ФОНД Дианы Макаровой: БРАТАМ...

[nazavzhdy]

Здрастуй, Ендрю.
Сьогодні звіт для тебе. Власне, я давно збиралась написати цей звіт, а сьогодні день підходящий, з Богом?

Ти пам"ятаєш, звісно, ті несолодкі для Ф.О.Н.Д.у дні, коли ми залишились без перевізників. Зовсім.
А це погибель для фронтового Ф.О.Н.Д.у. Фронтовий Ф.О.Н.Д. може обійтись без закупівель, навіть без грошей може - але без перевізників ніяк.
Ти вислухав тоді мої стенання відчаю, покивав, згодився - так, недобре. І пішов. Аби подзвонити увечері і запитати:
- Ти будеш завтра вдома? Я тебе хочу з братом познайомити.
- А він на тебе схожий? - буркнула я. - Якщо він їздить так же ненормально як ти, то можеш навіть не знайомити.
- Він їздить ненормально, але краще зе мене. - засміявся ти.

І назавтра я знайомилась з твоїм братом.
- Не знаю, чи зможе стати він перевізником, але що вам з ним не буде скучно, за це ручаюсь. - сказав ти, підштовхуючи перед себе свого брата.
Брат твій відкрив рота і щось ляпнув. Ми тут же розреготались - так і живемо з тих пір. Чого-чого, а скучно з ним не буває.

І одразу тоді твій брат пішов у рейс. Ти тоді розклав карту, і не відпускав його, доки він не здав тобі увесь маршрут.

Знаєш, Ендрю, здається, він досі не знає, що, коли ти відізвав мене на перекур - серйозно сказав:
- А за брата ти перед мною відповідаєш. Побережи там його, він шалений.

Ну да, побережеш його. І після рейсів я жалілась тобі:
- Поговори з ним, Ендрю. Він нічого не боїться. Налякай його, чи що. Ну, так же не можна.
- Добре, налякаю. - серйозно відповідав ти, але тут же не витримував і починав реготати.

А пам"ятаєш, коли ми заблукали уночі і помчали в дебальцевському напрямку, і я тоді додумалась нарешті подзвонити тобі. Коли ти зрозумів нарешті, ДЕ САМЕ ми - ти почав волати в трубу:
- НАЗАД! СТОЯТИ! НАЗАД!
Люди, які були при цьому, говорили мені тоді, що вперше чули, щоб ти так кричав.
Я теж тоді волати почала. А він мені спокійно відповідав:
- Ну чого кричати. Зараз спокійненько розвернемось і поїдемо собі назад.
- Тихо-тихо, не лякай його. Нехай розвертається. Але мчіть швидко, бо там вас або свої, або чужі запросто розстріляють. - казав ти теж по телефону, потроху заспокоюючись

Не лякай. Ага, злякаєш його.
Його б злякати...

Ендрю, твій брат в нас перевізником вже півроку, і я гадаю, пора відзвітуватись.
Ти багато чого робив для нашого Ф.О.Н.Д.у, але оця послуга була найсильнішою й накращою, їй-Богу.
В нас сильний і неймовірний перевізник. Він знає Зону, і треба було тобі чути, як він мені кричав по телефону:
- Ти уявляєш, сьогодні в мене Андрюха запитав по телефону дорогу. У ЗОні. Сам Андрюха у мене! Уявляєш?
- Та ну? - сміялась я. - Навіть не уявляю. Це більше ніж медаль, їй-Богу.
- Яка медаль? Тут цілий орден! - реготав ти.

Так, він, як і раніше, нічого не боїться, і іноді мені дуже хочеться сказати йому: "Бу!", аби він хоч трохи злякався.
Так, нам не скучно. Не скучно скрізь, де з"являється твій брат. Але найвеселіше з ним проходити блокпости. Блокпости він проходить як ніж масло. Робиться це приблизно так:

- Здравствуйте. Ваши документы.
- А що це ви таке кажете? - поичнає концерт твій брат, а ми звично зводимо очі догори.
- Я говорю - документы, пожалуйста. - суворо повторює боєць.
- Та ні. Ну що це таке - здрав-ствуй-теееее. Треба так - доброго дня. Доброго дня, пане.
- Ги... - розпливається у посмішці боєць. - Доброго дня.
- От молодець. Ти диви, який красавчик. А тепер можна і документи.

або так:
- Доброго дня. Прошу ваші документи.
- А давай згуляємо в Полє чудєс! - починає концерт твій брат, а ми зарані дуємось від сміху.
- Га? - питає збитий з пантелику боєць.
- Ну шо га? В тебе сектор Приз! Отримуєш сотню і не заглядуєш у чорний ящик.
- Ги.... - починає підігрувати боєць. - А якщо я крутану барабан?
- А, ну так би й сказав... Бач, який. - сміється твій брат.

Ти рвав волосся на лисій голові, Ендрю, коли ми тобі про це розказували. Ти кричав:
- Тобі що, ще не доводилось лежати мордою в асфальт? Так доведеться!
- Та нормально. Усі все розумієть. Ну, ти дивись, стоїть хлопець днями на блокпості. А я до нього з юмором. Ну, як без юмора? І хлопцю весело, і нам зиск - тепер нас вже точно запам"ятають.

Чого-чого, а цього не відняти. З твоїм братом, Ендрю, нас запам"ятовують надовго, як не назавжди.
Коли ми приїхали до гуртожитку, де ти жив, у Щасті, брат твій підійшов до твого портрету і запитав у хлопців, що були поруч:
- А що за хлопці тут на портретах? Чого ви їх так почитаєте?
І далі слухав, як йому розказували про тебе. Довго слухав, який ти хоробрий, як тебе пам"ятають. А коли вони нарешті запитали:
- А хто ви?
він відповів, вказуючи на твій портрет:
- Я брат його. Брат. Дякую вам, хлопці.
і пішов випити, проведений ошелешеними поглядами. Можна було випити, в нас була передишка.
Треба було випити...

Коли сталась та історія у Щасті, він просив, аби його взяли в машину, що відправлялась за тобою, Ендрю.
Я просила по телефону:
- Візьмійть його. Це ж брат його. Нехай брат брата привезе.
Не взяли. Сказали, нема місця у машині.
І цього я не пробачу. Чуєш, Ендрю, ти завжди вчив мене пробачати людям. Але цього я не пробачу.
Це була біда для твого брата, а його біда - з деяких пір і моя біда, розумієш. І цю історію тим людям я ще пригадаю.

Знаєш, Ендрю, коли ми говоримо про тебе з ним - люди дивуються.
Для нас нема минулого часу.
- А Андрюха мені тоді каже... - говорить брат твій.
- О, і мені увесь час так каже. - сміюсь я.

Для нас нема твоєї смерті, Ендрю. Ми так домовились мовчки з твоїм братом.
Для нас - ваше дитинство. Він так багато про нього розповідає.
Для нас - твоя війна. Я так багато про тебе розповідаю.

- І от коли нам було років по сім, а ми ж майже ровесники, ти пам"ятаєш... так от, возили ми цеглу. І вже так потомились, що присіли й сидимо. А його батько йде мимо й каже: "О, хлопці, щось ви розклеїлись..." А Андрюха з дитинства був меткий на язик. Він хитро так зиркнув і відбрив: "То треба було нас цельними робити!"

Ендрю, я й зараз посміхаюсь, коли згадую цю історію.
Ти цельний, Ендрю, я завжди це знала.
А брат твій - він цельний, Ендрю. Я це вже знаю.
І не переживай ти так за нього, з ним виїдеш з любої неприємності, як і з тобою - це я вже теж добре знаю.
І я люблю його так, як і тебе - брати мої...
Саме сьогодні час про це сказати. Сьогодні день такий - День народження твого брата, Ендрю.

... я мала написати вітальний пост, а написала про братів.
Ендрю, брате - давай привітаємо твого брата нарешті.

З Днем народження, Ігорю.
Щастя тобі. Твій брат зупинився у своєму сорокаріччі, а тобі йти далі. Ти мусиш довго далі йти, в тебе маленьке дитя - і треба лише чути, як ти про це дитя розповідаєш.
Ти пішов на війну, як міг - і твоя війна стала нашою. І знаєш - гадаю, ми з тобою колись її нарешті виграємо. Просто мусимо.

... і не ображайся на мене, коли я кричу тобі:
- Стоять, придурок! Туда не можна, там сепари, стоять, придурок!
В мене складне завдання - я мушу тебе усе ж хоч якось берегти.

Я твоєму брату обіцяла...

https://www.facebook.com/fondDM/posts/1673311002927671