![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaОоооооо...
Сили спецоперацій, оооооо...
жінки в оргазмі, чоловіки знімають кулаком скупу сльозу
а в нас народжується новий спіч
І ЗНОВУ ПРО БРУТАЛЬНІСТЬ
- У меня столько дел, столько дел. Я помогаю не всем. Только спецам. - діловито відмахується від прохань волонтерочка-романтик.
- Мои спецы мне позвонили...
- Когда я у МОИХ спецов...
мрійливо розказує волонтерочка-як-би-пошвидше-вийти-заміж-або-хоча-б-коханця
Звичайно, ми всі не такі. Звичайно, це я пишу про якихось вигаданих волонтерочок. Звичайно, таких в нас зовсім не буває, о ні, як ви могли подумати...
... але оце - МОИ СПЕЦЫ - звучить чомусь занадто часто. І з придиханням, так - МХОИиии СПЕЦЫыыыы...
Мої.
Лише мої.
З усіма їхніми скупими "Плюс. Обняяяяял..."
з рельєфною мускулатурою.
З такою явно вираженою маскулінністю.
ой, Боже, дівоньки, як я вас розумію, сама колись така була - аж лоскотно, правда ж? - отам, по хребту і в прочіх органах. Не будемо вдаватись в деталі.
Насправді - то все мрії жінок, що виросли на кінах з брутальними красунчиками у головних ролях. Від Клінта Іствуда до Сталоне.
Насправді - очікування і реальність завжди різняться. І наші специ бувають худенькими хлопчиками в очочках.
Бувають дядями-пузанями. І пуза ті не від пива, як ви могли подумати, а певно що для пива (у вільний від роботи час, звичайно)
У нас нема "МАЇХ СПЄЦОВ" - ми вже давно не маримо маскулінністю і знаємо, що на фронті усі рівні, усі потрібні.
Ми рідко ходимо по намолених місцях - а до МАЇХ СПЄЦОВ зазвичай черга з волонтерськими шоколадками, вологими серветками, прицілами, сухими супчиками і кому що Бог пошле по волонтерському начинню.
Стояти в черзі наколи і нецікаво - тому з "спєцами" як з усіма - буде заявка, допоможемо. А ні - пролетімо повз.
Коли раптом якісь СПЄЦИ попросять планшет або бінокль, або іще чогось - ми зазвичай намагаємось взнати, де вони стоять, оці спєци. Бо з спєцами, як і з піхотою, як з артилерією чи десантом, буває всяко.
Буває навіть так, що бойове відділення місяцяит сидить у располагі або навіть на ППД. Безвилазно.
Тому ще треба подивитись, де ті спєци, і чи заявка їхня пріоритетна.
Але - брешу.
Звичайно, є і в нас такі "свої" спєци. І скажу вам чесно - вони не дуже схожі на Клінтів Іствудів, Сталлоне, Арнольдів та Уілісів, Сігалів та протчіх Дольф Лундгренів, не кажучи вже про Ван Дамма з Джекі Чаном, не к ночі будь помянутим.
На кого ж вони схожі?
Та на самих себе.
І коли вони йдуть вулицями своїх міст чи сіл, перевдягнувшись у цивільне - ви менш за все подумаєте, що то оті самі страшні СПЄЦИИИИИИИИ
Свято це зовсім нове. І я, звичайно, не збираюсь тут вам ставити веселу чи сумну, а краще бойову й пафосну пісеньку.
Я не почну чіпляти тут усі ваші емлеми та шеврони.
Я ж знаю вас як облуплених. Я розумію, коли ви задристали і побігли, а коли тримали оборону до останнього. Коли поранено, то ви плакали і звали маму, як і всі в таких випадках - або мовчали, зціпивши зуби, так теж бува. Або самі дійшли до точки медиків, або вас витягли.
у вас усе як і у всіх на цій війні.
Тобто - буває всяко.
Он один - пузо вспороте заростив, осколок той останній між кишками так і не знайшли, переживаю страшно, не люблю, коли у вас лишаються осколки - куди ти мене тягнеш? куди на руки, ти здурів? У мене 65, а ти ж лише залікував свій шрам, тебе ж вспороли як консервну бляшку, не треба мене на ручки, постав на місце, нам тебе лікувати буде дорожчееееееее.....
Он другий - два поранення так і проніс на позиції, третє теж хотів, та вже за чуба витягували та до госпіталю відсилали.
І теж уламки у тобі лишились. не люблю, коли у вас лишаються уламки. Та знаю, що не заважають, чую, чую - ну, просто не люблю. Може, лише тому, що будеш голосно проходити крізь рамку. Навіщо це тобі здалось?
Куди?
Куди знову на вихід?
Тобі, взагалі, інвалідність світила. Що ж ти робиш, хлопче...
Ось п"ятий.
Чого ж ти мовчиш, сонечко, де ж тебе носить...
Коли ти розказував, як ви нарвались на противника, і як вас накрило, як драпали, риючи траншею тепловізором як саперною лопаткою - народ регоче. А нам тоді сміху було мало. не кажучи про вас.
Ось сто двадцятий.
Був...
Тепер звільнив місце. Прощай, друже. Не знала навіть твого прізвища.
І де ви ходите, і де вас носить - про те знати усім не варто. І ми - ми знаємо лише тоді, коли привозимо вам те-се.
І, поївши вареників із спільного казана - сідаємо в машини, їдемо тихо, не вмикаючи фари - і кажемо одне одному:
- Спєци, блін. Пацани. Місцями зовсім діти.
Така брутальність.
Такі спєци.
Таке життя і смерть така іноді - тьху-тьху, лише живіть.
Але не завжди вас навіть включають в сводки поранених та вбитих. Бо не можна. Бо усе тихо, тихо.
Бо сидите ви часом і слухаєте, як гадять ваші шеврони:
- Та вони на передку і не бувають! Та вони давно вже стоять на блокпостах!
Не знаю, де ви сили ті берете, аби промовчати у відповідь. А на це іноді сил треба більше, ніж на те, щоб втримати позицію, куди вас кинули для підсилення.
То що ж. Колись розкажемо і про вас. Не те, що іноді розказують по телевізору. Підкреслюючи вашу пафосність та брутальність.
Не те, над чим мліють волонтерочки типу скоріше-б-вийти-заміж-або-хоча-б-коханця. Хоча - у нас же таких нема, у нас таких волонтерочок взагалі не буває.
А просто - колись розкажемо правду.
Вона буває різною - простою і страшною, стидною і такою
Еге ж, спєци?
:)
прим
СПЄЦ - слово, над яким посміюються професійні військові.
В даному спічі вживається аби підкреслити наше любовно-сатиричне ставлення до вас.
І нелюбовно-сатиричне - до вигаданих волонтерочок, закоханих в СПЄЦІВ - а таких волонтерочок насправді і не буває. Правда ж?
ну, зі святом!
і нємєдлєнно випіл.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1500078956719467
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
Сили спецоперацій, оооооо...
жінки в оргазмі, чоловіки знімають кулаком скупу сльозу
а в нас народжується новий спіч
І ЗНОВУ ПРО БРУТАЛЬНІСТЬ
- У меня столько дел, столько дел. Я помогаю не всем. Только спецам. - діловито відмахується від прохань волонтерочка-романтик.
- Мои спецы мне позвонили...
- Когда я у МОИХ спецов...
мрійливо розказує волонтерочка-як-би-пошвидше-вийти-заміж-або-хоча-б-коханця
Звичайно, ми всі не такі. Звичайно, це я пишу про якихось вигаданих волонтерочок. Звичайно, таких в нас зовсім не буває, о ні, як ви могли подумати...
... але оце - МОИ СПЕЦЫ - звучить чомусь занадто часто. І з придиханням, так - МХОИиии СПЕЦЫыыыы...
Мої.
Лише мої.
З усіма їхніми скупими "Плюс. Обняяяяял..."
з рельєфною мускулатурою.
З такою явно вираженою маскулінністю.
ой, Боже, дівоньки, як я вас розумію, сама колись така була - аж лоскотно, правда ж? - отам, по хребту і в прочіх органах. Не будемо вдаватись в деталі.
Насправді - то все мрії жінок, що виросли на кінах з брутальними красунчиками у головних ролях. Від Клінта Іствуда до Сталоне.
Насправді - очікування і реальність завжди різняться. І наші специ бувають худенькими хлопчиками в очочках.
Бувають дядями-пузанями. І пуза ті не від пива, як ви могли подумати, а певно що для пива (у вільний від роботи час, звичайно)
У нас нема "МАЇХ СПЄЦОВ" - ми вже давно не маримо маскулінністю і знаємо, що на фронті усі рівні, усі потрібні.
Ми рідко ходимо по намолених місцях - а до МАЇХ СПЄЦОВ зазвичай черга з волонтерськими шоколадками, вологими серветками, прицілами, сухими супчиками і кому що Бог пошле по волонтерському начинню.
Стояти в черзі наколи і нецікаво - тому з "спєцами" як з усіма - буде заявка, допоможемо. А ні - пролетімо повз.
Коли раптом якісь СПЄЦИ попросять планшет або бінокль, або іще чогось - ми зазвичай намагаємось взнати, де вони стоять, оці спєци. Бо з спєцами, як і з піхотою, як з артилерією чи десантом, буває всяко.
Буває навіть так, що бойове відділення місяцяит сидить у располагі або навіть на ППД. Безвилазно.
Тому ще треба подивитись, де ті спєци, і чи заявка їхня пріоритетна.
Але - брешу.
Звичайно, є і в нас такі "свої" спєци. І скажу вам чесно - вони не дуже схожі на Клінтів Іствудів, Сталлоне, Арнольдів та Уілісів, Сігалів та протчіх Дольф Лундгренів, не кажучи вже про Ван Дамма з Джекі Чаном, не к ночі будь помянутим.
На кого ж вони схожі?
Та на самих себе.
І коли вони йдуть вулицями своїх міст чи сіл, перевдягнувшись у цивільне - ви менш за все подумаєте, що то оті самі страшні СПЄЦИИИИИИИИ
Свято це зовсім нове. І я, звичайно, не збираюсь тут вам ставити веселу чи сумну, а краще бойову й пафосну пісеньку.
Я не почну чіпляти тут усі ваші емлеми та шеврони.
Я ж знаю вас як облуплених. Я розумію, коли ви задристали і побігли, а коли тримали оборону до останнього. Коли поранено, то ви плакали і звали маму, як і всі в таких випадках - або мовчали, зціпивши зуби, так теж бува. Або самі дійшли до точки медиків, або вас витягли.
у вас усе як і у всіх на цій війні.
Тобто - буває всяко.
Он один - пузо вспороте заростив, осколок той останній між кишками так і не знайшли, переживаю страшно, не люблю, коли у вас лишаються осколки - куди ти мене тягнеш? куди на руки, ти здурів? У мене 65, а ти ж лише залікував свій шрам, тебе ж вспороли як консервну бляшку, не треба мене на ручки, постав на місце, нам тебе лікувати буде дорожчееееееее.....
Он другий - два поранення так і проніс на позиції, третє теж хотів, та вже за чуба витягували та до госпіталю відсилали.
І теж уламки у тобі лишились. не люблю, коли у вас лишаються уламки. Та знаю, що не заважають, чую, чую - ну, просто не люблю. Може, лише тому, що будеш голосно проходити крізь рамку. Навіщо це тобі здалось?
Куди?
Куди знову на вихід?
Тобі, взагалі, інвалідність світила. Що ж ти робиш, хлопче...
Ось п"ятий.
Чого ж ти мовчиш, сонечко, де ж тебе носить...
Коли ти розказував, як ви нарвались на противника, і як вас накрило, як драпали, риючи траншею тепловізором як саперною лопаткою - народ регоче. А нам тоді сміху було мало. не кажучи про вас.
Ось сто двадцятий.
Був...
Тепер звільнив місце. Прощай, друже. Не знала навіть твого прізвища.
І де ви ходите, і де вас носить - про те знати усім не варто. І ми - ми знаємо лише тоді, коли привозимо вам те-се.
І, поївши вареників із спільного казана - сідаємо в машини, їдемо тихо, не вмикаючи фари - і кажемо одне одному:
- Спєци, блін. Пацани. Місцями зовсім діти.
Така брутальність.
Такі спєци.
Таке життя і смерть така іноді - тьху-тьху, лише живіть.
Але не завжди вас навіть включають в сводки поранених та вбитих. Бо не можна. Бо усе тихо, тихо.
Бо сидите ви часом і слухаєте, як гадять ваші шеврони:
- Та вони на передку і не бувають! Та вони давно вже стоять на блокпостах!
Не знаю, де ви сили ті берете, аби промовчати у відповідь. А на це іноді сил треба більше, ніж на те, щоб втримати позицію, куди вас кинули для підсилення.
То що ж. Колись розкажемо і про вас. Не те, що іноді розказують по телевізору. Підкреслюючи вашу пафосність та брутальність.
Не те, над чим мліють волонтерочки типу скоріше-б-вийти-заміж-або-хоча-б-коханця. Хоча - у нас же таких нема, у нас таких волонтерочок взагалі не буває.
А просто - колись розкажемо правду.
Вона буває різною - простою і страшною, стидною і такою
Еге ж, спєци?
:)
прим
СПЄЦ - слово, над яким посміюються професійні військові.
В даному спічі вживається аби підкреслити наше любовно-сатиричне ставлення до вас.
І нелюбовно-сатиричне - до вигаданих волонтерочок, закоханих в СПЄЦІВ - а таких волонтерочок насправді і не буває. Правда ж?
ну, зі святом!
і нємєдлєнно випіл.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1500078956719467
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
