ФОНД Діани Макарової: Перше...
Sep. 1st, 2017 06:05 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaПерше...
Нова школа. І я у захваті, настільки не схожа ця школа на оті маленькі тюрми нашого часу. Та й цього часу - згодьтесь, у кожної мами чи тата є в запасі приклад такої школи-тюрми.
Тут не так, здається одразу нам. Тут садок і крокодил, що літає на стіні, аж під стелею. Тут газони і вазони, але можна пробігтись по тим газонам - ніхто тебе не смикне й не закричить "По газонам нє ходіть!"
Здається, тут взагалі не знають, як це - кричати на дітей. а втім, подивимось.
В класі було дванадцять учнів, наша прийшла тринадцятою. Якраз до її характеру - янголя зовні, і тихі води, що греблю рвуть, у потенціалі.
Педагоги прості, без корон на головах, втім теж подивимось.
Батьки теж без задертих кирп і мєхов з діамантами - школа досить бюджетна, хоча і ексклюзивно невелика.
З усіх батьків виділяється чарівна тюнінгована блондинка - довгі ноги в пайєточних лосінах, лабутени, як і годиться, губоньки здуті якраз для селфі. Але блондинці селфі робити ніколи, в неї, здається, двоє - тож бігає блондинка між двома класами і клацає на рожевий (звісно, а який же ще?) телефон то маля з третього, то старшу з шостого. Увесь час показуючи то ніжкою, то красиво відкинутим волоссям, то закопиленими до неба губками - як воно треба стояти під спалахами камери.
Вчителька моя, зоре світова, у класі говорить українською. І тут же, в кулуарах, до батьків - лише російською. Ми намагаємось розговорити її українською. Ні, піджаті губи, у відповідь підкреслено відповідає російською. А власне говірка в неї непогана, центральної України.
Лінійка рівно півгодини. І це чудово. Це просто класно.
Директор говорить дві хвилини, завуч хвилину. Безпафосні старшаки розчулено поглядають на першокласників.
Найдовше говорить якийсь депутат чи хто там - прізвище знайоме, одразу не згадаю.
Дзвоник несе першачок. Не дівчинка - внєзапно. Ламають стереотипи?
- В цього першачка туфлі коштують більше, ніж все, що вдягнене на всіх інших малих. - каже Санді.
Називають прізвище першачка - о, то він явно однофамілець того депутата чи що.
- Po blatu. - самими губами констатує Санді.
Ми всміхаємось.
Ми взагалі багато всміхаємось, найбільше ніж кожна батьківська купка - команда Ф.О.Н.Д.у прийшла шаленою групою підтримки до нашої малої подруги.
У очікуванні лінійки ми навіть влаштовуємо стрибучий хоровод з нашою дівчинкою. Батьки зсуваються докупи, дивляться здивовано.
Мій син та донька підтримують нас. Кому, як не їм, відомо, як я завжди влаштовувала тролінг очікуваного пафосу вересневої лінійки, в якій би школі та не відбувалась. А мої змінили багато шкіл - ми йшли в навчанні від школи слабої до сильнішої, ще сильнішої, ще...
Батьки осудливо кривлять губи. Що за танці на такому серйозному заході, як вереснева лінійка?
Батьки. Я бачила таких як ви сотнями й тисячами. І кожного разу я дивуюсь вашій напищеній серйозності. Вашим осмикуванням вертлявих своїх дітей. Встигнуть осмикнутись, в них попереду усе життя, де чого-чого, а осмикування буде аж занадто.
Включають щось народне - і підліток починає танцювати під ці гоцки так невимушено і класно, що ми захоплено плескаємо йому і показуємо великі пальці.
Але танок перервано чи то мамою чи вчителькою - стій спокійно, в нас лінійка, чи що?
Діти класні. Боже, які чудові діти - мені здається, що з кожним поколінням діти стають ще красивішими, ще більш безпосередніми. І ці осмикування батьками й педагогами їм не завада - спостерігаємо за старшачками, робимо висновки. Старшачки самовикладаються в зачісках, але пафосу ноль, дисципліна явно ненав"язлива. Нормальний результат на виході.
Жодного - рррравняйсь, смірна, Іванов, не длубайся у носі, Пєтров, стоять, стоять, кому сказала, Машенька, нє вєртісь, надо било покакать дома, здєсь всє хотят какать, потєрпішь...
Ну, гадаю, вам знайоме це равняйсь-смірно першого вересня.
І як чудово, що саме ці діти в саме цій школі того не знають. Можливо, і в нас колись таким чином вималюються школи майбутнього?
Слава Богу, що звичні, затягнуті на півтори години, врочистості виходять з моди. А ось і оголосили гімн.
Старшаки кладуть руки на серце.
Каре дітей трохи змовкає, але не надто.
Ми усією нашою групою підтримки починаємо співати гімн. Батьки косять на нас очі і шарахаються від нас в сторони крижаною стіною.
Ми поглядаємо навкруги - жоден учень не співає гімн.
Жоден вчитель.
І ніхто з батьків.
Лише тюнінгована блондинка стоїть на весь свій модельний зріст, виструнчившись на своїх лабутенах - і співає гімн вільно й звично. Як і ми.
Дякую тобі, невідома блондинко. Ти зробила наш день.
Дякуємо тобі, наша маленька дівчинко - ти прикрасила цей наш день.
Дякуємо тобі, маленький козак цього дня - ти огранив наш день в оправу.
... а текст гімну України ми тобі якось подаруємо.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1531733320220697
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
Нова школа. І я у захваті, настільки не схожа ця школа на оті маленькі тюрми нашого часу. Та й цього часу - згодьтесь, у кожної мами чи тата є в запасі приклад такої школи-тюрми.
Тут не так, здається одразу нам. Тут садок і крокодил, що літає на стіні, аж під стелею. Тут газони і вазони, але можна пробігтись по тим газонам - ніхто тебе не смикне й не закричить "По газонам нє ходіть!"
Здається, тут взагалі не знають, як це - кричати на дітей. а втім, подивимось.
В класі було дванадцять учнів, наша прийшла тринадцятою. Якраз до її характеру - янголя зовні, і тихі води, що греблю рвуть, у потенціалі.
Педагоги прості, без корон на головах, втім теж подивимось.
Батьки теж без задертих кирп і мєхов з діамантами - школа досить бюджетна, хоча і ексклюзивно невелика.
З усіх батьків виділяється чарівна тюнінгована блондинка - довгі ноги в пайєточних лосінах, лабутени, як і годиться, губоньки здуті якраз для селфі. Але блондинці селфі робити ніколи, в неї, здається, двоє - тож бігає блондинка між двома класами і клацає на рожевий (звісно, а який же ще?) телефон то маля з третього, то старшу з шостого. Увесь час показуючи то ніжкою, то красиво відкинутим волоссям, то закопиленими до неба губками - як воно треба стояти під спалахами камери.
Вчителька моя, зоре світова, у класі говорить українською. І тут же, в кулуарах, до батьків - лише російською. Ми намагаємось розговорити її українською. Ні, піджаті губи, у відповідь підкреслено відповідає російською. А власне говірка в неї непогана, центральної України.
Лінійка рівно півгодини. І це чудово. Це просто класно.
Директор говорить дві хвилини, завуч хвилину. Безпафосні старшаки розчулено поглядають на першокласників.
Найдовше говорить якийсь депутат чи хто там - прізвище знайоме, одразу не згадаю.
Дзвоник несе першачок. Не дівчинка - внєзапно. Ламають стереотипи?
- В цього першачка туфлі коштують більше, ніж все, що вдягнене на всіх інших малих. - каже Санді.
Називають прізвище першачка - о, то він явно однофамілець того депутата чи що.
- Po blatu. - самими губами констатує Санді.
Ми всміхаємось.
Ми взагалі багато всміхаємось, найбільше ніж кожна батьківська купка - команда Ф.О.Н.Д.у прийшла шаленою групою підтримки до нашої малої подруги.
У очікуванні лінійки ми навіть влаштовуємо стрибучий хоровод з нашою дівчинкою. Батьки зсуваються докупи, дивляться здивовано.
Мій син та донька підтримують нас. Кому, як не їм, відомо, як я завжди влаштовувала тролінг очікуваного пафосу вересневої лінійки, в якій би школі та не відбувалась. А мої змінили багато шкіл - ми йшли в навчанні від школи слабої до сильнішої, ще сильнішої, ще...
Батьки осудливо кривлять губи. Що за танці на такому серйозному заході, як вереснева лінійка?
Батьки. Я бачила таких як ви сотнями й тисячами. І кожного разу я дивуюсь вашій напищеній серйозності. Вашим осмикуванням вертлявих своїх дітей. Встигнуть осмикнутись, в них попереду усе життя, де чого-чого, а осмикування буде аж занадто.
Включають щось народне - і підліток починає танцювати під ці гоцки так невимушено і класно, що ми захоплено плескаємо йому і показуємо великі пальці.
Але танок перервано чи то мамою чи вчителькою - стій спокійно, в нас лінійка, чи що?
Діти класні. Боже, які чудові діти - мені здається, що з кожним поколінням діти стають ще красивішими, ще більш безпосередніми. І ці осмикування батьками й педагогами їм не завада - спостерігаємо за старшачками, робимо висновки. Старшачки самовикладаються в зачісках, але пафосу ноль, дисципліна явно ненав"язлива. Нормальний результат на виході.
Жодного - рррравняйсь, смірна, Іванов, не длубайся у носі, Пєтров, стоять, стоять, кому сказала, Машенька, нє вєртісь, надо било покакать дома, здєсь всє хотят какать, потєрпішь...
Ну, гадаю, вам знайоме це равняйсь-смірно першого вересня.
І як чудово, що саме ці діти в саме цій школі того не знають. Можливо, і в нас колись таким чином вималюються школи майбутнього?
Слава Богу, що звичні, затягнуті на півтори години, врочистості виходять з моди. А ось і оголосили гімн.
Старшаки кладуть руки на серце.
Каре дітей трохи змовкає, але не надто.
Ми усією нашою групою підтримки починаємо співати гімн. Батьки косять на нас очі і шарахаються від нас в сторони крижаною стіною.
Ми поглядаємо навкруги - жоден учень не співає гімн.
Жоден вчитель.
І ніхто з батьків.
Лише тюнінгована блондинка стоїть на весь свій модельний зріст, виструнчившись на своїх лабутенах - і співає гімн вільно й звично. Як і ми.
Дякую тобі, невідома блондинко. Ти зробила наш день.
Дякуємо тобі, наша маленька дівчинко - ти прикрасила цей наш день.
Дякуємо тобі, маленький козак цього дня - ти огранив наш день в оправу.
... а текст гімну України ми тобі якось подаруємо.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1531733320220697
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
