від часу виходять на відпочинок?
- бугага. Нема таких казарм. Рік у цій посадочці. Іноді звільнення в ближнє село чи місто. Десять днів відпустки, якщо пощастить. Щастить не всім.

Дякую тобі, наш супутник. Новий член нашого екіпажу.
Завдяки тобі і ми побачили війну якимось оновленим поглядом. Ми ж звичні до того усього. Ми навіть не знаємо, як ту війну по телевізору сприймає тил.
Саме отак - десь іде війна...
Ну, йде та йде. Подивились телевізор та й по всьому.

- А комусь не по всьому. - каже Паша. - А комусь не все одно.

Ти з тих, кому не все одно. Тому дякую, що був з нами.
Лишайся з нами і далі. І наша війна тепер стала твоєю теж.
ми в сотий раз побачили війну...

Дивитись всі 27 світлин тут: