ФОНД Діани Макарової: ТІ, ЩО БУЛИ ПЕРШИМИ
Jul. 10th, 2017 02:15 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaЛюдина краще пам"ятає те, що сталось з нею в дитинстві, ніж те, що відбулось три роки тому.
Суспільство – воно таке ж саме. Вам відтарабанять доповідь про події Другої світової війни, але у більшості замнуться, коли ви запитаєте, які підрозділи звільняли від окупації Лисичанськ та Краматорськ в 2014-му році.
І це я говорю про наше, українське суспільство – а що вже казати про пересічного громадянина сусідніх країн, звичайного глядача телевізору та читача інтернету?
Справа Віталія Марківа, військовослужбовця Національної гвардії України, заарештованого в Італії, ще раз довела оце незнання іншими країнами суті того, що відбувається в нас.
Дивіться самі. Віталія Марківа було заарештовано як бійця «частини групи автономних і нерегулярних бойовиків» (цит з обвинувачення)
Так, в обвинуваченні було сором»язливо догписано, що ці «бойовики» добровільно приєднались до частин регулярної армії – але ж хто буде вчитуватись та вслухуватись? Найперше, що кидається в очі – то оті самі «автономні та нерегулярні боєвики»
Що аж на рівні міністерств та посольств Україна мусіла роз"яснювати італійській стороні цю грубу помилку – випадкову або нарочиту.
Нам пишуть симпатики України, які знаходяться в Італії, нам пише українська діаспора. Вони давно знають про війну в Україні, вони допомагають нам. Але з подивом та жахом ми чуємо те ж саме:
- Ви ж розумієте, у чому складність справи. Адже Віталій був добровольцем, який служив в нерегулярних формуваннях.
І це кажуть ті, хто з самого початку війни з нами. Що ж тоді говорити про інших – тих громадян країн світу, які не відслідковують події в Україні, так, краєм вуха щось чули, краєм ока щось бачили:
- О, Ukraine! Yes! Praviy sektor? Sì! Nazi! Ja-ja!
І все. І це навіть в кращому випадку.
Але ж гріх ображатись. Візьмемо ось хоч мене. Я, що з перших днів війни варилась в котлі нашої визвольної війни – зараз згадаю легко, як формувались батальйони Айдар, Донбас, Перший та Другий резервні – але зовсім не згадаю, як з"явились Азов та Шахтарськ, наприклад.
Ми не можемо знати все навіть про СВОЮ війну, свою країну – тому не маємо права ображатись і на інші країни світу.
- Стоп-стоп. Ми знаємо усі назви, але що таке Перший та Другий резервні, ми не чули. Це які батальйони, вони воювали? – зовсім нещодавно почула я таке питання.
Почула й отетеріла. От бачте…
А це було питання від українців, ба навіть волонтерів. Здавалось, мали б знати.
Отже, питання назріло. Розкажемо про славні Перший та Другий резервні – тим більше, що вони мають безпосереднє відношення до справи Віталія Марківа.
… Майдан скінчився.
Але починалась війна. Наші території захоплювала Росія, опираючись на сепаратистів – зазвичай завезених з тієї ж Росії спеціалістів по підбуренню громадських настроїв.
Оці самі наші майданівські «бойовики» мусіли вирішувати, як діяти далі. І то ми з вами знаємо, ким були ці «бойовики» Майдану – звичайними людьми, які полишили студентські лави, роботу в офісі, прибутковий фріланс, бізнес тощо – і пішли стояти на Майдані.
То ми знаємо, що аж ніяких «бойовиків» там не було. Смішно вважати бойовиками пацанів, які, прикривались дерев»яними щитами від куль озброєного Беркуту та снайперів, йшли на смерть. Так смішно, що ми кожного разу плачемо, коли згадуємо ті розстріли беззбройних «бойовиків»
А що знає світ загалом, якщо брати середнього глядача телебачення? – ну, в Україні був якийсь Maydan. Ну, були заворушення на вулицях Києва. От і по всьому.
Але Майдан переміг – і треба було думати, що робити далі в країні, яку затягували у війну.
Користуючись документом, який надали мені в батальйоні імені генерала Кульчицького
користуючись власною пам"яттю
викладую історію створення та перших кроків батальйону, в якому з самого початку служив та служить Віталій Марків, позивний Італієць.
НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ В ПИТАННЯХ ТА ВІДПОВІДЯХ
- Нацики? Це ті, що на сході України? Українські націоналісти, так?
- Ні. Нацики в даному випадку – скорочена назва національних гвардійців. Такий фронтовий сленг. Він не означає ані ідеології, ані якоїсь там доктрини. Тут грає однокорінність слів – національний гвардієць = нацик
- А що таке Нацгвардія? Це Praviy sektor?
- Зовсім ні. Правий сектор ніколи не вступав до Нацгвардії. Нацгвардія – це просто скорочено від Національна гвардія України. Скорочення некоректне, але прижилось і входить до словничка фронтового сленгу. Тому і ми надалі будемо називати так.
ВИТЯГ №1
…….. «Нацгвардія була створена в Україні вперше в 1991 р., проте в 2000 р. вона була розформована. Солдатам, що в ній служили, була надана можливість переходу в інші підрозділи армії.
13.03.2014 зважаючи на агресію в Криму, а також напружений стан на сході країни Нацгвардія була знову організована і почала приймати до своїх лав добровольців, готових до захисту суверенітету української держави.
Батальйони Нацгвардії підпорядковуються Міністерству внутрішніх справ України. Відповідно до закону «Про Національну Гвардію України» (15). завданням Нацгвардії було підтримання порядку, виконання охоронних та допоміжних функцій. Тому спочатку вони були екіпіровані тільки легким озброєнням.»
(витяг з документу, наданого батальйоном) ……..
В Національну гвардію України увійшли також підрозділи Внутрішніх військ України – власне, Нацгвардія і є регулярними Внутрішніми військами.
- Зрозуміло. Але що ж тоді таке Перший резервний, про який ви говорили? І чому ми його розглядаємо? Цей підрозділ воював разом з батальйоном Кульчицького, так?
- Знову не так. Оці Перший резервний і Другий резервний батальйони – і є по суті початок народження батальйону Кульчицького.
ВИТЯГ №2
…….. «13 березня 2014 року 570 добровольців із Самооборони Майдану стали резервістами щойно відтвореної Національної гвардії України та вирушили у село Нові Петрівці Київської області на полігон бригади спецпризначення«Барс».
Офіційно перший резервний батальйон Національної Гвардії України був зареєстрований 14 березня 2014 року на базі в/ч 3066.
Бойовим навчанням та злагодженням добровольців керував начальник Управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України генерал-майор Сергій Кульчицький.
Після проведення тренувань та відбору бійців 6 квітня 2014 року 230 гвардійців прийняли присягу.
Ці хлопці були першими, хто побував в бою. Вони навчалися воювати вже на передовій
15 квітня підрозділ відправився на схід України, спочатку у Павлоград Дніпропетровської області, а потім, — на бойове чергування в район міста Слов'янськ.
Незабаром до резервістів приєднався і генерал Кульчицький, який більше місяця разом із колишніми майданiвцями перебував в зоні проведення АТО до своєї трагічної загибелі.
16 квітня був створений другий резервний батальйон Національної Гвардії України на тій-же тренувальній базі «Барс» в/ч 3027.
16 травня закінчили навчання і прийняли присягу 270 добровольців, а 28 травня підрозділ відправився на ротацію в зону проведення антитерористичної операції до м. Словянська. «
(витяг з документу, наданого батальйоном) ……..
Отже, цивільні люди, багато хто з них і не служив в армії – прийшли до батальйону і провчились на полігоні три тижні.
Чому можна було навчитись за три тижні? – та майже нічому. Як розбирати та збирати атомат. Ну, і по кілька тренувальних пострілів хлопцям дали зробити.
Отакі страшні «бойовики»
Хлопці прийняли присягу – і з цього моменту вони вже офіційно служили в РЕГУЛЯРНИХ військах української армії. Ці війська називались Національною гвардією України. І ми можемо сміливо вважати Перший резервний батальйон Національної гвардії – першим добровольчим батальйоном України 2014-го року – і першим же добровольчим, який одразу став РЕГУЛЯРНИМ та офіційним підрозділом.
Отже, ні про яку належність нацгвардійців, так званих нациків, до «автономних та нерегулярних бойовиків» (цит) не може бути й мови.
Перший резервний одним з перших і виступив на схід України, під Слав"янськ. Основною задачею батальйону було – стояти на блокпостах, перевіряти автомобілі та піших людей, які тоді ще могли виходити/заходити до Слав"янська.
прим
вихід/виїзд цивільних людей з Слав"янська було частково припинено вже під кінець осади міста – це було рішення сепаратистських та російських загонів, які осіли в Слав"янську.
Не можу промовчати і про таку історію
Перший резервний заходив на блокпости навкруги Слав"янська разом з іншими регулярними підрозділами української армії. І так сталось, що найперший бій нашої антитерористичної операції прийшовся саме на ці підрозділи.
ВИТЯГ №3
…….. «Забезпеченість і оснащення добровольців залишалися на дуже низькому рівні. Проте ці два батальйони разом із загоном спецназу МВС «Омега» були єдиними частинами, негайно перекинутими в район Слов'янська для блокади терористичної бази. Саме перші два батальйони Нацгвардії виконали величезний і неоціненний обсяг фронтової роботи, доки країна відроджувала армійські частини, які перекидалися на фронт окремими підрозділами. Нічого іншого просто не було.»
(витяг з документу, наданого батальйоном) ……..
До бою люди не були готовими. Бій не планувався. Просто, як це часто буває на війні – по наших підрозділах відкрили вогонь зі сторони Слав"янська.
Бійці мусіли спинитись і відповісти на вогонь.
Бій був недовгим, лише стрілковим – адже, див. витяг №1, бійці, які повинні були лише стояти на блокпостах, контролюючи вхід-вихід з міста, були екіпіровані ЛИШЕ ЛЕГКИМ ОЗБРОЄННЯМ.
Але цей бій довів головне – змішані загони росіян та українських сепаратистів жартувати не збираються. Вони налаштовані рішуче, даючи озброєний опір регулярній українській армії.
Цей бій довів також наступне – українська армія не збирається стріляти першою. Але на вогонь може відповісти вогнем.
Цей бій також впевнив в головному, у що не хотілось вірити – в Україні розпочалась війна. І розпочала її НЕ Україна.
Слав"янськ було взято в осаду. Бійці Національної гвардії розташувались в основному на дорогах, які вели до міста.
Деякі блокпости тут же було взято бойовиками Росії та сепаратистами в оточення.
На осадному положенні виявилась і гора Карачун, куди поставили бійців в основному для того, щоб охороняти трансляційну вишку.
Звідти ж, з цієї гори, й вилетів 29 травня 2014 року вертоліт, в якому знаходились бійці внутрішніх військ Національної Гвардії, в минулому військовослужбовці Беркуту та генерал Кульчицький.
- То ви хочете сказати, що Беркут теж служив у військах Національної гвардії?
- Так. Беркут, який розстрілював беззбройних майданівців, теж було включено до лав Національної гвардії. І колишні вороги тепер об"єднались для спільного захисту своєї країни.
Вертоліт, в якому знаходились генерал Кульчицький та бійці Національної гвардії, було збито поруч з іншим блокпостом. Який, до речі, теж перебував в оперативному оточенні.
Майже усі, хто знаходився у вертоліті, загинули.
Далі почались активні дії сепаратистів та російських організаторів подій в Слав"янську (найперше – Гіркін, Стрєлков Ігорь, громадянин Росії, який і очолив спершу сепаратиський рух на Донбасі) проти Національної гвардії та інших підрозділів, які стояли на позиціях навкруги міста.
Трагічна доля спіткала бійців Другого резервного батальйону, який вийшов на зміну Першому
ВИТЯГ №4
…….. «2-й батальйон прийняв своє перше бойове хрещення на блок постах біля м. Словянська. Озброєні лише легким стрілковим озброєнням та незламним бойовим духом, військовослужбовці цього батальйону протистояли до зубів озброєному ворогу, який вже на той час на озброєні бронетехніку в т.ч. і танки.
Особливої уваги заслуговує оборона блок-поста №1. Ось як описує бій 26червня 2014 р. в своєму рапорті командир взводу розвідки батальйону В.Шаповал:
Доповідаю, що 26.06.2014 р. під час виконання бойового завдання бійцями зведеного підрозділу батальйону оперативного призначення в/ч 3027 НГУ на блок посту №1 м. Словянська, біля 19-00 год. на даний блок пост було здійснено збройний напад незаконним збройним формуванням, яке очолював лідер бойовиків громадянин РФ Гіркин («Стрелков »).
Нападники атакували наш блок пост раптово, переважаючими живими силами (біля 600 осіб), з використанням важкої бронетехніки (5-ть танків Т-64), мінометів та стрілецького озброєння. Виникла загроза реального оточення блок поста ворогом та загибелі бійців.»
(витяг з документу, наданого батальйоном) ……..
Звичайно, нам не треба доводити собі, що проти нас воювала у першу чергу Росія. Ми усе це знаємо давно – але чи знає про те отой звичайний громадянин Європи – Франції, Германії, Італії…
І знову витяг з документу. Що знайшли лише в одному з сепаратиських штабів наші національні гвардійці після визволення Слав»янська:
ВИТЯГ №5
…….. «В числі перших (бійці батальйону Нацгвардії) 05.07.2015 р. увійшли до міста, захопили штаб сепаратистів та арсенал озброєння, який було таємно облаштовано в приміщені місцевої церкви, а саме;
1. ПЗРК «Ігла» -4 шт.
2. РПО «Шміль»-12 шт,
3. РПГ – 12 шт.
4. Ручні реактивні протитанкові гранати – 20 шт.
5. Гранати для підствольного гранатомету – 50 шт.
6. Протипіхотні осколочні міни – кількість значна (встановлюється)
7. Протитанкові міни - кількість значна (встановлюється)
8. Набої до стрілецької зброї – кількість значна (встановлюється)
9. Документи осіб причетних до діяльності т.зв. ДНР
10. Кабель польовий телефонний виробництва РФ в бухтах – 50 шт.
11. Польові телефонні апарати – виробництва РФ – 10 шт.
12. Радіостанції автомобільні – 10 шт. та ін.
Для вивезення трофейної зброї було залучено вантажні автомобілі в кількості 4-х одиниць.»
(витяг з документу, наданого батальйоном) ……..
Після повернення Першого та Другого батальйонів на місце постійної дислокації до Києва (липень 2014 року) було прийняте спільне рішення батальйонів та командування про об"єднання обох батальйонів в один.
Так з"явився Батальйон Національної гвардії України імені генерала Сергія Кульчицького.
Далі можна розказувати багато – як знову вийшов батальйон до Зони АТО. Як героїчно він тримав позиції на Миронівському та Углєгорську, Станиці Луганській та Дебальцево. Волонтери та суміжники батальйону, командування Зони Ато та український народ добре про те знають.
Я ж хотіла вам просто нагадати історію створення батальйону Національної гвардії України імені генерала Сергія Кульчицького – одного з підрозділів РЕГУЛЯРНОЇ української армії.
Звичайно, ви зрозуміли, що цей пост призначається у першу чергу для інгоземної спільноти. І його буде продубльовано на англомовній сторінці нашого Ф.О.Н.Д.у
Тому прошу допомогти нам з перекладом цього тексту – адже ситуація з Віталієм Марківим ще раз довела нам, що далеко не всі громадяни інших країн розуміють, що відбувалось і відбувається зараз в Україні. А саме – на сході, там де і зараз точаться запеклі бої з РОСІЙСЬКОЮ армією та сепаратиськими загонами.
І знову я прошу у вас репосту цього тексту. Люди світу повинні розуміти, що головне, за що ми стояли на Майдані – законність і незалежність країни.
Відповідність усім юридичнам нормам нашої країни і міжнародної спільноти - і воля України від російського окупанта.
А українці - то такий народ. За волю вони можуть віддати навіть життя.
І віддають...
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1478392122221484
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
Суспільство – воно таке ж саме. Вам відтарабанять доповідь про події Другої світової війни, але у більшості замнуться, коли ви запитаєте, які підрозділи звільняли від окупації Лисичанськ та Краматорськ в 2014-му році.
І це я говорю про наше, українське суспільство – а що вже казати про пересічного громадянина сусідніх країн, звичайного глядача телевізору та читача інтернету?
Справа Віталія Марківа, військовослужбовця Національної гвардії України, заарештованого в Італії, ще раз довела оце незнання іншими країнами суті того, що відбувається в нас.
Дивіться самі. Віталія Марківа було заарештовано як бійця «частини групи автономних і нерегулярних бойовиків» (цит з обвинувачення)
Так, в обвинуваченні було сором»язливо догписано, що ці «бойовики» добровільно приєднались до частин регулярної армії – але ж хто буде вчитуватись та вслухуватись? Найперше, що кидається в очі – то оті самі «автономні та нерегулярні боєвики»
Що аж на рівні міністерств та посольств Україна мусіла роз"яснювати італійській стороні цю грубу помилку – випадкову або нарочиту.
Нам пишуть симпатики України, які знаходяться в Італії, нам пише українська діаспора. Вони давно знають про війну в Україні, вони допомагають нам. Але з подивом та жахом ми чуємо те ж саме:
- Ви ж розумієте, у чому складність справи. Адже Віталій був добровольцем, який служив в нерегулярних формуваннях.
І це кажуть ті, хто з самого початку війни з нами. Що ж тоді говорити про інших – тих громадян країн світу, які не відслідковують події в Україні, так, краєм вуха щось чули, краєм ока щось бачили:
- О, Ukraine! Yes! Praviy sektor? Sì! Nazi! Ja-ja!
І все. І це навіть в кращому випадку.
Але ж гріх ображатись. Візьмемо ось хоч мене. Я, що з перших днів війни варилась в котлі нашої визвольної війни – зараз згадаю легко, як формувались батальйони Айдар, Донбас, Перший та Другий резервні – але зовсім не згадаю, як з"явились Азов та Шахтарськ, наприклад.
Ми не можемо знати все навіть про СВОЮ війну, свою країну – тому не маємо права ображатись і на інші країни світу.
- Стоп-стоп. Ми знаємо усі назви, але що таке Перший та Другий резервні, ми не чули. Це які батальйони, вони воювали? – зовсім нещодавно почула я таке питання.
Почула й отетеріла. От бачте…
А це було питання від українців, ба навіть волонтерів. Здавалось, мали б знати.
Отже, питання назріло. Розкажемо про славні Перший та Другий резервні – тим більше, що вони мають безпосереднє відношення до справи Віталія Марківа.
… Майдан скінчився.
Але починалась війна. Наші території захоплювала Росія, опираючись на сепаратистів – зазвичай завезених з тієї ж Росії спеціалістів по підбуренню громадських настроїв.
Оці самі наші майданівські «бойовики» мусіли вирішувати, як діяти далі. І то ми з вами знаємо, ким були ці «бойовики» Майдану – звичайними людьми, які полишили студентські лави, роботу в офісі, прибутковий фріланс, бізнес тощо – і пішли стояти на Майдані.
То ми знаємо, що аж ніяких «бойовиків» там не було. Смішно вважати бойовиками пацанів, які, прикривались дерев»яними щитами від куль озброєного Беркуту та снайперів, йшли на смерть. Так смішно, що ми кожного разу плачемо, коли згадуємо ті розстріли беззбройних «бойовиків»
А що знає світ загалом, якщо брати середнього глядача телебачення? – ну, в Україні був якийсь Maydan. Ну, були заворушення на вулицях Києва. От і по всьому.
Але Майдан переміг – і треба було думати, що робити далі в країні, яку затягували у війну.
Користуючись документом, який надали мені в батальйоні імені генерала Кульчицького
користуючись власною пам"яттю
викладую історію створення та перших кроків батальйону, в якому з самого початку служив та служить Віталій Марків, позивний Італієць.
НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ В ПИТАННЯХ ТА ВІДПОВІДЯХ
- Нацики? Це ті, що на сході України? Українські націоналісти, так?
- Ні. Нацики в даному випадку – скорочена назва національних гвардійців. Такий фронтовий сленг. Він не означає ані ідеології, ані якоїсь там доктрини. Тут грає однокорінність слів – національний гвардієць = нацик
- А що таке Нацгвардія? Це Praviy sektor?
- Зовсім ні. Правий сектор ніколи не вступав до Нацгвардії. Нацгвардія – це просто скорочено від Національна гвардія України. Скорочення некоректне, але прижилось і входить до словничка фронтового сленгу. Тому і ми надалі будемо називати так.
ВИТЯГ №1
…….. «Нацгвардія була створена в Україні вперше в 1991 р., проте в 2000 р. вона була розформована. Солдатам, що в ній служили, була надана можливість переходу в інші підрозділи армії.
13.03.2014 зважаючи на агресію в Криму, а також напружений стан на сході країни Нацгвардія була знову організована і почала приймати до своїх лав добровольців, готових до захисту суверенітету української держави.
Батальйони Нацгвардії підпорядковуються Міністерству внутрішніх справ України. Відповідно до закону «Про Національну Гвардію України» (15). завданням Нацгвардії було підтримання порядку, виконання охоронних та допоміжних функцій. Тому спочатку вони були екіпіровані тільки легким озброєнням.»
(витяг з документу, наданого батальйоном) ……..
В Національну гвардію України увійшли також підрозділи Внутрішніх військ України – власне, Нацгвардія і є регулярними Внутрішніми військами.
- Зрозуміло. Але що ж тоді таке Перший резервний, про який ви говорили? І чому ми його розглядаємо? Цей підрозділ воював разом з батальйоном Кульчицького, так?
- Знову не так. Оці Перший резервний і Другий резервний батальйони – і є по суті початок народження батальйону Кульчицького.
ВИТЯГ №2
…….. «13 березня 2014 року 570 добровольців із Самооборони Майдану стали резервістами щойно відтвореної Національної гвардії України та вирушили у село Нові Петрівці Київської області на полігон бригади спецпризначення«Барс».
Офіційно перший резервний батальйон Національної Гвардії України був зареєстрований 14 березня 2014 року на базі в/ч 3066.
Бойовим навчанням та злагодженням добровольців керував начальник Управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України генерал-майор Сергій Кульчицький.
Після проведення тренувань та відбору бійців 6 квітня 2014 року 230 гвардійців прийняли присягу.
Ці хлопці були першими, хто побував в бою. Вони навчалися воювати вже на передовій
15 квітня підрозділ відправився на схід України, спочатку у Павлоград Дніпропетровської області, а потім, — на бойове чергування в район міста Слов'янськ.
Незабаром до резервістів приєднався і генерал Кульчицький, який більше місяця разом із колишніми майданiвцями перебував в зоні проведення АТО до своєї трагічної загибелі.
16 квітня був створений другий резервний батальйон Національної Гвардії України на тій-же тренувальній базі «Барс» в/ч 3027.
16 травня закінчили навчання і прийняли присягу 270 добровольців, а 28 травня підрозділ відправився на ротацію в зону проведення антитерористичної операції до м. Словянська. «
(витяг з документу, наданого батальйоном) ……..
Отже, цивільні люди, багато хто з них і не служив в армії – прийшли до батальйону і провчились на полігоні три тижні.
Чому можна було навчитись за три тижні? – та майже нічому. Як розбирати та збирати атомат. Ну, і по кілька тренувальних пострілів хлопцям дали зробити.
Отакі страшні «бойовики»
Хлопці прийняли присягу – і з цього моменту вони вже офіційно служили в РЕГУЛЯРНИХ військах української армії. Ці війська називались Національною гвардією України. І ми можемо сміливо вважати Перший резервний батальйон Національної гвардії – першим добровольчим батальйоном України 2014-го року – і першим же добровольчим, який одразу став РЕГУЛЯРНИМ та офіційним підрозділом.
Отже, ні про яку належність нацгвардійців, так званих нациків, до «автономних та нерегулярних бойовиків» (цит) не може бути й мови.
Перший резервний одним з перших і виступив на схід України, під Слав"янськ. Основною задачею батальйону було – стояти на блокпостах, перевіряти автомобілі та піших людей, які тоді ще могли виходити/заходити до Слав"янська.
прим
вихід/виїзд цивільних людей з Слав"янська було частково припинено вже під кінець осади міста – це було рішення сепаратистських та російських загонів, які осіли в Слав"янську.
Не можу промовчати і про таку історію
Перший резервний заходив на блокпости навкруги Слав"янська разом з іншими регулярними підрозділами української армії. І так сталось, що найперший бій нашої антитерористичної операції прийшовся саме на ці підрозділи.
ВИТЯГ №3
…….. «Забезпеченість і оснащення добровольців залишалися на дуже низькому рівні. Проте ці два батальйони разом із загоном спецназу МВС «Омега» були єдиними частинами, негайно перекинутими в район Слов'янська для блокади терористичної бази. Саме перші два батальйони Нацгвардії виконали величезний і неоціненний обсяг фронтової роботи, доки країна відроджувала армійські частини, які перекидалися на фронт окремими підрозділами. Нічого іншого просто не було.»
(витяг з документу, наданого батальйоном) ……..
До бою люди не були готовими. Бій не планувався. Просто, як це часто буває на війні – по наших підрозділах відкрили вогонь зі сторони Слав"янська.
Бійці мусіли спинитись і відповісти на вогонь.
Бій був недовгим, лише стрілковим – адже, див. витяг №1, бійці, які повинні були лише стояти на блокпостах, контролюючи вхід-вихід з міста, були екіпіровані ЛИШЕ ЛЕГКИМ ОЗБРОЄННЯМ.
Але цей бій довів головне – змішані загони росіян та українських сепаратистів жартувати не збираються. Вони налаштовані рішуче, даючи озброєний опір регулярній українській армії.
Цей бій довів також наступне – українська армія не збирається стріляти першою. Але на вогонь може відповісти вогнем.
Цей бій також впевнив в головному, у що не хотілось вірити – в Україні розпочалась війна. І розпочала її НЕ Україна.
Слав"янськ було взято в осаду. Бійці Національної гвардії розташувались в основному на дорогах, які вели до міста.
Деякі блокпости тут же було взято бойовиками Росії та сепаратистами в оточення.
На осадному положенні виявилась і гора Карачун, куди поставили бійців в основному для того, щоб охороняти трансляційну вишку.
Звідти ж, з цієї гори, й вилетів 29 травня 2014 року вертоліт, в якому знаходились бійці внутрішніх військ Національної Гвардії, в минулому військовослужбовці Беркуту та генерал Кульчицький.
- То ви хочете сказати, що Беркут теж служив у військах Національної гвардії?
- Так. Беркут, який розстрілював беззбройних майданівців, теж було включено до лав Національної гвардії. І колишні вороги тепер об"єднались для спільного захисту своєї країни.
Вертоліт, в якому знаходились генерал Кульчицький та бійці Національної гвардії, було збито поруч з іншим блокпостом. Який, до речі, теж перебував в оперативному оточенні.
Майже усі, хто знаходився у вертоліті, загинули.
Далі почались активні дії сепаратистів та російських організаторів подій в Слав"янську (найперше – Гіркін, Стрєлков Ігорь, громадянин Росії, який і очолив спершу сепаратиський рух на Донбасі) проти Національної гвардії та інших підрозділів, які стояли на позиціях навкруги міста.
Трагічна доля спіткала бійців Другого резервного батальйону, який вийшов на зміну Першому
ВИТЯГ №4
…….. «2-й батальйон прийняв своє перше бойове хрещення на блок постах біля м. Словянська. Озброєні лише легким стрілковим озброєнням та незламним бойовим духом, військовослужбовці цього батальйону протистояли до зубів озброєному ворогу, який вже на той час на озброєні бронетехніку в т.ч. і танки.
Особливої уваги заслуговує оборона блок-поста №1. Ось як описує бій 26червня 2014 р. в своєму рапорті командир взводу розвідки батальйону В.Шаповал:
Доповідаю, що 26.06.2014 р. під час виконання бойового завдання бійцями зведеного підрозділу батальйону оперативного призначення в/ч 3027 НГУ на блок посту №1 м. Словянська, біля 19-00 год. на даний блок пост було здійснено збройний напад незаконним збройним формуванням, яке очолював лідер бойовиків громадянин РФ Гіркин («Стрелков »).
Нападники атакували наш блок пост раптово, переважаючими живими силами (біля 600 осіб), з використанням важкої бронетехніки (5-ть танків Т-64), мінометів та стрілецького озброєння. Виникла загроза реального оточення блок поста ворогом та загибелі бійців.»
(витяг з документу, наданого батальйоном) ……..
Звичайно, нам не треба доводити собі, що проти нас воювала у першу чергу Росія. Ми усе це знаємо давно – але чи знає про те отой звичайний громадянин Європи – Франції, Германії, Італії…
І знову витяг з документу. Що знайшли лише в одному з сепаратиських штабів наші національні гвардійці після визволення Слав»янська:
ВИТЯГ №5
…….. «В числі перших (бійці батальйону Нацгвардії) 05.07.2015 р. увійшли до міста, захопили штаб сепаратистів та арсенал озброєння, який було таємно облаштовано в приміщені місцевої церкви, а саме;
1. ПЗРК «Ігла» -4 шт.
2. РПО «Шміль»-12 шт,
3. РПГ – 12 шт.
4. Ручні реактивні протитанкові гранати – 20 шт.
5. Гранати для підствольного гранатомету – 50 шт.
6. Протипіхотні осколочні міни – кількість значна (встановлюється)
7. Протитанкові міни - кількість значна (встановлюється)
8. Набої до стрілецької зброї – кількість значна (встановлюється)
9. Документи осіб причетних до діяльності т.зв. ДНР
10. Кабель польовий телефонний виробництва РФ в бухтах – 50 шт.
11. Польові телефонні апарати – виробництва РФ – 10 шт.
12. Радіостанції автомобільні – 10 шт. та ін.
Для вивезення трофейної зброї було залучено вантажні автомобілі в кількості 4-х одиниць.»
(витяг з документу, наданого батальйоном) ……..
Після повернення Першого та Другого батальйонів на місце постійної дислокації до Києва (липень 2014 року) було прийняте спільне рішення батальйонів та командування про об"єднання обох батальйонів в один.
Так з"явився Батальйон Національної гвардії України імені генерала Сергія Кульчицького.
Далі можна розказувати багато – як знову вийшов батальйон до Зони АТО. Як героїчно він тримав позиції на Миронівському та Углєгорську, Станиці Луганській та Дебальцево. Волонтери та суміжники батальйону, командування Зони Ато та український народ добре про те знають.
Я ж хотіла вам просто нагадати історію створення батальйону Національної гвардії України імені генерала Сергія Кульчицького – одного з підрозділів РЕГУЛЯРНОЇ української армії.
Звичайно, ви зрозуміли, що цей пост призначається у першу чергу для інгоземної спільноти. І його буде продубльовано на англомовній сторінці нашого Ф.О.Н.Д.у
Тому прошу допомогти нам з перекладом цього тексту – адже ситуація з Віталієм Марківим ще раз довела нам, що далеко не всі громадяни інших країн розуміють, що відбувалось і відбувається зараз в Україні. А саме – на сході, там де і зараз точаться запеклі бої з РОСІЙСЬКОЮ армією та сепаратиськими загонами.
І знову я прошу у вас репосту цього тексту. Люди світу повинні розуміти, що головне, за що ми стояли на Майдані – законність і незалежність країни.
Відповідність усім юридичнам нормам нашої країни і міжнародної спільноти - і воля України від російського окупанта.
А українці - то такий народ. За волю вони можуть віддати навіть життя.
І віддають...
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1478392122221484
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
