![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaПОБУТОВА ХІМІЯ
(етюд номер два)
Свят-вечір...
мені ще подобається - сочельник.
Почему сочельник, что сочится?
Парафин ли на зажжённых свечах - или стеарин, если говорим о свечах сегодняшних, купленных в супермаркете, а не в церкви.
Хотя и в церкви, говорят, стеарина уже давно в свечах хватает.
Разница между парафином и стеарином подобна разнице между целлофановым и полиэтиленовым пакетом.
Редкий обыватель произнесёт чётко и твёрдо, стоя, например, перед кассой:
- И один полиэтиленовый пакет.
даже не надейтесь. Чаще всего прозвучит:
- И целлофановый кулёк. - да-да, именно кулёк, к тому же целлофановый.
И сожмётся привычно сердце, и сведёт зубы скрежетом - а вы говорите парафин и стеарин. Кто, кто следит за правильностью свечи и языка сваво, каким бы ни был тот язык, русский или украинский.
Хто, хто пожбурить жменю копійчин прямо в необразовану морду касирки, коли та рявкне щиро й гнівно:
- Целлофановьій кульок брать будете?
Нема таких, нема.
- Будєм. - похнюпиться любитель правильної хімії та й відрахує копійки, і покладе їх покірно в чашку Петрі, що прямо перед сині нафарбовані очі касирки.
Мій давній друг, хімік-любитель, вважав, що лише знання побутової хімії покаже дійсний рівень загальних знань громадянина.
І якщо раптом громадянин віщає за Ніцше, Сократом та Платоном поливає, Бетховена на вкус, на зуб, на запах відрізнить від Моцарта, приказуючи недбало:
- Знаю, но не люблю. Мьі болєє по Шніткє і Танєєву. -
- не поспішайте зняти шляпу. А запитайте суворо і невмолимо:
- Поліетілен чи целофан?
і можете навіть не чекати на відповідь.
Про парафін та стеарін навіть можна не питати.
Оставим в покое необразованного гражданина. Пойдём нюхать сочельник дальше.
Чем он ещё сочится?
Смолой, конечно. Так предполагается. Смолой, текущей по срубленным стволам сосен и ёлочек, выставленных к Новому году, символизирующих яркость бытия и прах и тлен, в который эта яркость очень быстро превратится.
Ель, моя ель, уходящий олень...
Конечно, граждане подсознательно протестуют против праха и тлена.
- Вынеси ёлку! - девиз на самом деле непраздный и непраздничный.
Генерируется как правило женщинами, отрицается мужчинами. И здесь уже включается гендерный вопрос. И можно развести философию, равную кандидатской (на докторскую не потянет, не?) - например, что женщины, как правило, смиренно принимают энтропию (если не интересоваться статистикой продаж ботокса), а мужчины - о, нет. Мужчины, эти бунтари и инсургенты, сражаются и борются сколько могут, и потом ещё немного.
мы так однажды доборолись до первого апреля. И тогда уже наконец вынесли ёлку.
Вынесли, установили во дворе сухой ствол с голыми ветвями, украшенный обрывками прошлогодней мишуры, и стали водить хоровод.
Хоровод вели двенадцать человек крупных мужчин, заехавших к нам, посидеть у камелька - и хор басовитых этих мальчиков чуть не привёл к перекосу шестнадцатиэтажной новостройки - так дружно высыпали на балконы жители, так дивились и некоторые даже подпевали.
Вот где торжество!
Вот где бытие побеждает и даже утверждает! - и запорукой мне в этом двенадцать первоапрельских волхвов, воспевающих однажды рождение ёлки на празднике погребения ея.
... до речі, про дванадцять.
Сакрально, сакрально. Дванадцять - це, братця, таке число, від якого нікуди, без якого ніяк, як би не кричав, що любиш насправді чортову дюжину.
Кожного року, скільки живу, пам"ятаю - рахую я в цей вечір:
- вареники раз
- салат два
- борщ, ладно, три
і так до дванадцяти. Менше не можна, більше можна. Так мене вчили завжди.
Потім Дідух. Саме на цей день.
ну, і закликати Мороза:
- Морозе-Морозе, ходи до нас в гості. Та не поморозь наших телят. Курчат. Козенят. Гусенят. Індичат. Собачат. Кошенят.
І далі хором, під загальний регіт:
- Дитинчат!!!
Так було завжди, так вчили мама й бабушка - саме так називали, бабушка, а не бабуся, звиняйте вже.
ну, й тому, мабуть, я скептично читала тут, у фейсбуках, про найважливішу битву грудня - Мороз чи Миколай?
Тю на вас. Обидва. Зовсім різні персонажі, і кожен з них має право на життя. Присягаюсь Морозом, котрого закликаю кожного року.
... дозакликались.
Минулого року поперли на фронт. Паливо замерзало, пічка відмовляла. Як живими повернулись, досі не знаю.
Цього разу теж на самі морози поїдемо.
До речі, наші заклики Мороза, наші дванадцять страв на столі, дідух наш - усе це відбувалось в Запорізькій області. Схід України, між іншим.
Тому я пику натовчу кожному, хто нявкає, що схід україни треба віддати, що це не Україна і таке інше.
Скажіть це моїй донбаській україномовній свекрусі - а, вже не скажете, вона давно померла. Ну, нічого, вона й звідти почує, як і тут усе чула.
сувора була жінка.
ну, добре - скажіть це моїм україномовним знайомим та друзям з Донбасу, я вже не кажу про луганщину.
Скажіть - і ми вам пику натовчемо. Бач, не Україна воно їм.
Та ті дві області зараз більше Україна, ніж уся Україна. Бо ті землі вже так рясно политі кров"ю українців, що мусять вони бути лише нашими - інакше що ж ми скажемо нашим загиблим, коли відійдемо до праху і тлєну.
І так і мусить бути.
Згодні?
А хто не згоден - ідіть-но ви ...
... к целлофану, наприклад. Там, де насправді поліетилен.
Чи до парафіну, там, де стеарін.
Отака от побутова хімія.
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1861794250746011?pnref=story
Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой.
(етюд номер два)
Свят-вечір...
мені ще подобається - сочельник.
Почему сочельник, что сочится?
Парафин ли на зажжённых свечах - или стеарин, если говорим о свечах сегодняшних, купленных в супермаркете, а не в церкви.
Хотя и в церкви, говорят, стеарина уже давно в свечах хватает.
Разница между парафином и стеарином подобна разнице между целлофановым и полиэтиленовым пакетом.
Редкий обыватель произнесёт чётко и твёрдо, стоя, например, перед кассой:
- И один полиэтиленовый пакет.
даже не надейтесь. Чаще всего прозвучит:
- И целлофановый кулёк. - да-да, именно кулёк, к тому же целлофановый.
И сожмётся привычно сердце, и сведёт зубы скрежетом - а вы говорите парафин и стеарин. Кто, кто следит за правильностью свечи и языка сваво, каким бы ни был тот язык, русский или украинский.
Хто, хто пожбурить жменю копійчин прямо в необразовану морду касирки, коли та рявкне щиро й гнівно:
- Целлофановьій кульок брать будете?
Нема таких, нема.
- Будєм. - похнюпиться любитель правильної хімії та й відрахує копійки, і покладе їх покірно в чашку Петрі, що прямо перед сині нафарбовані очі касирки.
Мій давній друг, хімік-любитель, вважав, що лише знання побутової хімії покаже дійсний рівень загальних знань громадянина.
І якщо раптом громадянин віщає за Ніцше, Сократом та Платоном поливає, Бетховена на вкус, на зуб, на запах відрізнить від Моцарта, приказуючи недбало:
- Знаю, но не люблю. Мьі болєє по Шніткє і Танєєву. -
- не поспішайте зняти шляпу. А запитайте суворо і невмолимо:
- Поліетілен чи целофан?
і можете навіть не чекати на відповідь.
Про парафін та стеарін навіть можна не питати.
Оставим в покое необразованного гражданина. Пойдём нюхать сочельник дальше.
Чем он ещё сочится?
Смолой, конечно. Так предполагается. Смолой, текущей по срубленным стволам сосен и ёлочек, выставленных к Новому году, символизирующих яркость бытия и прах и тлен, в который эта яркость очень быстро превратится.
Ель, моя ель, уходящий олень...
Конечно, граждане подсознательно протестуют против праха и тлена.
- Вынеси ёлку! - девиз на самом деле непраздный и непраздничный.
Генерируется как правило женщинами, отрицается мужчинами. И здесь уже включается гендерный вопрос. И можно развести философию, равную кандидатской (на докторскую не потянет, не?) - например, что женщины, как правило, смиренно принимают энтропию (если не интересоваться статистикой продаж ботокса), а мужчины - о, нет. Мужчины, эти бунтари и инсургенты, сражаются и борются сколько могут, и потом ещё немного.
мы так однажды доборолись до первого апреля. И тогда уже наконец вынесли ёлку.
Вынесли, установили во дворе сухой ствол с голыми ветвями, украшенный обрывками прошлогодней мишуры, и стали водить хоровод.
Хоровод вели двенадцать человек крупных мужчин, заехавших к нам, посидеть у камелька - и хор басовитых этих мальчиков чуть не привёл к перекосу шестнадцатиэтажной новостройки - так дружно высыпали на балконы жители, так дивились и некоторые даже подпевали.
Вот где торжество!
Вот где бытие побеждает и даже утверждает! - и запорукой мне в этом двенадцать первоапрельских волхвов, воспевающих однажды рождение ёлки на празднике погребения ея.
... до речі, про дванадцять.
Сакрально, сакрально. Дванадцять - це, братця, таке число, від якого нікуди, без якого ніяк, як би не кричав, що любиш насправді чортову дюжину.
Кожного року, скільки живу, пам"ятаю - рахую я в цей вечір:
- вареники раз
- салат два
- борщ, ладно, три
і так до дванадцяти. Менше не можна, більше можна. Так мене вчили завжди.
Потім Дідух. Саме на цей день.
ну, і закликати Мороза:
- Морозе-Морозе, ходи до нас в гості. Та не поморозь наших телят. Курчат. Козенят. Гусенят. Індичат. Собачат. Кошенят.
І далі хором, під загальний регіт:
- Дитинчат!!!
Так було завжди, так вчили мама й бабушка - саме так називали, бабушка, а не бабуся, звиняйте вже.
ну, й тому, мабуть, я скептично читала тут, у фейсбуках, про найважливішу битву грудня - Мороз чи Миколай?
Тю на вас. Обидва. Зовсім різні персонажі, і кожен з них має право на життя. Присягаюсь Морозом, котрого закликаю кожного року.
... дозакликались.
Минулого року поперли на фронт. Паливо замерзало, пічка відмовляла. Як живими повернулись, досі не знаю.
Цього разу теж на самі морози поїдемо.
До речі, наші заклики Мороза, наші дванадцять страв на столі, дідух наш - усе це відбувалось в Запорізькій області. Схід України, між іншим.
Тому я пику натовчу кожному, хто нявкає, що схід україни треба віддати, що це не Україна і таке інше.
Скажіть це моїй донбаській україномовній свекрусі - а, вже не скажете, вона давно померла. Ну, нічого, вона й звідти почує, як і тут усе чула.
сувора була жінка.
ну, добре - скажіть це моїм україномовним знайомим та друзям з Донбасу, я вже не кажу про луганщину.
Скажіть - і ми вам пику натовчемо. Бач, не Україна воно їм.
Та ті дві області зараз більше Україна, ніж уся Україна. Бо ті землі вже так рясно политі кров"ю українців, що мусять вони бути лише нашими - інакше що ж ми скажемо нашим загиблим, коли відійдемо до праху і тлєну.
І так і мусить бути.
Згодні?
А хто не згоден - ідіть-но ви ...
... к целлофану, наприклад. Там, де насправді поліетилен.
Чи до парафіну, там, де стеарін.
Отака от побутова хімія.
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1861794250746011?pnref=story
Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой.
