lenta_ua

Моя робота починається з перевірки фронтових зведень.
Обстріли, обстріли, калібри, листаємо до кінця, отут саме те, що я шукаю.

"Станом на ........ втрат та поранень серед українських воїнів немає."

"Попри підвищення ворожої вогневої активності, жоден український воїн вчора внаслідок бойових дій не постраждав."

і я закриваю вкладку, з полегшенням всміхаючись.

"Із сумом повідомляємо, що внаслідок бойових дій один військовослужбовець ЗС України вчора загинув. Ще один український воїн зазнав поранень."

і я встаю від комп"ютера і йду на подвір"я. Біля входу поличка, на ній - смішні відьмочки, куплені колись як талісман в АТО, декоративні шляпки, гарненька вишукана сумочка, яку мені колись подарували, креми для взуття та щітки для одягу - і чорна шовкова стрічка. Вона завжди лежить тут напоготові.
Я беру стрічку, виходжу на подвір"я і підхожу до флагштока.

... коли я лише це починала, мені казали:
- не справишся. Це досить важко, кожен день фіксувати, не забувати, знімати стрічку, знову її вивішувати...

Ні, це не важко.
Це боляче, так. Але не важко.
Це радісно, коли знімаєш ту стрічку. І зовсім, зовсім не важко.
І я підходжу до флагштока.

... ми живемо в акваріумі.
Приватний будиночок з дворищем, розташований між високих багатоквартирних будівель, вікна в будиночку на усі боки, жодного дерева на величезних газонах.
Нас видно всім, ми безкоштовний спектакль.
Я б теж дивилась цей спектакль, якби жила в отих багатоквартирних.
- Обережно, блокпости й секрети вже працюють. - попереджаємо ми тих, хто прокинувся після нас.
Блокпости й секрети - то курильщики на балконах і у вікнах, просто спостерігачі, яким раптом захотілось визирнути у вікно - мають право.
Але обережно проскакуємо ми по будинку, намагаючись виглядати як і годиться рибкам в акваріумі - причесаними, красивими.
Або наплювавши вже на ті блокпости, як і годиться погіфістам-рибкам.

І я сподіваюсь, що моя постійна вранішня робота теж не лишається непоміченою.
Кожного ранку, прочитавши зведення, я роблю оце:
- виходжу на подвір"я з чорною стрічкою в руках, підходжу до флагштоку, спускаю прапор, пов"язую його чорною стрічкою, і знову випускаю прапор вгору, тепер вже синьо-жовто-чорний
- або виходжу на подвір"я, підходжу до флагштока, спускаю прапор і тріумфально знімаю чорну стрічку. Прапор здіймається догори таким, як і мусить бути - жовте й синє. І жодного чорного кольору.

І я вірю, що ті блокпости й секрети навкруги нас помітили оцю постійну роботу.
Помітили і задались питанням - а що вона оце робить і для чого?
Але я вірю також, що більшості з них навіть не треба пояснювати, що ото вона робить, навіщо чорна стрічка...
Бо ж українці на тих блокпостах, чи хто?

... сьогодні - чорною стрічкою увінчано мою роботу.
Мені казали - це буде складно, перевіряти кожного дня зведення з фронту, вивішувати стрічку, знімати її.
Це зовсім нескладно.
Це - та дещиця, яку ми можемо зробити для них, загинувших на фронті.
Показати, що ми їх пам"ятаємо. Що вдячні. Що смерті їхні - наше горе й біда країни.
Робіть так, прошу й вас.