Діана Макарова: Про Дебальцеве. Про професіоналізм непрофесіоналів і навпаки

[nazavzhdy]

Інтерв'ю, дане між двома перев'язками, вичитане між двома реанімаціями, задумане як прощальне слово світу - сказати про недосказане, про недоосмислене.
Але я не могла, не мала права давати це інтерв'ю сама. І Наталя теж.
Нас було троє щирих друзів командного пункту тієї команди, кращої за яку не знаю. Команди, яка творила неможливе - бо ми не знали, що це неможливо.
З командного пункту лишилось двоє - Наталья Воронкова (Nataly Voronkova) та Діана Макарова. Андрій Галущенко, Ендрю, загинув через півроку після цієї роботи. І в його честь, у тому числі, даємо ми з Наталею це інтерв'ю.
Вважаю страшенно символічним, що взяла інтерв'ю Lera Burlakova, одна з тих двох журналістів, що встигли почути й опублікувати останні слова Ендрю, записані просто перед його загибеллю.

ТО скільки було у цій війні Зелених коридорів?
То відколи жили і працювали у самому центрі фронту російські офіцери, поруч з українськими?
То хто вивозив людей з Дебальцевого, врешті-решт - Зорян Шкіряк та Ківа? Місцева адміністрація? Чи волонтери усім миром?
То як щедро дали росіяни нам черговий Зелений коридор - і як намагались вичавити з цього свій профіт, підставивши волонтерів та українських військових?
ТО як крутитись, так, щоб перехитрити ворогів - як російських, так і п'яту колону серед своїх?
Читайте. Ми розповідаємо про те, що не завжди розповідали прилюдно. Сьогодні буде правда.
(частину з тієї правди я описала у своїй книзі "Сектор V або захалявна книжечка дикого волонтера"
https://www.facebook.com/zahalyavna/)

Про Дебальцеве.
Про професіоналізм непрофесіоналів і навпаки.
Про недопустимість подвига від людини, яка щоденно робила свій подвиг - від тебе, Ендрю.

Про голу рану наших душ...
П'ять років, кажете? О, ні, ця рана так просто не затягнеться.
Дебальцеве, біль наш...
Дякую за роботу, Лєро.
Дякую за співпрацю, Наталю.
Дякую, що був, учителю і командире наш - Ендрю...

Прошу репоста, люди. Правда голих ран заслуговує на репости, мені здається.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2832703280123688?notif_id=1581102582305556¬if_t=notify_me&ref=notif

Діана Макарова: Потрібні сили. Сили потрібні аж за край.

[nazavzhdy]

Ви, звичайно, будете сміятись. Ми теж вже тут животики від сміху обірвали, а сміх у нас до сліз, до сліз...
... але стоїть питання про третю операцію.

Поки що чекають до понеділка. Крапельниці нескінченним потоком. Але тут таке діло...
Мені терміново потрібен везунчик на борту моєї шхуни. Бо, здається, ми свою пруху вичерпали на фронтах за шість років.
Або мені терміново потрібно, щоб хтось підключився до якогось колективного інфополя і натякнув там - за чЬто?
І попросив - не покидай.
І ще сказав щось корисне.

Тут мусить бути фото змученого обличчя, рука під крапельницею тощо. Повірте - обличчя вже таке змучене, що мені соромно приймати відвідувачів. Хто я така, щоб так людей лякати?
Ну, і легка істерика, само собою.
Діти й найближчі друзі - здається, ця історія змучила їх не менше, а то й більше, ніж мене. Їм-то слухати мої воплі. Це непросто.

Коротше - потрібна динаміка.
Потрібна пруха.
Потрібні сили.
Сили потрібні аж за край.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2834474519946564?notif_id=1581177430618657¬if_t=notify_me&ref=notif