lenta_ua

На зворотньому шляху.
Були вдягнені в дорожні сукні. Просторі, теплі, з каптурами. Є в нас такий розряд одягу - "в машину, щоб зручно"
Тролі.
Не змогли проскочити повз Святогорськ, заїхали.
Святогорськ люблю, Лавру ту ненавиджу. Ненавиджу попів московських. Чекаю повернення Лаври додому, до української церкви.

Тому не були сповнені релігійних настроїв. Відігрували прочан або монашок. В честь суконь а чи в протесті проти патріархального кодла.
- Подайте на тепловізор та два приціли. Три! Три приціли. І п"ять тепловізорів. А не подасте, самі візьмемо. забули чотирнадцятий?
Ні-ні, не богохульствували. Просто злегка тролили.

Потім побачили міст закоханих. Міст хилився на одну сторону. Похитали головами - що ж ті закохані не думають про нащадків? А як міст завалиться? Як нащадкам дійти до храму?
З обох сторін треба чіпляти замочки, з обох!
А краще взагалі не чіпляти.

Потім я захотіла навісити замок "Вован + Алексей". От захотіла і все.
Шукали замок. Амбарний. Бо я такого вже Вована напридумувала, що на інший замок він би не згодився. А бажання Вована треба поважати. Навіть Вована уявного.
Замка, на щастя, не було. Але зоркосокольна Санді знайшла таки замочок на цьому місточку, в самому центрі махрового московського кодла. Ніжний, чесний - він наче кидав виклик московській Лаврі, що є в самісінькому центрі українського Донбасу.

"Яна + Ника"
тринадцятий рік.
От і будьте благословенні, Яна та Ніка. Але ж дивіться, чіпляйте замочки по обидві сторони мосту. А краще зовсім не чіпляйте. Бо як міст завалиться - як тоді нащадкам потрапляти до храму?
До нашого, українського храму!
І жодних московських попів!