Очень уважаю русскоязычных людей, которые решают общаться в жизни исключительно на украинском языке.
Очень уважаю русскоязычных волонтёров, с некоторых пор пишущих посты на украинском языке.
Очень, очень уважаю - а им ведь трудно. А надо исправлять ошибки. И надо уметь как-то мягко реагировать на замечания - ну, то-есть посылать, но не сильно. В меру посылать.
У меня вопрос наоборот.
Я украиноязычная, но страницу веду на русском языке.
Ну, вернее, веду я её двуязычной - и в постах, и в комментах я как-то незаметно даже для себя меняю языки, только пальцы успевают нажать смену раскладки.
Но - да, преобладает русский.
И у меня есть причины для такого "предательства". Когда-то я эти причины выкладывала. Напомню.
Среди наших фондёров, среди тех, кто высылает нам деньги для работы на фронте, много русскоязычных людей. Некогда, некогда сейчас просить их говорить ТОЛЬКО на украинском языке.
Зачем, зачем просить их говорить ТОЛЬКО на украинском языке?
О делах человека говорят не слова человека, а опять же - дела человека. И если русскоязычный человек помогает украинской армии - то честь ему и хвала.
И если такому человеку удобнее читать фронтовые заметки, написанные тем языком, которым он владеет лучше - то почему бы и нет?
А мы, украинская билингва, поймём любой язык.
А мы, украинская билингва, богаче многих прочих - у нас с рождения есть два языка.
Аминь.
Але.
Страшенно поважаю блогерів, які намагаються в житті та в інтернеті спілкуватись українською мовою. В житті та в інтернеті - тут ключове. Бо на все є своє але...
Бо коли блогер (волонтер, депутат, хай там хто) пнеться лише в інтернеті - це стає помітним одразу. Помітним аж до неприємного присмаку - о, то значить, ти лише тут випєндрюєшся. А у житті слабо?
Помітним - як помітні люди, які на люди вдягають крахмальну сорочку та піджачну пару - а для домівки в них майка-алкоголічка та старезні спортивні штани типу "трєнькі"
Дарую маленьку фішечку для перевірки.
"Україно, я тебе кохаю!"
"Кохані наші захисники, повертайтесь додому!"
і таке інше.
От вам вже смішно, а я втомилась читати такі пости - найбільше їх бува на якісь пафосні свята. Коли ну майже кожен український патріот намагається викричати на весь інтернет свою любов до України - і там же вилізає оце саме кохання. Ага, до України.
Але між святами теж вистачає. Лише за сьогодні моя знервована лінгвістика спіткнулась на двох записах, сповнених КОХАННЯ до України (один) та її захисників (другий)
Мои дорогие русскоязычные друзья. Вам тоже дарю фишку, о которой вы, может, и не догадывались.
У украинцев есть два значения слова ЛЮБЛЮ.
Вот, понимаете, есть народы, у которых этих значений два, а то и три. Любить можно маму и любимую. И это будут разные слова. Можно любить Родину и друга. И это могут быть разные слова.
Українці вміють ЛЮБИТИ та КОХАТИ. І це різні слова, просто повірте.
Люблять свою роботу, свій дім, свою країну.
Кохають кохану людину. Простіше так - де секс, там кохання. Де ще нема сексу, але дуже хочеться - там теж кохання. Принаймні може бути.
:)
А росіяни люблять одним словом. Маму, дружину, дітей, свою країну - а чого ви дивуєтесь, в них теж є почуття, вони навіть вміють любити свою країну. правда, в них ця любов зазвичай не така абсолютна як в нас. Але вона є. І усе це одним словом.
Останні роки нам показали ще й любов росіян до катування наших хлопців, до їх смертей - ще й яку любов. І це усе теж одним словом - люблю...
А в нас два. Два різних слова.
Любити й кохати.
І якби ви, мої любі (!) блогери, волонтери, депутати, політики, аналітики, та інші особи з тих, які вже мріють бачити себе публічними особами - якби ви ще й у повсякденні кохали Україну вголос та ще й українською мовою - хтось та й зробив би вам зауваження.
Бо ріже вухо. Ріже кохання до України, хоч убий.
Любов до України - не ріже.
Так шо давайте вже якось кохати чоловіка/дружину/бойфренда/анжелінуджолі/бредапіта - а любити усе таке інше.
І Україну найперше.
Це правильна любов.
Так?
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1805397556385681
Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой.
Очень уважаю русскоязычных волонтёров, с некоторых пор пишущих посты на украинском языке.
Очень, очень уважаю - а им ведь трудно. А надо исправлять ошибки. И надо уметь как-то мягко реагировать на замечания - ну, то-есть посылать, но не сильно. В меру посылать.
У меня вопрос наоборот.
Я украиноязычная, но страницу веду на русском языке.
Ну, вернее, веду я её двуязычной - и в постах, и в комментах я как-то незаметно даже для себя меняю языки, только пальцы успевают нажать смену раскладки.
Но - да, преобладает русский.
И у меня есть причины для такого "предательства". Когда-то я эти причины выкладывала. Напомню.
Среди наших фондёров, среди тех, кто высылает нам деньги для работы на фронте, много русскоязычных людей. Некогда, некогда сейчас просить их говорить ТОЛЬКО на украинском языке.
Зачем, зачем просить их говорить ТОЛЬКО на украинском языке?
О делах человека говорят не слова человека, а опять же - дела человека. И если русскоязычный человек помогает украинской армии - то честь ему и хвала.
И если такому человеку удобнее читать фронтовые заметки, написанные тем языком, которым он владеет лучше - то почему бы и нет?
А мы, украинская билингва, поймём любой язык.
А мы, украинская билингва, богаче многих прочих - у нас с рождения есть два языка.
Аминь.
Але.
Страшенно поважаю блогерів, які намагаються в житті та в інтернеті спілкуватись українською мовою. В житті та в інтернеті - тут ключове. Бо на все є своє але...
Бо коли блогер (волонтер, депутат, хай там хто) пнеться лише в інтернеті - це стає помітним одразу. Помітним аж до неприємного присмаку - о, то значить, ти лише тут випєндрюєшся. А у житті слабо?
Помітним - як помітні люди, які на люди вдягають крахмальну сорочку та піджачну пару - а для домівки в них майка-алкоголічка та старезні спортивні штани типу "трєнькі"
Дарую маленьку фішечку для перевірки.
"Україно, я тебе кохаю!"
"Кохані наші захисники, повертайтесь додому!"
і таке інше.
От вам вже смішно, а я втомилась читати такі пости - найбільше їх бува на якісь пафосні свята. Коли ну майже кожен український патріот намагається викричати на весь інтернет свою любов до України - і там же вилізає оце саме кохання. Ага, до України.
Але між святами теж вистачає. Лише за сьогодні моя знервована лінгвістика спіткнулась на двох записах, сповнених КОХАННЯ до України (один) та її захисників (другий)
Мои дорогие русскоязычные друзья. Вам тоже дарю фишку, о которой вы, может, и не догадывались.
У украинцев есть два значения слова ЛЮБЛЮ.
Вот, понимаете, есть народы, у которых этих значений два, а то и три. Любить можно маму и любимую. И это будут разные слова. Можно любить Родину и друга. И это могут быть разные слова.
Українці вміють ЛЮБИТИ та КОХАТИ. І це різні слова, просто повірте.
Люблять свою роботу, свій дім, свою країну.
Кохають кохану людину. Простіше так - де секс, там кохання. Де ще нема сексу, але дуже хочеться - там теж кохання. Принаймні може бути.
:)
А росіяни люблять одним словом. Маму, дружину, дітей, свою країну - а чого ви дивуєтесь, в них теж є почуття, вони навіть вміють любити свою країну. правда, в них ця любов зазвичай не така абсолютна як в нас. Але вона є. І усе це одним словом.
Останні роки нам показали ще й любов росіян до катування наших хлопців, до їх смертей - ще й яку любов. І це усе теж одним словом - люблю...
А в нас два. Два різних слова.
Любити й кохати.
І якби ви, мої любі (!) блогери, волонтери, депутати, політики, аналітики, та інші особи з тих, які вже мріють бачити себе публічними особами - якби ви ще й у повсякденні кохали Україну вголос та ще й українською мовою - хтось та й зробив би вам зауваження.
Бо ріже вухо. Ріже кохання до України, хоч убий.
Любов до України - не ріже.
Так шо давайте вже якось кохати чоловіка/дружину/бойфренда/анжелінуджолі/бредапіта - а любити усе таке інше.
І Україну найперше.
Це правильна любов.
Так?
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1805397556385681
Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой.