lenta_ua

... это трогает.
Это немыслимо трогает. Третий год езжу, привыкнуть не могу.

... подъезжаешь к блокпосту.
Он бережно снимает с колен котёнка, вешает на плечо автомат, подходит. Откуда-то выскакивает щенок.
- Йди собі, йди. Ану, йди туди. - говорит он щенку, путающемуся под ногами. - Доброго дня. Прошу документи
Это уже к нам.
- А можна сфотографувати ваші квіти? - спрашиваем жадно.
- ну, тут, канєшна, фотографувати не можна. Але...

з-під вусів повзе усмішка, являючи щербатий рот.
- Та вже фотографуйте...

Квіти - це гордість. Здається, хтось невидимий выдкрив змагання на звання зразкового квітково-кошачого блокпосту.

Квіти висаджуються у старі покришки. Хтось обходиться самими ірисами - а що їм, півникам, вони самі ростуть, їх навіть поливати не треба.
У інших піони.
Найхазяйновитіші розводять цілий город з палісадником в шинах.
Там:
- цибуля
- часник
- майори
- чорнобривці
- астри на осінь обов"язково

- А можна фотографувати?
Відповідають однаково. Спочатку суворо:
- Бачили знак? Відеофотозйомка заборонена.
Потім, після посмішки:
- та вже фотографуйте.
Ми:
- Так ми ж виставимо в інтернет. Таку красу треба показувати людям.
Тут вже широка посмішка:
- Та виставляйте.

Я ж кажу - тут таємне змагання. На звання найхазяйновитішого блокпосту.

Это трогает.
Это немыслимо трогает.
Эти свежесбитые столы, и сервировка стола - маленький штрих благодарности к волонтёрам.
Эта садовая мебель блиц-креатива.
Эти тайные кабинеты в посадках, этот холодильник (между прочим, работающий), стоящий прямо на поляне.
Быстрый взгляд - заметили, улыбнулись, поняли шутку?

Конечно.
Чувствуешь себя Алисой, попавшей в Страну чудес. Сейчас начнётся чаепитие...
... но начинается обстрел. Надо уезжать.

Уезжаем, увозя с собой улыбку.
Эту постоянную, уютную, мудрую улыбку чеширского кота Зоны АТО - улыбку, идущую рядом с нами по фронту.
Живущую на фронте улыбку.

И это капец как трогает.