ФОНД Дианы Макаровой: … і ми ж майже не говоримо про війну – але війна тут на кожному кроці.

[nazavzhdy]

ДАРИНА

… А я ж не знала, хто ви. Дивлюсь, дивлюсь, така жіночка нещасна, усе хилиться. І дітки її попід ручки, попід ручки… А ви, виходить, таку справу робите… Ото ж, мабуть, здоров»я і підірвали? І коли воно оте кінчиться? Стільки хлопців полягло…
А ми ж теж ото вареники ліпимо. Як зійдуться люди, як наліплять. Тоді хлопці беруть усе те в відра такі, пластик, знаєте? І везуть на фронт. Що кажете? Скисне? Е, ні. Наше не кисне. Та я їм скисну, як хлопці мої вареники одразу не з»їдять! То ви ще наших вареників не куштували. Їдять і ще просять!
… А ви пийте Нафтусю, пийте. Аби на здоров»я. А будете здоровими, то вже можна й Спіртусю. Чого смієтесь? Я так усім тут і кажу: «Зранку Нафтусю, звечора Спіртусю. І в здоровом тєлє здоровий дух!» А вам поки що лише Нафтусю. Ну, нічого, лікуйтесь.
Що кажете? Спіртусю за перемогу? А чого ж. Я не дивіться, що така мала. Я й Спіртусю можу, і наливочку. А які ж у нас наливочки та настоянки…
… А ви люди хороші, цікаві такі люди. У мене тут всякого люду. Бувають такі москалі, що тільки дивуєшся – хто ж тебе виховував, що ти таке стерво? Але я їм це в очі не кажу. У мене свої методи.
От був один. Така вже свинюка. Я усе думала – і чого він така свинюка? Але ж у мене агенти скрізь, мені й доклали, що це мент. Натуральний мент, ще й начальство. Я тоді кажу – чекайте, я його вишколю.
Прийшла вранці, привіталась чемно, а він мені – здравствуйтееее, Дааашенька. Яка я Дашенька, шляг би тя трафив! Але оком не веду. Кажу:
- Дивіться. Ось ви кажете, що три інститути закінчили.
Він мені киває. Тоді я кажу:
- А ось я не вірю. Не вірю та й по всьому!
Він тоді очі вирячив, каже, чим би тобі довести. Дипломів в чемодані не возить. А я й продовжую:
- А як відгадаєте мою загадку, то повірю.
Ну, він згодився. І кажу я загадку:
- От у нас дев»ять поверхів. На кожному поверсі ліфт. А як біля кожного ліфта та на кожному поверсі поставити міліціонера, то що це в нас тепер буде?
Він такий засміявся та й каже – парядок у вас будєт! А я й кажу:
- От і не вгадали! Мусоропровод це в нас буде!
Він знову очі вилупив, та й дивиться на мене. Усі сміються, а він дивиться, й не знає що сказати. А я повернулась та й пішла. А не будь свинюкою, правда ж?
… а ще один був. Теж москаль. Курив усюди. По номеру ходить, куре. По коридору йде та куре. На ліжко ляже та й куре. І хоч би просто курив, так він ще й бички кидає. Ну прямо на підлогу, на коцики. Що за людина! Вже його просили, просили, баночки йому ставили, вказували. А він кидає та й кидає. Нікого не слухає. Теж велике начальство був, аж із Москви, бач. Тоді мене позвали, кажуть – Даринко, зроби що-небудь. Лише ти можеш.
А я можу. Я ще й не таке можу. І кажу я – вже нехай так добуде, а я йому зроблю. Я йому таке зроблю, що він на усеньке життя забуде, як ото людей не поважати.
От він ходить та смалить, лежить та смалить. А я усе мовчу. А сама бички ті збираю. Збираю по номеру та по балкону, по коридору збираю. З сусідніх номерів теж збираю, а чого ж. В банку складаю. Здорова банка вийшла, на усінькі три літри.
Він уже відпочив, вже скоро й їхати. Зібрав чемодани, каже – Даааашенька, спасібо вам.
А я собі посміхаюсь та киваю.
А потім він вийшов на обід, я шасть в його чемодан – і підклала йому пакет з його бичками. Усю ту банку висипала в пакет, пакет гарненько зав»язала, та й на саме дно чемодану виклала.
Чого регочете? Хотіли б бачити його обличчя? Та що там його бачити. Очі мої б його не бачили. Та так і не бачила більше. Вже не знаю, де він своє здоров»я по тому поправляв, а в нас його більше й сліду не було.
… Ви кажете, що хлопчики там стоять, аби нас охороняти. Воно ж і правильно. Але ж чому вони вперед не йдуть? А нас охороняти й не треба. До нас той Путін не дійде. А знаєте чому? Бо в нас є ядерна зброя. Називається Степан Бандера!
Та де помер? Досить одного імені. Вони й імені його страшаться.
… То ви ж ще приїдете? Але одна умова – лише на мій поверх, лише в мій номер.
… і ото завтра великий день, Благая Вість приходить. То ви вже нічого не робіть, лише відпочивайте. Велику справу робите, але відпочивати теж треба.
… то їдьте собі з Богом. Нехай Він вас боронить на отих фронтах. Коли вже це скінчиться, такі діти на фронті, такі діти…

СТЕПАН

… рибки?
Так в нас же санітарний день. Ми й воду спустили, і риби немає. Чого ж ви в понеділок? Усі люди на вихідні та свята, а ви…
Та ні, куди ж ви? Рибка буде. Маю я рибу. Вона в мене в колодязях. Піймати не піймаєте, бо то вже не спорт. А як вам лише посмажити, то я виловлю. Ходіть, подивитесь.
Та це ще не багато. Ми став почистимо, риби завеземо, тоді буде багато. Ось дивіться, така підійде? Ця на кілограм. Мало? Та то здається, що мало. Якраз на трьох, а ви ще ж замовите дерунів. Ох і деруни у нас…
Ну, дві то й дві. Та можна потрогати. А чого штраф за випущену форель? Бо вона жити не буде. От ви потрогали, то їй вже опік. Так, жалко. Кожну істоту живу жалко. Треба брати лише для їжі.
Навіщо по голові довбнею? Бо вона й так мучиться, нащо на те дивитись. Вбити швидко, та на мангал. Як запікаємо? Сіль та спеції. В нас отих панських витребеньок нема.
А можна на пательню. Та на мангал, то й на мангал.
О, я ж казав, що наші деруни смакують. А ще як грибної юшки… Замовили? ну, на здоров»ячко.
Оцей ставок? То для щуки. Але це вже чистий спорт. Зловили – мусять відпустити. Та що їй зробиться від того гачка? Це ж щука!
Та бачу тих дармоїдів. Нехай ходять. Та пара давно сюди прилітає з того берега. Ні, не ганяю, нехай… Буслик, він на щастя. Дармоїд. Колесо прибив, а вони не захотіли. Ну, може, молоді захочуть. Хай буде колесо.
… О, ви знову до нас? А ми ще тут миємо. То я вам рибки витягну. Смачна наша рибка? А завтра приїхали б. Завтра свято, буде нова риба, ухи зробимо.
Що? Подушку? Нашатир? Що їй треба, скажіть. Швидку?

… з фронту, кажете. Тоді усе ясно.
Так, повітря в нас добре. Дихайте. Там такого нема.
То ж завтра будете? Свято, уха…
Обережно там, дорога крута.

МАРІЯ

- … три роки. Три роки, і ще Майдан. Як пішов на Майдан, так і нема його вдома. Усе фронт та фронт. А дитина ж вдома росте без батька…
- Батько ж там і свою дитину захищає.
- Та я все розумію. І отаких же, як він, нема. Щоб як пішли з Майдану на війну, та й досі…
- Таких насправді чимало. – посміхаюсь я.
- Але таких як він немає. – вперто продовжує вона.
Я згоджуюсь. Таких як він, дійсно, мало.
… Хату треба утеплити. З такими цінами на газ хіба можна?
Кредити під утеплення взяли, вони вже скінчились. Діти, онуки – де ж сили взяти переживати за всіх, а мусиш переживати – то ж твої діти, кому за них молитись, як не тобі?
Ноги болять. Боже, як болять ті бідні ноги у матері. щось з суглобами, а як полікуватись? І ніколи, і грошей нема. Гроші на хату пішли, та й ті кредитні.
… я слухаю. Те ж саме й у мене – діти, онуки. Де взяти сил на ті молитви, а в мене ж тих дітей ще більше. От хіба своєї хати нема, а за орендовану теж треба грошей. І де їх взяти, усе, що було, пішло на лікування. І ноги ж болять, Боже, як болять ті бідні ноги.

Бере дитину на руки, співає:
- Три півники, три півники, горох молотили…
- Три курочки-чубарочки до млина носили… - продовжую я.
- Цап меле, цап меле, коза засипає, а маленьке козенятко на скрипочці грає… - співаємо разом, аж дитина зачудовано замовкає й дивиться то на неї, то на мене.
І звідки та чужа баба пісеньку моєї баби зна?
Одні в нас пісеньки, дитинко.
І біда на двох одна. Як отой біль в змучених суглобах. Як і той син, що став і моїм за три роки війни…

… і ми ж майже не говоримо про війну – але війна тут на кожному кроці.
Тут війна в очах людей, в їх мовчазному розумінні. І в оцьому постійному – коли ж воно усе скінчиться?
Не знаю я, коли воно скінчиться. Я знаю лише одне – треба працювати.
Бо тут усе просто. Ті, хто на війні – як вони вистоять без нас?..

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1400972516630112

Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой.