![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaВечір в Ф.О.Н.Ді Діани Макарової
Коли мене щось лякає чи розізлить, то реакцією у відповідь на дратівник є дія. Мені необхідно щось робити, при чому фізично - відчувається необхідність полагодити світовий порядок або якщо не вдається зразу зі світом - то хоча б помити вікна. Тоді на душі стає легше - твій душевний неспокій перелився в якийсь позитивний результат.
вчора і налякав і розізлив сраний хуйлостанський конвой - стало зрозумілим, що перемовини в Мінську, на які я, признатись, сподівалась як на можливість виходу із клінчу, переносяться. Ні, не переговори, а вихід із клінча.
про те, що щодень і кінця поки не видно Бог забирає до себе у світле своє військо найкращих синів України навіть не хочу і проговорювати...
Ну, коротше - наступив той самий момент, коли треба діяти. І я пішла до Діани Макарової, знаючи, що в них по п'ятницях загрузка на АТО.
Косенко, 107... і: привіт всім!
А всіх було приблизно 15-20, з них більшість незнайомих мені (у всіх зато приємні обличчя. завжди чомусь хорошими справами займаються люди у яких на обличчі немає злих смужок, капризної самовпевненості тощо) і це нагадувало веселий рій людей різного віку, які з великим завзяттям вишукують в безкінечних коробках великої кімнати, перетвореної на склад різні необхідні речі для солдат, перекладають їх в величезні ящики, розкидані в інших кімнатах і на дворі - бо не вміщається, з надписами:
саперам
такому-то підрозділу НацГвардії
сякому-то підрозділу НацГвардії
танкістам
десантникам
розвідникам
такій-то дивізії
добровольцям
1
2
3
(НацГвардія з добровольцями під милими позивними командирів),
потім з цих величезних коробів витягують все навалене і перепаковують вже в мішки, коробки, мішечки з надписами: такому-то (командиру чи зв'язковому конкретного підрозділу) і телефони. Тобто, замовлення поступає від підрозділу і відправляється самому підрозділу, а не в штаб АТО чи в штаб бригади.
Центральною фігурою цього бедламу є сама Діна: худенька, втомлена. У Діни є улюблене слово: аатлічна!, яке вона вимовляє з характерною інтонацією. Помітила, що серед постійних членів команди: Іра,Гєна, Санді, Аня, Паша вже теж з'явилось це слово з тією ж характерною інтонацією. Знак спайки тісного спілкування і інтенсивної роботи.
Аня сидить в одному з тих величезних ящиків, речі з якого вже перепакували в мішки і коробки (в такому ящику ще можна трьох Ань запхати і буде нетісно): її дуже коротко стрижена голова стирчить із ящика, великі світлі очі опущені донизу, лице зосереджене.
Картина викликає загальний сміх:
- Ну, что вы ржете? я пишу: мне надо список составить, а больше нигде нет места, - виправдовується вона.
- Народ, а где ящик № бригады? Ты цевьё упаковала, - Гєна ловить, пролітаючу мимо Іру, що несе купу штанів, з-під якої її майже не видно:
- Там, - киває кудись в простір Іра, - да, упаковала.
-Лор, на заднєм дворє, под тентом лежат спальники, принеси, пожалуйста: нужно 31 штука для NN.
- А що Ви робите? - звертаюсь до жінки, яка чорним маркером замальовує білий лейбл на кишені флісових курток, якими увішаний весь двір аж по город: всі верьовки і паркани: навіть коли в нас була спека - на Донбасі по ночах було холодно: степ. Ну, а зараз вже тим більше.
- Діна попросила замалювати, - посміхається, - тут надпис: тюремна охорона Її Величності. Куртки британські, армійські, але не армії, а тюремної охорони. Дуже теплі, якісні і легкі. Незручно, що "тюремної".
Купили на секонді. Військовий секонд - це можливість купити те, що треба і побільше за невеликі гроші.
Дзвінок. Дзвінки ці постійно і Діна нагадує ходячий колл-центр. Стиль спілкування телеграфний, нема часу на довгі розмови: А, да, ти що... ти подумай. так. поняла.
- Діма дзвонив. Сказав, що їм підкинули для підкріплення беркутів, а в них з обмундирування одні тапочки.
- Тааак, Санді допиши на доску. Санді дописує чорним маркером на здоровенну білу дошку всю обписану списками: "Беркутьі" і під цим заголовком формується список і для беркутів.
футболки, мультікам, куртки, кікімори, тепловізор, сігарєти, йомкості для води, планкі пікатіні, тєпловізор, берци, мьільно-рьільніє, курткі, палаткі, спальнікі,антибіотики, карємати, ножи, фонарики ...........
Бемць! Гахнула залізна хвіртка: прийшла якась жіночка - принесла купу шкарпеток і соромлячись трохи, витягає пакети з чимось білим.
- это бельйо. оно еще советское, но зато качєствєнноє х-б. "Да-да", - киває головою Діана: аатлічна.
Жінка йде, ми роздивляємось чудернацькі вироби військової індустрії СРСР, що дивом збереглись. (у мене перша свекруха працювала колись стоматологом у військовій частині: у неї теж дома полки ломились від усякого такого ж майна: простині, підодіяльник, зелені шкарпетки): оооо, 1956 рік, - читає хтось на бірці. Громада вражена музейністю. Комплект складається з сорочки з довгими рукавами і підштаників.
- Ну, нічого, зато хб, коли холодно -можна піддіти, - вирішуємо:
- Давайтє всьо "беркутнє" отдадім, - з відтінком давньої майданної неприязні до "беркутів" пропонує хтось. Пропозиція не проходить.
Діна просить покласти в кожний ящик по два комплекта цього "музею". Кладу: фантазія малює офігєвання хлопців, що будуть розглядати ті ж бірки, хіхікаю.
Бемць! Знов хвіртка. Прийшов якийсь бородатий мужик з купою здоровенних кульків і миттєво усвистів, не відповідаючи на запитання. На кульках надпис: Віка Ботоблєтова. Хм? це що означає? Даритель? Згодом, після того, яки посортирували все з кульків по типам і позаписували все в облікову книжечку, вияснилось, що цього робити не треба - бо Віка Ботоблєтова - це воєнлікар ... роти і всі ці пакети до неї, на передову.
Хвіртка гахає регулярно - приходять люди, щось приносять: то celox, то шкарпетки, то ліки ящиками, то одежу, то забирають одежу, яку треба підшити...
Хвіртка гахає вчергове і з'являється мужчина в чорному, що приносить якусь нехорошу звістку, але поскільки я не чула від початку - була на складі, я не зразу розумію в чому справа - тільки бачу, як витягнулись обличчя і зблідли. Чоловік йде.
-Пам'ятаєш я писала на фб історію про три бронєжилета, як хлопчику передавали бронік?
-угу.
-Нема вже цього хлопчика... Із танка влучили і... нічого не залишилось.
В нього по мамі 40 днів ось виповнилось, а тепер і він...
Ах, війна, що ж ти підла така. Будь проклятий Путін і росіяни...
... Машин вирушає в цей раз дві. Одна - традиційна, з постійним драйвером, а інша нова - для розвідників. Її купили в складчину хлопці, що теж допомагають сортувати речі для посилок.
Сєдан купили швидко, але 2 тижні возились з люком - в машині має бути люк, щоб в ньому міг стояти автоматник.
Пакування нарешті закінчилось і ми чекаємо, сидячи серед величезної купи коробок, мішків, спальників (що самі по собі як маленькі мішочки), що заставили весь двір.
Приїзджає Фін з другом - драйвери і починається процес упакування в машини. Мене страшенно інтригує, як це ВСЕ може влізти в дві, хоч і великі, але не грузові машини.
Оооо, це було видовище, я вам скажу. Першу скрипку вже тут грали хлопчики, а дівчата, в основному, були зірками (підсвічували ліхтариками), учьотниками і глядачами.
-тааак, оце в багажник... нє, ось сюди - в вільний простір можна ще запихнути спальник.
Спальник запихує Подорожній, злегка крехчучи. А давай ще один туди ж спробуємо? Подорожній крехче більше, але все таки спальник влізає.
Багажник повний, а мішків ще багато. Раптом Рен бере здоровенний мішок, який ніяк не хотів поміщатись і починає на ньому скакати. Одна з "зірок" лякається: а там нічего не сломается?!
-Нє, тут форма, - і продовжує скакати на мішку, пресуючи його. Мішок схуд. Багажник може закритись, але необхідно запхати ще один мішок. Хлопці вирішують скрутити обшивку багажника.
Потім по тій же схемі скручують перепону між багажником і салоном. Багажник трохи перекосило, для вірності, щоб не було в дорозі неприємного сюрпризу, закривають його на ключ. Переднє сидіння заставлено, драйверу відкрили вікно, щоб він хоч якось бачив дзеркало. В маленьку пустоту між бардачком і сидінням через вікно вже намагались запихнути палатку. Не влізла.
-Вєня, а де документи?
-??! в бардачку, блін!
Упс! Приходиться розгружати переднє сидіння, щоб звільнити документи з бардачка - бо таку загружену машину на трасі можуть зупинити даїшники і якщо вони і допоможуть в розгрузці, то в загрузці хз...
- ну, что, неудачнікі, не все поместилось? - підходить до нашої машини Фін, про тойоту якого ходять легенди, що вона гумова і безрозмірна.
- Фігушки! Все! - тріумфально відповідають Паша, Гєна, Подорожній, наш драйвер і дві "зірки".
Ідемо до його машини, там йде суперечка між Ірою, яка хоче ще впихнути ще 3 карємата і Фіном, який навідріз відмовляється від цієї ідеї. Ааа, не гумова твоя тойота, вот!
- Фін, ну, пожалуйста, ну еще три каремата. Ну, почему ты так не любишь каремати? Ну, их в моей любимой..бригаде ждут, - канючить Іра.
- Нет! У меня плохие воспоминания о карематах. Когда-то в детстве меня встретило три пьяных каремата и сильно побили. С тех пор я их не люблю!
Все-все.
Але поки Фін радиться з другим драйвером про маршрут, ми, як диверсанти, тихесенько примудряємось запихнути 3 каремати, шикаючи одне на одного.
Наостанок звіряють ще раз списки, ставлять Фіна перед фактом, що карєматів не 4, а 7:
- я с вами даже обниматься на прощание не буду, вот! Так, поехали-поехали, - бажання втікти, поки машини ще можуть рухатись, драйверів від хижих інтендантів вже неприкрите. Вони сідають в машини: пока-пока!:
- аааа, стойте! семечки! мы забыли семечки! Дима и Вовка очень просили семечек! Сказали, что им очень стыдно, но они хотят семечек! - раптово схаменувшись, кричить Діана.
- Семечек?! Семечки можна хіба що розкидати по салону.
- бублікі! - відгукується Фін. згадують смішну історію з передачею бубликів, про яку теж писала Діна на тижнях.
- Поехалииии! Семечек мы купим в Харькове.
Щасливої дороги!
...треба купляти бус.
- а в лізінг?
- хто тобі дасть в лізінг бус, що їздить в АТО?
- а як ти його купиш? а який? а за що? А треба - бо зима йде, речі будуть зростати в об'ємах..
- знаешь, есть люди, у которых нет войны...
- да как же это?
- сама удивляюсь. но таких много.
- пошли выпьем за упокой мальчика по рюмочке...
На дворі ніч. На душі стало легше -я не полагодила світ, ФОНД обійшовся б і без моєї допомоги, але я дещицю допомогла і усвідомлення того, що ти робила хорошу справу, зігріло.
Знаю, що відчуття, що по суті ти лагодиш цей світ - основна мотивація учасників Ф.О.Н.Ду.
https://www.facebook.com/fondDM?ref=ts&fref=ts
https://www.facebook.com/diana.makarova.37?fref=ts
Коли мене щось лякає чи розізлить, то реакцією у відповідь на дратівник є дія. Мені необхідно щось робити, при чому фізично - відчувається необхідність полагодити світовий порядок або якщо не вдається зразу зі світом - то хоча б помити вікна. Тоді на душі стає легше - твій душевний неспокій перелився в якийсь позитивний результат.
вчора і налякав і розізлив сраний хуйлостанський конвой - стало зрозумілим, що перемовини в Мінську, на які я, признатись, сподівалась як на можливість виходу із клінчу, переносяться. Ні, не переговори, а вихід із клінча.
про те, що щодень і кінця поки не видно Бог забирає до себе у світле своє військо найкращих синів України навіть не хочу і проговорювати...
Ну, коротше - наступив той самий момент, коли треба діяти. І я пішла до Діани Макарової, знаючи, що в них по п'ятницях загрузка на АТО.
Косенко, 107... і: привіт всім!
А всіх було приблизно 15-20, з них більшість незнайомих мені (у всіх зато приємні обличчя. завжди чомусь хорошими справами займаються люди у яких на обличчі немає злих смужок, капризної самовпевненості тощо) і це нагадувало веселий рій людей різного віку, які з великим завзяттям вишукують в безкінечних коробках великої кімнати, перетвореної на склад різні необхідні речі для солдат, перекладають їх в величезні ящики, розкидані в інших кімнатах і на дворі - бо не вміщається, з надписами:
саперам
такому-то підрозділу НацГвардії
сякому-то підрозділу НацГвардії
танкістам
десантникам
розвідникам
такій-то дивізії
добровольцям
1
2
3
(НацГвардія з добровольцями під милими позивними командирів),
потім з цих величезних коробів витягують все навалене і перепаковують вже в мішки, коробки, мішечки з надписами: такому-то (командиру чи зв'язковому конкретного підрозділу) і телефони. Тобто, замовлення поступає від підрозділу і відправляється самому підрозділу, а не в штаб АТО чи в штаб бригади.
Центральною фігурою цього бедламу є сама Діна: худенька, втомлена. У Діни є улюблене слово: аатлічна!, яке вона вимовляє з характерною інтонацією. Помітила, що серед постійних членів команди: Іра,Гєна, Санді, Аня, Паша вже теж з'явилось це слово з тією ж характерною інтонацією. Знак спайки тісного спілкування і інтенсивної роботи.
Аня сидить в одному з тих величезних ящиків, речі з якого вже перепакували в мішки і коробки (в такому ящику ще можна трьох Ань запхати і буде нетісно): її дуже коротко стрижена голова стирчить із ящика, великі світлі очі опущені донизу, лице зосереджене.
Картина викликає загальний сміх:
- Ну, что вы ржете? я пишу: мне надо список составить, а больше нигде нет места, - виправдовується вона.
- Народ, а где ящик № бригады? Ты цевьё упаковала, - Гєна ловить, пролітаючу мимо Іру, що несе купу штанів, з-під якої її майже не видно:
- Там, - киває кудись в простір Іра, - да, упаковала.
-Лор, на заднєм дворє, под тентом лежат спальники, принеси, пожалуйста: нужно 31 штука для NN.
- А що Ви робите? - звертаюсь до жінки, яка чорним маркером замальовує білий лейбл на кишені флісових курток, якими увішаний весь двір аж по город: всі верьовки і паркани: навіть коли в нас була спека - на Донбасі по ночах було холодно: степ. Ну, а зараз вже тим більше.
- Діна попросила замалювати, - посміхається, - тут надпис: тюремна охорона Її Величності. Куртки британські, армійські, але не армії, а тюремної охорони. Дуже теплі, якісні і легкі. Незручно, що "тюремної".
Купили на секонді. Військовий секонд - це можливість купити те, що треба і побільше за невеликі гроші.
Дзвінок. Дзвінки ці постійно і Діна нагадує ходячий колл-центр. Стиль спілкування телеграфний, нема часу на довгі розмови: А, да, ти що... ти подумай. так. поняла.
- Діма дзвонив. Сказав, що їм підкинули для підкріплення беркутів, а в них з обмундирування одні тапочки.
- Тааак, Санді допиши на доску. Санді дописує чорним маркером на здоровенну білу дошку всю обписану списками: "Беркутьі" і під цим заголовком формується список і для беркутів.
футболки, мультікам, куртки, кікімори, тепловізор, сігарєти, йомкості для води, планкі пікатіні, тєпловізор, берци, мьільно-рьільніє, курткі, палаткі, спальнікі,антибіотики, карємати, ножи, фонарики ...........
Бемць! Гахнула залізна хвіртка: прийшла якась жіночка - принесла купу шкарпеток і соромлячись трохи, витягає пакети з чимось білим.
- это бельйо. оно еще советское, но зато качєствєнноє х-б. "Да-да", - киває головою Діана: аатлічна.
Жінка йде, ми роздивляємось чудернацькі вироби військової індустрії СРСР, що дивом збереглись. (у мене перша свекруха працювала колись стоматологом у військовій частині: у неї теж дома полки ломились від усякого такого ж майна: простині, підодіяльник, зелені шкарпетки): оооо, 1956 рік, - читає хтось на бірці. Громада вражена музейністю. Комплект складається з сорочки з довгими рукавами і підштаників.
- Ну, нічого, зато хб, коли холодно -можна піддіти, - вирішуємо:
- Давайтє всьо "беркутнє" отдадім, - з відтінком давньої майданної неприязні до "беркутів" пропонує хтось. Пропозиція не проходить.
Діна просить покласти в кожний ящик по два комплекта цього "музею". Кладу: фантазія малює офігєвання хлопців, що будуть розглядати ті ж бірки, хіхікаю.
Бемць! Знов хвіртка. Прийшов якийсь бородатий мужик з купою здоровенних кульків і миттєво усвистів, не відповідаючи на запитання. На кульках надпис: Віка Ботоблєтова. Хм? це що означає? Даритель? Згодом, після того, яки посортирували все з кульків по типам і позаписували все в облікову книжечку, вияснилось, що цього робити не треба - бо Віка Ботоблєтова - це воєнлікар ... роти і всі ці пакети до неї, на передову.
Хвіртка гахає регулярно - приходять люди, щось приносять: то celox, то шкарпетки, то ліки ящиками, то одежу, то забирають одежу, яку треба підшити...
Хвіртка гахає вчергове і з'являється мужчина в чорному, що приносить якусь нехорошу звістку, але поскільки я не чула від початку - була на складі, я не зразу розумію в чому справа - тільки бачу, як витягнулись обличчя і зблідли. Чоловік йде.
-Пам'ятаєш я писала на фб історію про три бронєжилета, як хлопчику передавали бронік?
-угу.
-Нема вже цього хлопчика... Із танка влучили і... нічого не залишилось.
В нього по мамі 40 днів ось виповнилось, а тепер і він...
Ах, війна, що ж ти підла така. Будь проклятий Путін і росіяни...
... Машин вирушає в цей раз дві. Одна - традиційна, з постійним драйвером, а інша нова - для розвідників. Її купили в складчину хлопці, що теж допомагають сортувати речі для посилок.
Сєдан купили швидко, але 2 тижні возились з люком - в машині має бути люк, щоб в ньому міг стояти автоматник.
Пакування нарешті закінчилось і ми чекаємо, сидячи серед величезної купи коробок, мішків, спальників (що самі по собі як маленькі мішочки), що заставили весь двір.
Приїзджає Фін з другом - драйвери і починається процес упакування в машини. Мене страшенно інтригує, як це ВСЕ може влізти в дві, хоч і великі, але не грузові машини.
Оооо, це було видовище, я вам скажу. Першу скрипку вже тут грали хлопчики, а дівчата, в основному, були зірками (підсвічували ліхтариками), учьотниками і глядачами.
-тааак, оце в багажник... нє, ось сюди - в вільний простір можна ще запихнути спальник.
Спальник запихує Подорожній, злегка крехчучи. А давай ще один туди ж спробуємо? Подорожній крехче більше, але все таки спальник влізає.
Багажник повний, а мішків ще багато. Раптом Рен бере здоровенний мішок, який ніяк не хотів поміщатись і починає на ньому скакати. Одна з "зірок" лякається: а там нічего не сломается?!
-Нє, тут форма, - і продовжує скакати на мішку, пресуючи його. Мішок схуд. Багажник може закритись, але необхідно запхати ще один мішок. Хлопці вирішують скрутити обшивку багажника.
Потім по тій же схемі скручують перепону між багажником і салоном. Багажник трохи перекосило, для вірності, щоб не було в дорозі неприємного сюрпризу, закривають його на ключ. Переднє сидіння заставлено, драйверу відкрили вікно, щоб він хоч якось бачив дзеркало. В маленьку пустоту між бардачком і сидінням через вікно вже намагались запихнути палатку. Не влізла.
-Вєня, а де документи?
-??! в бардачку, блін!
Упс! Приходиться розгружати переднє сидіння, щоб звільнити документи з бардачка - бо таку загружену машину на трасі можуть зупинити даїшники і якщо вони і допоможуть в розгрузці, то в загрузці хз...
- ну, что, неудачнікі, не все поместилось? - підходить до нашої машини Фін, про тойоту якого ходять легенди, що вона гумова і безрозмірна.
- Фігушки! Все! - тріумфально відповідають Паша, Гєна, Подорожній, наш драйвер і дві "зірки".
Ідемо до його машини, там йде суперечка між Ірою, яка хоче ще впихнути ще 3 карємата і Фіном, який навідріз відмовляється від цієї ідеї. Ааа, не гумова твоя тойота, вот!
- Фін, ну, пожалуйста, ну еще три каремата. Ну, почему ты так не любишь каремати? Ну, их в моей любимой..бригаде ждут, - канючить Іра.
- Нет! У меня плохие воспоминания о карематах. Когда-то в детстве меня встретило три пьяных каремата и сильно побили. С тех пор я их не люблю!
Все-все.
Але поки Фін радиться з другим драйвером про маршрут, ми, як диверсанти, тихесенько примудряємось запихнути 3 каремати, шикаючи одне на одного.
Наостанок звіряють ще раз списки, ставлять Фіна перед фактом, що карєматів не 4, а 7:
- я с вами даже обниматься на прощание не буду, вот! Так, поехали-поехали, - бажання втікти, поки машини ще можуть рухатись, драйверів від хижих інтендантів вже неприкрите. Вони сідають в машини: пока-пока!:
- аааа, стойте! семечки! мы забыли семечки! Дима и Вовка очень просили семечек! Сказали, что им очень стыдно, но они хотят семечек! - раптово схаменувшись, кричить Діана.
- Семечек?! Семечки можна хіба що розкидати по салону.
- бублікі! - відгукується Фін. згадують смішну історію з передачею бубликів, про яку теж писала Діна на тижнях.
- Поехалииии! Семечек мы купим в Харькове.
Щасливої дороги!
...треба купляти бус.
- а в лізінг?
- хто тобі дасть в лізінг бус, що їздить в АТО?
- а як ти його купиш? а який? а за що? А треба - бо зима йде, речі будуть зростати в об'ємах..
- знаешь, есть люди, у которых нет войны...
- да как же это?
- сама удивляюсь. но таких много.
- пошли выпьем за упокой мальчика по рюмочке...
На дворі ніч. На душі стало легше -я не полагодила світ, ФОНД обійшовся б і без моєї допомоги, але я дещицю допомогла і усвідомлення того, що ти робила хорошу справу, зігріло.
Знаю, що відчуття, що по суті ти лагодиш цей світ - основна мотивація учасників Ф.О.Н.Ду.
https://www.facebook.com/fondDM?ref=ts&fref=ts
https://www.facebook.com/diana.makarova.37?fref=ts
