lenta_ua

ІНТЕРВ"Ю З ПАНОМ ОБЛАДУНКОМ

ми маємо право на це інтерв"ю. Бо ж Пан Обладунок обладнувався свого часу і в тому числі й за наші кошти.
Пан Обладунок пройшов разом з своїм господарем багато фронтових доріг. З самісінького початку війни і аж дотепер.
Тепер у Пана Обладунка короткочасна відпустка між фронтом і фронтом.
Ось в цю відпустку він і приїхав до нас, завдяки допомозі Нової пошти - і зараз, відпочиваючи, змиваючи пилюку з обладунків, Пан Обладунок дає нам інтерв"ю, вибачте за тавтологію.

- Доброго дня, Пане Обладунку. Скажіть, як вам сподобався Київ. Ви ж тут вперше?
- Не зовсім так. Я в Києві бував проїздом. Деякі мої частки навіть полежали в Києві на полицях, аж доки їх не купили та не відправили на фронт.
- А хто їх купував?
- Звичайно, волонтери, які допомагали моєму господарю. Ну, і сім"я господаря.
- І каску, й бронежилет?
- Ображаєте. Це ви, мабуть, вирішили, що ми штатні?
- Нууууу....
- Ми з господарем штатного майже не носили. Не те що воно погане, але ж коли сім"я та друзі вклались в краще, то чом би й ні?
- Я перепрошую за підозри. Але ж ви знаєте, які ходять чутки...
- Та нам ваші тилові чутки варити ніколи. Нам би у бій, нам би в атаку. А плітки - то вже для ваших, оцих, як їх... А, фейсбуків!

- Пане Обладунку, а можете розказати, де ви стояли там, на фронті?
- По-перше, ми не стояли. Постоїш тут, якже. Ми з господарем бігали, аж пот струменів між кріплень Броніка. Правда, Бронік?
- Йєп, сер!
- Чому ви бігали? Ви бігали в атаку?
- Ага, в атаку. Побігаєш в атаку з нашим командуванням, як же. У нас позиційна війна, чули про таке?
- Та же ж не чути, чули...
- Отож. А це означає, що нам вперед рипатись не можна. А в самих виключних випадках можна стримувати ворога, та й по всьому. Ото ж і бігали, стримуючи. Від ЗУ до ДШК, швидко-швидко перебираючи ногами, аби встигнути зробити вигляд, що нас багато на позиції. Аж Наколінники злітали. Правда, Наколінники?
- Та чомизлітали, минічонезлітали, нормальнікріплення, інєчатут, якшотакзразунаколінники...
- Разговорчікі в строю! Отставіть базар?
- Єсть, отставіть базар!

- Пане Обладунку, а які ви бачили українські окуповані міста?
- Хитре яке питання. Отак ви вирішили вирахувати мого господаря? Не вийде! Ми бойових товаришів не здаємо!
- Та ні, це просто питання.
- А, тоді ок. Ну, які бачили? різні бачили. Донецьк ми однозначно бачили. Бачили Горлівку. А вже коли до нас прийшов наш ПНВ, то ми побачили й Докучаєвськ. Правда, ПНВ?
- Так точно, командір!

- Панове, я бачу, ви тут злагоджений бойовий загін...
- Да, да...
- так, звісно...
- Конєшно, об чьом вопрос?..
- Ми тут ваще усі огого, от тільки Каска...

- А Що Каска? Що вам далась Каска? Це що тут за гендерний шовінізм! Та якби не я, у господаря було б усі двадцять п"ять контузій, а так лише дванадцять.
- Каска, смірно! Не зариваться! От контузій господаря рятували Навушники. Ти більше по осколкам. Правда, Навушники?

... чуємо у відповідь стриманий гул включених на Навушниках мікрофонів. Віримо на слово, тобто на гул.

Ми ще мали цілий список питань. Кажуть, це звичні питання, які задають біцям в тилу:
- А ти вбивав?
- А скільки важить бронік?
- А ворога бачив?
- А чому ти туди пішов?
- А скільки платять?

але ці питання, в силу їх повної тупості, ми не стали задавати Панові Обладунку.
Досить того, що усі ці тупі питання ще почує господар Обладунку, коли вийде на дембель. На жаль, такі питання неминучі. Люди якось дивно уявляють собі війну - по плоскій картинці, створеній з клаптів телевізійної інформації та старих фільмів про війну.

Так, ви правильно зрозуміли - це вигадане інтерв"ю ми провели, розбираючи посилку від бійця, який уже скоро демобілізується.
І ми цьому дембелю раді - може, нарешті, наш боєць підлікується. А лікування там - почати й не скоро закінчити. Боєць воював в такому підрозділі, який з фронту не виводили. Тобто, усі контузії переживались на ногах, усі подряпини та загострення старих хвороб та травм до госпіталю не добігали.
Усе коштовне, колись закуплене волонтерами та рідними - дбайливо запаковано й передано нам.

Дякуємо, наш боєць.
Один з най-най-улюбленіших наших друзів.
Дякуємо, Пане Обладунку.
Відпочивай - а потім тебе знову чекає робота на фронті.