![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaПовільні, тихі дні.
Тут уповільнюється все.
Тут дні повзуть - коли на волі, у здоровому житті вони проносяться одною миттю.
Повільно капає розчин в крапельниці. Повільно треба потім встати - бо якщо швидко, то впадеш, перевірено дослідним шляхом.
Увечері повільно виходиш на алею. Задача - пройти до сусіднього корпусу. Там автомат. Якщо його підгодувати на вісім гривен - він може дати капучіно.
Повільно йдеш. Відчуваєш - скоро точка неповернення.
Повільно повертаєш назад. Задачу не виконано.
Спиш, наче ти усе життя недосипав - а може, так і було?
Допитуєш лікаря й медсестер - є снодійне в тих крапельницях? Га?
Та нема! - вдесяте тобі повторюють і ти нарешті віриш.
А чому тоді так спиш?
І сон здоровий, чистий, без сновидінь. Лише якісь світлі тіні повільно йдуть у своїх справах крізь молочний туман. Іноді підходять ближче, ти вже можеш розпізнати постать. Замислитись повільно, нетривожно - де я бачила цю постать, на кого схоже?
На мить з туману випливе чиєсь обличчя - тиха посмішка, примружені очі. І знову заховається в туман.
Щоб ти, прокинувшись, пливучи в тихому повільному дні, раптом згадав під вечір те обличчя і замислився - де я його бачив, чия вона, та усмішка?
І лише увечері, повільно валячись у лікарняне ліжко, згадаєш ті обличчя і назвеш імена.
Зрадієш безпечальним їх усмішкам.
І попросиш невідомо кого - нехай насняться знову.
Нехай отак, в тумані. Але з цією тихою посмішкою.
Тоді і прокидатись легше. І щастя від них, усміхнених.
Повільних, тихих.
Їм нікуди вже поспішати.
... тихі дні.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1542514655809230
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
Тут уповільнюється все.
Тут дні повзуть - коли на волі, у здоровому житті вони проносяться одною миттю.
Повільно капає розчин в крапельниці. Повільно треба потім встати - бо якщо швидко, то впадеш, перевірено дослідним шляхом.
Увечері повільно виходиш на алею. Задача - пройти до сусіднього корпусу. Там автомат. Якщо його підгодувати на вісім гривен - він може дати капучіно.
Повільно йдеш. Відчуваєш - скоро точка неповернення.
Повільно повертаєш назад. Задачу не виконано.
Спиш, наче ти усе життя недосипав - а може, так і було?
Допитуєш лікаря й медсестер - є снодійне в тих крапельницях? Га?
Та нема! - вдесяте тобі повторюють і ти нарешті віриш.
А чому тоді так спиш?
І сон здоровий, чистий, без сновидінь. Лише якісь світлі тіні повільно йдуть у своїх справах крізь молочний туман. Іноді підходять ближче, ти вже можеш розпізнати постать. Замислитись повільно, нетривожно - де я бачила цю постать, на кого схоже?
На мить з туману випливе чиєсь обличчя - тиха посмішка, примружені очі. І знову заховається в туман.
Щоб ти, прокинувшись, пливучи в тихому повільному дні, раптом згадав під вечір те обличчя і замислився - де я його бачив, чия вона, та усмішка?
І лише увечері, повільно валячись у лікарняне ліжко, згадаєш ті обличчя і назвеш імена.
Зрадієш безпечальним їх усмішкам.
І попросиш невідомо кого - нехай насняться знову.
Нехай отак, в тумані. Але з цією тихою посмішкою.
Тоді і прокидатись легше. І щастя від них, усміхнених.
Повільних, тихих.
Їм нікуди вже поспішати.
... тихі дні.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1542514655809230
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
