ФОНД Діани Макарової: ПИПТИКИ

[nazavzhdy]

Лежу я тут на зручному ліжку...
Слухняно підставляю вени для крапельниць і тіло для пошуку діагнозу...
Час від часу лаюсь, гортаючи повільну, дуже повільну стрічку новин - і вперше радію повільному інтернету.
Є час помислити самій. Подумати самій. Не поспішаючи з готовими, турботливо вкладеними в наші голови, висновками...

... коли я була зовсім маленькою - мала одну заборону. Ніколи і ні за що нам не дозволялось підходити до однієї штуки на кухні. Настільки небезпечної, наскільки й потрібної в господарстві.
Та штука була маминою мрією. І коли вона нарешті змогла її купити - сусіди приходили подивитись, поцокати язиками, похитати головами.
Каструля-скороварка.

Каструля виглядала не зовсім каструлею, а таким приладом, лабораторним боксом, який наповнювався продуктами, герметично закривався і ставився на вогонь. Припускалось, що в тому герметичному котлі все звариться дуже швидко. І ми здалеку спостерігали, як гуде каструля, і уявляли ми, як та морковка, картопля, м'ясо та що ще мама вклала до того боксу - отам, в пекельному пару, доводиться до прийнятного, дозволеного мінхарчпромом та книгою "О вкусной и здоровой пище", стану.

Була в тієї каструлі одна деталь, настільки головна, наскільки й малюсінька. І мама дуже просила, аби хтось, миючи каструлю-скороварку, не втратив ту деталь. Бо без неї каструля працювати не могла.
Звичайно, деталь ми губили. Мама купувала нову скороварку. Стара виносилась до сараю. І з часом там зібралась колекція з двох чи трьох скороварок, які без потрібної деталі ставали просто тарою. Просто хламом.

То був такий маленький пиптик. Така крихітна пробка, здається, вона мала різьбу. За технологією той пиптик під час варки час від часу відкручувався. І пара, весело свистячи, виносилась стрімкою струєю аж до стелі.

... і ось лежу я у зручному ліжку, слухняно підставляючи вени під голки - і спостерігаю за свистом тієї пари.
І думаю...

Не можна щось зварити, аби не випустити пари. Інакше буде вибух.
Не можна в процесі керування країною НЕ МАТИ такого пиптика, за допомогою якого випускають пару.
Це усе ясно, це зрозуміло. І не про це я думаю.

Я думаю про пиптики.
Чомусь мені їх жалко.
Я знаю їх майбутнє. Рано чи пізно їх гублять або втрачають. І навіть якщо каструля йде на свалку історії, чи то в сарай - хто їх згадає, цих слухняних пиптиків, цих презервативчиків на різьбі - тих, кому дозволено час від часу відкривати дірочку в каструлі і давати вихід пару.

Шукайте пиптики.
В будь-якому голосному скандалі шукайте пиптики.
Вони іноді лежать прямо на поверхні - ці металічні презервативчики на різьбі, які служать лише для одного - для спуску пари.
Вони дуже часто першими кричать про якийсь шкандаль у нашій скороварці. І швидко починають вертітись на різьбі, організовуючи дозволений вихід пари.
Свись! - і вийшло обурення, і швидко затихло, лишившись тільки вологою плямою на стелі.
Круть - і покарані винні. Пару спустили.
А що воно тим часом вариться у тій каструлі - хіба морковці про те потрібно знати?
Я вже не говорю навіть про картоплю.

... а тільки ж ми не картопля, правда?
Чи не правда?

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1548757008518328

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.