ФОНД Діани Макарової: ТОЧКА-БАГАТОТОЧКА ТРУ-ВОЛОНТЕРИ ... блокпост на Бахмуті. підходить засмаглий

[nazavzhdy]

ТОЧКА-БАГАТОТОЧКА

ТРУ-ВОЛОНТЕРИ

... блокпост на Бахмуті.
підходить засмаглий, веселий боєць. Глип в салон - в салоні дві чарівні дівчини, одна сувора жінка, один хлопчина.
Усі очі - на чарівних дівчат.
В салоні спека. Дівчата виставили засмаглі круглі колінця, обмахуються рушниками. Сміються назустріч бійцю.
- Документи є? Усе в порядку? - питається боєць, всміхаючись.
- Та все в порядку. - відповідаю суворо, але з прихованою посмішкою.
Боєць переводить погляд на мене - я свічу засмаглі коліна, обмахуюсь легким шарфом.
- З моря? - з розумінням питається боєць.
- Ага. З моря. З Широкіно! - хором відповідаємо ми.
- Ага... - тухне боєць, намагається щось зрозуміти, потім безсило махає рукою. - Волонтери. Чого ж ви зразу не сказали?

Боєць, я тебе розумію. Ми виглядаємо як завгодно, але не тру-волонтерами, як годиться. Ані броніків на дверцятах, ані камуфляжних строїв, обвішаних усіма можливими шевронами. Ба навіть нема з нами суворого волонтера зі зброєю - ох ці вже волонтери. Як красиво вони виглядають на аватарках. Як суворо проходять блокпости їх розцяцьковані в камуфляж автомобілі.
Ось щойно в Костянтинівці ми бачили розгрузку таких тру-волонтерів. Люди у формі перегружали з суворої, камуфльованої машини у машину військову якісь там ящики з овочами. Практично на передку, у Костянтинівці - понімать надо!
Ні-ні, якісь ми не такі волонтери.

ТРУ-РОЗВІДКА

... пожежі.
Пливемо крізь дим. Фронтова лінія поруч. тут - пожежна машина, намагається вичавити останню воду з рукавів. Тут же військові, старанно обкопують палаючі точки. Махають руками, спиняють автомобіль.
- Стій! - кричу я, вискакую з машини.
Бійці біжать, продовжують махати руками - аби лише не від"їхали.
Добігли. переводять подих.
- А ви часом не сепарки? - питаюсь в них підозріливо.
- Хто? Ми? - обурюються. - Нє, нам би води.
Хапаємо воду, передаємо по рукам.
В нас бокс в машині, маємо запітнілі льодяні пляшки.
Бійці пьють жадібно, наче це остання крапля в їхньому житті. брудні руки, закіптюжені обличчя.
- Капєц з пожежами? - питаю я.
- та повний капєц. Мабуть, не зупинимо. - переводить подих один з них і відповідає на раніщнє питання. - Нє, ми не сепарки. Ми ж тут, теє... Стоїмо.
- Яка бригада? - питаюсь я.
- ......надцята. - відповідають слухняно.
- Ого. - кажу я. - Сильна бригада, та ще й декому земляки (кошусь в салон). А що, хіба ви тут стоїте?
- Та стоїмо ж. Он, в селі... (називають село) Ми теє... Розвідка ми. А ви, мабуть, волонтери?
- Та волонтери ж.
- То заїхали б до нас, чи що? В нас давно не було волонтерів.
- А де ж вас там шукати, у селі?
- А он тамочки, стоїмо в крайній хаті.
- Угу. Пойняла. Воду лишіть собі.
Сідаю в машину, їдемо, мовчимо. Потім починаємо реготати.
- Ну, все здав. Без допиту. Розвідка, кажете?
- Ага, ага. Отам, у країній хаті. - регочеться Санді.

Що ж ти робиш, салага?
Що ж ти робиш, пацан?
І хто тебе набрав до розвідки?

ТРУ-КОМБАТ

... - Альо? Комбат? - кричу я в телефон.
В мене близько десяти хвилин, аби сказати комбату, що ми до нього їдемо. У нас швидка справа - розгрузитись, та й далі помчимо. Час поганий, вечірній час.
- Нєт, ето нє комбат. - жіночий голос в телефоні.
Жіночий голос дуже такий - непростий голос. Жінка сувора, неприступна - ось такий голос.
- А де комбат? - питаюсь злякано.
Полон, поранення, живий, чи що? Чи де?
- Ето єго жена. - поважно відповідає голос.
Ага, жена. Понімаю. Але мені зараз потрібен комбат.
- Что ви хотєлі? - нещадна злість у телефоні.
О, дівонька, то ти побачила ім"я у телефоні й схопила трубку? З думкою - вот здесь я вас и поймала, голубки! теперь ві мне за всьо отвєтітє!
- Дай! Нємєдлєнно отдай! - чую в трубі.
Звук певної боротьби, захеканий голос комбата:
- Вибачайте, Діано. Там вас зараз зустрінуть. А я у відпустці, днів на п"ять.
Комбат молодець. Комбат зміг построїти увесь батальйон - у нього всі на фронті по струнці ходять.
В комбата в батальйоні як по ворогу стріляють - як в яблучко кладуть. В комбата дисципліна, мама не горюй.

Але покажіть мені комбата, який построє власну дружину.
Приховую посмішку, відповідаю в трубку:
- Так, дякую.

ТРУ-ОХОРОНА

Зустріч з черговим комбатом.
- Оце нам треба, оце вже привезли. А що ви кажете, що наших там ображають? Я розберусь.
В комбата все схвачено - ба навіть подарунки волонтерам. І не встигли ми зайти та всістись в штабному будиночку на самісінькій лінії фронту (тут штаб на самій лінії фронту, поруч не те що з нулями, навіть з мінусами!) - а нам вже несуть каву й чай.
Підлога виметена, двір виблискує, звідкись долинає питання в рацію - там три повзуть, що робити?
- Стріляти й брати, - відповідає комбат не змигнувши оком.
Любо-дорого глянути.
Любо-дорого слухати.
Виходжу надвір покурити, за мною комбатів водій, нам треба вирішити питання по машині. У водія глухий потужний голос, він бухає мені до вуха технічні дані, я пошепки відповідаю. Режим тиші, навіть ліхтариками світять з-під долоні, розуміти треба!
Мінуси поруч, не те що нулі.
Тихенько вискакують надвір Санді та Женя, підходять ще двоє військових. Говорим пошепки про сітку, про медикаменти.
Човгає до нас охорона. Вушка рожеві, дитячі, світять в світлі хованих в долоні ліхтарів.
Охорона хвилюється, бо це гості комбата. Але нарушають!
Або охорона хвилюється, бо хоче зблизька розгледіти Санді та Женю. Коротше, хвилюється. Але сувора...
- Вимкніть світло, бо нам нічого не чутно. - вимагає охорона.
Усі, навіть офіцери, слухняно гасять ліхтарики.
- І говоріть тихіше, бо нам... - затикується охорона.
- Нічого не видно? - підказує язиката Санді.
Офіцери тихенько пирскають в кулак.
- Ви голосно говорите! - суворо стоїть на своєму охорона, ми мовчки згоджуємось.
- А тут Зона. Понімать надо! - далі виховує нас охорона.
Ми киваємо - так, зрозуміли, помилку врахуємо, більше не будемо. Пирскаємо в кулак.
Десь зовсім поруч звучить автоматна черга.
- Взяли. - оживає рація.
Охорона включає ліхтарики, поважно розглядає Санді й Женю, зітхнувши, відходить на пост.
Офіцери пирскають в кулак.
- Ми тут спробувли с ходити до туалету, так нас ледь не заарештували - з дивною гордістю кажуть дівчата.

... а що б ви мені були усі живі-здорові. Оце єдине, чого для вас бажаю. А іншому ви навчитесь.
Війна - наука скора.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1529761343751228

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.