lenta_ua

На нашій сцені працює група ударних. Навкруги спокій. На ударні ніхто не зважає. Відношення - як до музики в метро. Є то й є, звичне діло.
Десь поруч у кафе гуляє компанія любителів пива. Мами котять коляски з дітьми. Фіфи цокають підборами, маленькі песики на повідку. Мода...
Звичайний авдіївський сюр.

Женя зиркнула на небо - так, усе це буває дуже схоже на звичайнісіньку грозу.
Ні, небо чисте.
Подивилась на командира - командир спокійний. І всміхнулась. Отже, лякатись нема чого. Продовжуємо працювати - а наші розмови з бійцями, то теж волонтерська праця.

Женя...
19 років.
З них три роки працює на фронт. Свій день народження нещодавно теж зустріла на фронті. Під команду:
- Так, увага. Зараз будемо їхати швидко, усім спостерігати за лівим бортом. У випадку попаданія всім падати в кювет по правому борту. Слухати команди командира й мої.

Вважає найкращим своїм днем народження.

Солдат, з яким ми говоримо - познайомились з ним вперше, коли йому було 19 років. Знайомі вже два роки.
Пацан. Був. Зараз - дорослий чоловік. На війні рік за десять.
Содат увесь час озирається - чекає на машину. Там мусив виїхати з позиції його дружок - солдат дуже хоче нас познайомити. Дружку потрібна допомога, ми повинні поговорити і зрозуміти, що до чого.

Знімає Санді. Дівчинка, яка прийшла на Майдан разом зі мною, і так лишилась в оцих ударних концертах всю війну. Три з половиною роки забраної молодості.
Ніхто не забирав - сама віддала.

Паша.
Наш постійний драйвер, помічник глави Ф.О.Н.Д.у
Теж готується зустріти свій день народження на фронті.

Для мене вони усі діти. В їх честь звучить оцей концерт ударних.

... на бариню, що всілась на кріселечку посеред площі, не зважайте.
бариня не завжди має сили стояти, тому команда возить розкладне крісло для таких випадків.
Команда возить також реанімаційний набір для таких випадків. Ох, вже ця команда. Мабуть, вона щось знає...

Отже - просимо до нашого концертного залу.
Авдіївка, наші дні.
Та розповсюджуйте, прошу. Адже мало хто знає цей звичний сюр прифронтових та фронтових містечок та сіл.
Адже питання - а що, там стріляють? - звучить найперше у розмовах обивателя з фронтовими людьми.
Так, стріляють. Так постійно, що усі вже звикли - і оця звичка, то найстрашніше із страшного у цій війні.

... а солдат таки дочекався на машину.
Вона виїхала з позиції і вивезла його дружка.
Вже мертвим.
- Як же... ми ж збирались разом на дембель... - повторював наш солдат розгублено.

Так, там стріляють...

Watch on YouTube

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1528506280543401

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.